Постанова № 39769464, 15.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 року Справа № 876/2970/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.,

за участю секретаря: Шуптар Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області про визнання неправомірними дій, визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області (надалі Старосамбірська РДА), в якому просить: визнати дії, підстави та прийняті рішення щодо звільнення позивача з посади неправомірними та скасувати; визнати відсутність компетенції (повноважень) управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА, а дії неправомірними в частині накладення на позивача дисциплінарних стягнень у вигляді догани наказами від 15.02.2013 року №6-ОС та від 14.03.2013 року №Ю-ОС; визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу з 23.09.2013 року відпустки без збереження заробітної плати відповідно до норм ст. 25 Закону України «Про відпустки» як інваліду 3 групи; визнати порушення відповідачем процедури звільнення відповідно до норм ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та ст.ст. 47, 116 КЗпП України; визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Старосамбірської РДА від 13.09.2013 року №129/01-07 К-1 та від 23.09.2013 року №136/01-07 К-1 та поновити позивача на попередній роботі на посаді начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА з дня звільнення; зобов»язати відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2013 року до дня фактичного поновлення на роботі; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення. Розпорядженням голови райдержадміністрації від 13.09.2013 року №129/01-07 К-1 його було звільнено з посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов»язків та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення. Розпорядженням голови райдержадміністрації від 23.09.2013 року №136/01-07 К-1 дату звільнення 13.09.2013 року замінено на 23.09.2013 року.

В обґрунтування протиправності дисциплінарних стягнень, позивач зазначив, що жодних порушень, які могли б бути приводом до звільнення відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України ним не допущено. Ствердив, що 01.08.2013 року перебував на роботі та виконував службові завдання, а акт від 01.08.2013 року про його відсутність на роботі не може бути доказом його відсутності на робочому місці, крім цього, з таким актом позивач не ознайомлений. Також зазначив, що рішення про накладення дисциплінарних стягнень у вигляді догани наказами від 15.02.2013 року №6-ОС та від 14.03.2013 року №10-ОС прийняті з порушенням вимог Закону України «Про місцеві державні адміністрації», оскільки начальник Управління соціального захисту населення не наділений повноваженнями щодо прийняття таких.

Крім того, зазначив, що відповідачем не дотримано вимоги ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», щодо письмового повідомлення про звільнення позивача, який є депутатом Старосамбірської міської ради. Звернув увагу на те, що станом на день звільнення належних йому виплат не отримав, остаточний розрахунок з ним не проведений. Також позивач ствердив, що підстав для відмови у наданні йому з 23.09.2013 року відпустки без збереження заробітної плати відповідно до норм ст. 25 Закону України «Про відпустки» як інваліду 3 групи, у відповідача не було.

Порушення процедури звільнення, на думку позивача, є підставою для поновлення його на посаді та визнання незаконними дій і скасування спірних рішень. Просить позовні вимоги задовольнити.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 року в задоволенні позову повністю відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за систематичне порушення трудової дисципліни застосовано до позивача за порушення, вчинені після застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді догани. Тобто, перед звільненням ОСОБА_1 на протязі 2013 року двічі притягувався до дисциплінарної відповідальні, а саме: наказами начальника управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА від 15.02.2013 року №6-ОС та від 14.03.2013 року №Ю-ОС йому були оголошені догани за неналежне виконання службових обов»язків, вказаних у поданнях прокуратури Старосамбірського району від 12.02.2013 року №5/248-12/13 та від 19.02.2013 року №41/02-105/13.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача Старосамбірською РДА відбулось відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання рішень та дій суб»єкта владних повноважень протиправними немає.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що суд не дав належної оцінки тому факту, що п. 10 постанови Кабінету Міністрів України №887 від 26.09.2012 року «Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації», п. 9 Положення про управління соціального захисту населення Старосамбірської райдержадміністрації (надалі - УСЗН), затвердженого розпорядженням голови РДА №513-01-01 від 25.12.2012 року, встановлено, що керівник структурного підрозділу видає накази у межах своїх повноважень, подає голові місцевої держадміністрації пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців структурного підрозділу, присвоєння їм рангів державних службовців, їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На час виникнення спірних правовідносин повноваження начальника УСЗН щодо призначення на посаду та притягнення до дисциплінарної відповідальності зведені виключно до внесення пропозицій з даного питання.

