Ухвала суду № 39794992, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/9991/14314/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р.

у справі №2а/0270/4492/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд-Авто»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної податкової адміністрації у Вінницькій області,

про визнання дій неправомірними, визнання недійсним акту, скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд-Авто» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними, визнання недійсним акту, скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.12.2011 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р. скасовано рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2011 р. №0003702330 та прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності нарахування суми податкового кредиту з податку а додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Міноса» за жовтень 2010 року; з ТОВ «Валрус-Ексім» за грудень 2010 року; з ПП «Евролюкс» за грудень 2010 року; з ТОВ «Росма СІ» за жовтень 2010 року; з ТОВ «ВСТК» за травень 2011 року; з ТОВ «Сервіспрінт» за грудень 2010 року; з ТОВ «Евролюкс» за березень 2011 року; з ПП «Торгбудсервіс» за грудень 2010 року, за лютий 2011 року; з ТОВ «Вітол» за лютий 2011 року; з ТОВ «Перша технологічна компанія «СТГ» за лютий 2011 року, про що складено акт від 05.09.2011 р. №3640/23/34701282.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст.ст. 3, 4, 6, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 185, 187, 188, 198 Податкового кодексу України, ст. 1, п. 2 ст. 3, ст. 4, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого позивачем завищено податковий кредит у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 41 665,00 грн., за листопад 2010 року на 64 107,00 грн., за грудень 2011 року на 159 880,00 грн., за лютий 2011 року на 377 010,00 грн., за березень 2011 року на 80 727,00 грн., за травень 2011 року на 58 352,00 грн.

Крім того, проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7Закону України «Про податок на додану вартість», п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за жовтень 2010 року на 41 665,00 грн., за листопад 2010 року на 64 107,00 грн., за грудень 2011 року на 159 880,00 грн., за лютий 2011 року на 377 010,00 грн., за березень 2011 року на 80 727,00 грн., за травень 2011 року на 58 352,00 грн.

За результатом проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2011 р. №0003702330, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 848 157,00 грн., з яких 781 741,00 грн. за основним платежем та 66 416,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від контрагентів за нікчемними правочинами.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість у спірній сумі за вказаний період.

Судом апеляційної інстанції встановлено фактичне виконання укладених позивачем договорів, на підставі яких сформовано податковий кредит, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Враховуючи, що під час виникнення спірних правовідносин діяли норми різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають приписи як Закону України «Про податок на додану вартість» так і Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій, що також узгоджується з приписами п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми закріплені у п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку.

Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Водночас, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на протиправність формування податкового кредиту позивачем, у зв'язку з відсутністю у нього товарно-транспортних накладних та супроводжувальних до них документів, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 19.09.2011 р. №0003702330 та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р. у справі №2а/0270/4492/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.