Ухвала суду № 39794926, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Київ К/9991/36243/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р.

у справі №2а-2431/10/0670

за позовом Закритого акціонерного товариства «Житомирпромспецбуд»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

ВСТАНОВИВ :

Закрите акціонерне товариство «Житомирпромспецбуд» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000722301/0, №0001761702/0 у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 308,46 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 616,92 грн., №0000732301/0 у частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 19 656,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9 828,00 грн. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.03.2010 р. №0003922302, а також відшкодовано з Державного бюджету України на користь позивача 13,60 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.12.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.12.2009 р., про що складено акт від 02.03.2010 р. №1108/23-1/33019799/0110, яким встановлено порушення позивачем п.п.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1., п.п.5.2.1, 5.2.7.,5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3, п.5.6, п.п.5.7.1 п.5.7, п.5.9 ст.5, п.6.1 ст.6, п.п.8.1.1 п.8.1, п.п.8.3.1 п.8.3, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8, п.9.5 ст.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на 32 863,00 грн.; п.п.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 21 488,00 грн.; п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим не було утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 308,46 грн.; ч. «е» п.п.6.3.3 п.6.3 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим не було утримано податок у розмірі 103,50 грн. та п.п.2.11, 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, що призвело до застосування штрафних (фінансових) санкцій за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа - товарного або касового чека, квитанції до прибуткового касового ордера, іншого письмового документа, який б підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 2 056,40 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000722301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 49 295,00 грн., з яких 32 863,00 грн. за основним платежем та 16 432,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, від 19.03.2010 р. №0001761702/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 235,88 грн., з яких 411,96 грн. за основним платежем та 823,92 грн. штрафних (фінансових) санкцій, від 19.03.2010 р. №0000732301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 32 172,00 грн., з яких 21 448,00 грн. за основним платежем та 10 724,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також рішення від 19.03.2010 р. №0003922302 про застосування 2056,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Спірними є податкові повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000722301/0 повністю, №0001761702/0 у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 308,46 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 616,92 грн., №0000732301/0 у частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 19 656,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9 828,00 грн. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.03.2010 р. №0003922302 повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000722301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для його скасування.

Так, за висновками податкового органу, позивачем, в порушення вимог ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включено витрати, які не пов'язані з господарською діяльністю позивача та не підтверджені відповідними первинними документами на суму 35 329,00 грн., а саме: витрати, перераховані Українському центру міжнародного співробітництва за участь у міжнародній конференції в Японії.

Як вбачаться з матеріалів справи, згідно листа-запрошення позивачеві було запропоновано прийняти участь у міжнародній науково-практичній конференції на тему «Міське будівництво: новий погляд, сучасні технології, передовий досвід Японії».

Фактичне відвідування вказаної конференції підтверджується наявними у матеріалах справи копією закордонного паспорту з відмітками про перетин державного кордону головою правління позивача Лішневцем П.І., листом-запрошенням Українського центру міжнародного співробітництва від 18.03.2008 р. №19-0918/С на участь у міжнародній науково-практичній конференції, видатковою накладною від 04.04.2008 р. №РН-047 на придбання авіаквитків, актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 14.04.2008 р. №ОУ-086, договором доручення від 27.03.2008 р. №871-ВЗ, додатком №1 до договору доручення.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що перелік питань, які розглядалися на вказаній конференції, безпосередньо пов'язаний з господарською діяльністю позивача, який є будівельною організацією.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача понесені в рамках здійснення господарської діяльності з Українським центром міжнародного співробітництва є документально підтвердженими.

Також необгрунтованими є твердження податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат сум попередніх оплат постачальникам за датою їх фактичного здійснення, на підставі укладених з такими постачальниками договорів.

