Ухвала суду № 39794927, 09.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2014 року м. Київ К/800/16031/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно»

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 року

у справі № 819/510/13-а (876/6932/13)

за позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - позивач, Тернопільська ОДПІ )

до відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» (Далі - відповідач, ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно»)

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Тернопільська ОДПІ звернулась у лютому 2013 року до суду з адміністративним позовом до ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» про стягнення заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, що обслуговують підприємство та за рахунок готівки, що належить відповідачу, на загальну суму 703 777,90 гривень.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 року, позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що станом на 28.02.2013 року за відповідачем обліковується заборгованість перед бюджетом та державними цільовими фондами на загальну суму 703 777,90 гривень по земельному податку з юридичних осіб.

Податковим органом надсилалися боржнику податкові вимоги від 08.10.2001 року № 1/4 та від 08.11.2001 року № 2/529 про необхідність сплати суми заборгованості, які не скасовані та не відкликані позивачем.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платники податків і зборів зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але несплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Приписами п. 54.1 ст. 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно з п. 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що органам державної податкової служби надано право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Приписами п. 286.2 ст. 286 ПК України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надані така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з п. 287.3 ст. 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на момент розгляду справи сума податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в загальній сумі 703 777,90 гривень відповідачем узгоджена, однак в добровільному порядку не сплачена, що тягне за собою несплату коштів до Державного бюджету України та суттєво порушує інтереси держави.

Разом з тим, зазначена заборгованість також підтверджується довідкою про наявність податкового боргу від 29.12.2012 року, розрахунком суми позовних вимог та карткою особового рахунку платника.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними посилання відповідача щодо невірного застосування статті 95 ПК України, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом надсилалися податкові вимоги які були отримані підприємством, однак з часу виставлення першої вимоги податковий борг відповідачем не погашався, а навпаки збільшувався, що не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, податковим законодавством не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні суми є узгодженими, а заборгованість підтверджується дослідженими в судами доказами і на час вирішення справи відповідач не надав доказів відсутності або погашення ним узгодженого податкового боргу.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» - відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 року у справі № 819/510/13-а (876/6932/13) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько