Рішення № 39821228, 08.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6441/14 08.07.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс»

про стягнення грошових коштів

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Босий В.П.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Іващенко О.В. (дов. №91/2013/11/27-1 від 27.11.2013)

від відповідача: Торохтій Я.О. (дов.№218 від 15.04.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс» про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати наданих послуг за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №521517від 07.04.2006 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2014 порушено провадження у справі за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 13.05.2014 року.

Розгляд справи 13.05.2014 відкладений на 03.06.2014, уз в'язку із неявкою відповідача, про що винесено відповідну ухвалу суду.

30.05.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем подані додаткові документи.

Відповідач 02.06.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву.

За наслідками судового засідання судом винесено ухвалу про продовження строків розгляду даного господарського спору на 15 днів, у задоволення клопотання сторін, та оголошено перерву у судовому засіданні до 17.06.2014 року.

17.06.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем подані додаткові документи у підтвердження факту здійснення часткових оплат суми заборгованості.

У судовому засіданні 17.06.2014 суд дійшов висновку, що дана справа відноситься до категорії складних, а тому розгляд справи підлягає здійсненню колегіально у складі трьох суддів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 визначено для розгляду справи № 910/6441/14 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Картавцева Ю.В.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Ухвалою суду від 17.06.2014 справу №910/6441/14 прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено її до розгляду на 08.07.2014 року.

Під час судового засідання 08.07.2014 представником позивач подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив припинити провадження у частині стягнення 116 444,93 грн. основного боргу та стягнути 707 552,04 грн. основного боргу, 25 299,62 грн. - 3% річних та 4 040,34 грн. інфляційних втрат.

Представник відповідача, у свою чергу, надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог.

Судом заслухано пояснення сторін, прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення та роз'яснено сторонам, що подальший розгляд справи буде здійснено у межах заявлених вимог із врахуванням заяви про уточнення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго», який є позивачем у справі. Позивач здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та зареєстрованого Печерською РДА в м. Києві 26.01.2012 року. Основними видами діяльності позивача є виробництво електроенергії, розподілення та постачання електроенергії, постачання пари та гарячої води, що підтверджується Довідкою АБ № 152345 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» - відповідач у справі, укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521517 від 07.04.2006 року.

Відповідно до п. 1.1 предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з п.п. 2.2.1, 2.3.1 Договору постачальник зобов'язаний постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з Додатком 1 до Договору, яку споживач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування оплати споживачу за поставлену та спожиту теплову енергію здійснюється відповідно до звертання-доручення про укладення Договору розрахунковим способом згідно договірних навантажень (до встановлення приладів обліку).

Відповідно до п.2 додатку № 4 до договору відповідач (абонент) щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту енергії № 4 за адресою м. Київ, вул. Борщагівська, буд. № 171/18 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає МРВТ-4) та платіжну вимогу-доручення.

Строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені п. 3 додатку № 4 (Порядок розрахунків за теплову енергію) - самостійно не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.08.11 по 01.02.14 у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію у розмірі 823 996,97 грн., що підтверджується Довідкою про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію, обліковими картками за липень 2011 - січень 2014, та звітною відомістю обліку спожитої теплової енергії.

Таким чином, борг Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» за використану теплову енергію за Договором № 521517 від 07.04.2006 документально підтверджений.

Оскільки на адресу позивача на день подачі позову не надходило грошових коштів у рахунок погашення заборгованості Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду із даним позовом.

Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.08.11 по 01.02.14 інфляційної складової боргу 4 040,34 грн. та 254 299,62 грн. - 3% річних.

Відповідач під час розгляду даного спору, зазначає про визнання свого обов'язку щодо оплати спожитої теплової енергії, однак порушення порядку своєчасного перерахування грошових коштів, відбувається внаслідок скрутного фінансового становища, в якому на даний час перебуває підприємство відповідача. До того ж, відповідач мав намір укласти мирову угоду із ПАТ «Київенерго», однак на день розгляду спору вказна мирова года укладена не була.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України, між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки, згідно якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Так, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання зобов'язання за Договором № 521517 від 07.04.2006 щодо оплати теплової енергії у період з 01.08.11 по 01.02.14 з боку відповідача, внаслідок чого у останнього виникла сума заборгованості перед ПАТ «Київенерго», яка станом на день звернення із позовом складає 823 996,97 грн.

Надалі, позивачем надано довідку про надходження грошових коштів, з якої вбачається, що станом на день розгляду спору сума основного боргу складає 707 552,04 грн., оскільки відповідачем здійснено перерахування грошових коштів.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4.4. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З огляду на вищевикладене, враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог, в якій він просить припинити провадження у справі у частині стягнення основного боргу у сумі 116 444,93 грн., та факт здійснення часткового погашення боргу у розмірі вказаної суми, суд вважає за можливе припинити провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 116 444,93 грн.

Таким чином станом на день вирішення спору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача основний борг у розмірі 707 552,04 грн., доказів щодо сплати вказаної суми боргу відповідачем до суду не надано, а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу визнані судом правомірними, документально доведеними та такими що підлягають задоволенню. До того ж, суд зауважує, що скрутне фінансове становище підприємства, не звільняє останнього від обов'язку виконання зобов'язань.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у період з 01.08.11 по 01.02.14, за договором на постачання теплової енергії у гарячої води №521517 від 01.05.2001, позивач у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 25 299,62 грн. та 4 040,34 грн. інфляційної складової боргу.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 4 040,34 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 25 299,62 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 707 552,04 грн. - основного боргу, 4 040,34 грн. - інфляційної складової боргу та 25 299,62 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» про стягнення грошових коштів припинити у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 116 444,93 грн.

Позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» (04053, місто Київ, провулок Бехтеревський, будинок 14; ідентифікаційний код 30167045) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 707 552 (сімсот сім гривень п'ятсот п'ятдесят дві) гривні 04 копійки основного боргу, 4 040 (чотири тисячі сорок) гривень 34 копійок - інфляційної складової боргу, 25 299 (двадцять п'ять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 62 копійок три відсотки річних та 17 066 (сімнадцять тисяч шістдесят шість) гривень 74 копійки судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні у присутності представника позивача 08.07.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.07.14 року

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя В.П. Босий

Суддя Ю.В. Картавцева