За висновками податкового органу, позивачем не вірно враховано різницю авансів, наданих постачальниками, а саме: на початок періоду, що підлягав перевірці (станом на 01.10.2007 р.), залишок підприємства по Дт 631 рахунку становив 278 518,91 грн., згідно з актом попередньої перевірки від 29.01.2008 р. №460/23-1/33019799/0110 сальдо по Дт 631 рахунку становило 328 200,00 грн. (різниця 49 681,09 грн.). Позивачем не було надано до попереднього акту перевірки будь-яких заперечень щодо сум, які неправильно, зазначені в акті перевірки, у т.ч. по залишках по Дт 631 рахунку.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на протязі всіх податкових періодів дотримувався вимог п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та враховував у складі валових витрат суми попередніх оплат постачальникам за датою їх здійснення виключно на підставі укладених з такими постачальниками договорів, в яких було зазначено статус постачальника як платника податку на прибуток на загальних підставах.

Вказаною законодавчою нормою встановлено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом «б» цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Аналізуючи вказані норми суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно того, що розрахунки валових витрат позивача, за якими враховане сальдо 176 640,00 грн. від надання авансів постачальникам - платникам податку, є обґрунтованими та відповідають вимогам Закону. Твердження скаржника про завищення позивачем валових витрат на 109 885,00 грн. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Вказане також спростовується рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №2а-5106/08, яким було скасовано результати попередньої планової перевірки позивача та не підлягає доказуванню у відповідності до ч.1 ст.72 КАС України у даній справі, а також даними бухгалтерського обліку позивача, на яких базується податкова звітність.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток обґрунтовано скасовано судами попередніх інстанцій.

Обґрунтовуючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000732301/0 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 19 656,00 грн., скаржник вказав на неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, яка була сформована за податковими накладними, виписаними постачальниками товарів (робіт, послуг) у попередніх звітних періодах.

На думку податкового органу, Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит, платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом положень п.п. 7.5.1 п. 7.5 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість» кореспондує право на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з наявністю податкової накладної, за результатами господарської операції.

Відтак, оскільки законодавчо закріпленою датою виникнення права на податковий кредит вважається дата фактичного отримання податкових накладних, дії позивача повністю відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» у частині включення останнім до складу податкового кредиту (за правилом першої події - отримання податкової накладної) сум податку на додану вартість згідно накладних отриманих від контрагентів.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є висновки попередніх судових інстанцій про правомірність формування позивачем складу податкового кредиту на підставі податкових накладних за датою, на яку припадає їх отримання, з огляду на що спірне податкове повідомлення-рішення №0000732301/0 підлягає скасуванню.

Щодо застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням від 19.03.2010 р. №0003922302, то суди обґрунтовано визначились, що вони застосовані поза межами строку встановленого ст.250 ГК України.

Так, відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке полягає у тому, що позивач через підзвітних осіб проводив готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документу встановленої форми та змісту на суму 2 056,40 грн.

При цьому, попередні судові інстанцій, обґрунтовано зазначили, що фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення у сфері розрахункових операцій є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні ст.238, ст.239 ГК України, а відтак повинні застосовуватися у межах строків, визначених ст.250 цього Кодексу.

Статтею 250 ГК України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відтак, оскільки санкції застосовані 19.03.2010 р. за порушення, що мали місце у період жовтня 2007 року - серпня 2008 року, тобто більше як за рік до встановлення правопорушення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зробили висновок про те, що їх застосування відбулося без урахування строків, передбачених ст. 250 ГК України.

Крім того, доводи скаржника про відсутність у позивача встановленої форми та змісту платіжного документу, що підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів у сумі 2 056,40 грн. спростовуються наявним у матеріалах справи фіскальним чеком.

Неправомірним є і донарахування податковим органом позивачу податку з доходів фізичних осіб у розмірі 308,46 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 616,92 грн. спірним рішенням від 19.03.2010 р. №0001761702/0.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань з вказаного податку слугувало, за висновками податкового органу, неутримання податку у розмірі 308,46 грн. по операціям з проведення готівкових розрахунків з підзвітними особами без подання відповідних платіжних документів встановленого зразка.

Проте, такі висновки податкового органу спростовуються наявними у матеріалах справи фіскальним чеком встановленої форми та проїзним квитками, які згідно чинного законодавства є розрахунковими документами.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу правових підстав для донарахування спірним податковим повідомленням-рішенням податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р. у справі №2а-2431/10/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.