Зазначена норма щодо відсутності повноважень начальника УСЗН стосовно призначення на посаду, а отже, і притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до ст. 147-1 КЗпП України, зафіксована також посадовою інструкцією позивача та положенням про відділ з питань охорони праці, що затверджені наказом

начальника УСЗН №8 від 01.02.2013 року.

Видаючи накази №6-ОС від 15.02.2013 року та №Ю-ОС від 14.03.2013 року

про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності начальник УСЗН вийшов за межі наданих йому повноважень, порушив правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, встановлених ст. 147-1 КЗпП України.

Крім цього, суд не взяв до уваги та не дослідив письмові докази, що підтверджують виконання 01.08.2013 року позивачем посадових обов»язків поза межами управління, зокрема - звірку щодо нещасних випадків невиробничого характеру по Старосамбірському РЕМ, участь в роботі комісії по розподілу плакатів з безпечного ведення робіт та охорони праці у відділенні виконавчої дирекції ФССНВ на виробництві, надання в ремонт картриджа службового принтера та телефону, надання консультацій з питань охорони праці, здійснення контрольних перевірок за результатами моніторингу та вивчення стану дотримання вимог НПА з охорони праці.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між відповідачем і позивачем - як сторонами колективного договору, суд прийшов до помилкового висновку, що позивач з умовами колективного договору і правилами внутрішнього трудового розпорядку УСЗН ознайомлений і зобов»язаний їх дотримуватись.

Разом з цим, відповідачем при звільненні позивача, як суб»єктом владних повноважень, було порушено вимоги ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», оскільки позивач, як депутат Старосамбірської міської ради про звільнення з роботи відповідачем не попереджувався, Старосамбірська міська рада про таке попередження щодо звільнення позивача у встановлений законом термін не менш ніж за 15 днів письмово не повідомлена.

Також апелянт зазначає, що відповідачем безпідставно не надано йому відпустку без збереження заробітної плати, крім цього порушено вимоги ст.ст. 47, 116 КЗпП України.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що розпорядженням від 13.09.2013 року №129/01-07 К-1 позивача було звільнено з посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин службових обов»язків та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Дату звільнення змінено на 23.09.2013 року відповідно до розпорядження голови Старосамбірської РДА від 23.09.2013 року №136/01-07 К-1 у зв»язку із тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 15, 18).

Відповідно до акту про відмову від ознайомлення з розпорядженням від 13.09.2013 року, позивач відмовився від ознайомлення із вказаним розпорядженням та від отримання трудової книжки (т. 1 а.с. 63-64).

Передумовою прийняття розпорядження від 13.09.2013 року про звільнення позивача, були: наказ №6-ОС від 15.02.2013 року «Про оголошення догани ОСОБА_1.», наказ №10-ОС від 14.03.2013 року «Про оголошення догани ОСОБА_1.», акт про відсутність на роботі начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин ОСОБА_1 від 02.08.2013 року №1321/09 та пояснення ОСОБА_1 про причини відсутності на роботі від 04.09.2013 року за №1470/01 (т. 1 а.с. 11, 13, 65-66, 21).

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених КЗпП України.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов»язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Тобто, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, необхідними є такі умови:

- належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов»язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

- невиконання трудових обов»язків носить систематичний характер.

- до працівника раніше протягом року вже застосовувались заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Систематичне невиконання трудових обов»язків можливе лише тоді, коли до працівника протягом року вже застосовувались дисциплінарні або громадські стягнення. З урахуванням положень ст. 147 КЗпП України звільнення за підставами, передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу, є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з»ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст.40 КЗпП; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147, 148,149 КЗпП правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Старосамбірською РДА з 29.11.2002 року. З 01.08.2009 року обіймав посаду начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення (т. 1 а.с. 148).

Відносно позивача було застосовано заходи дисциплінарного стягнення 15.02.2013 року та 14.03.2013 року, а саме у вигляді оголошення доган за неналежне виконання службових обов»язків (т. 1 а.с. 11, 13).

Підставою для прийняття розпорядження щодо звільнення позивача, стало порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутність на роботі в управлінні соціального захисту населення Старосамбірської РДА 01.08.2013 року з 11.00 год. по 12.57 год., про що складено акт про відсутність на роботі начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин, який зареєстровано 02.08.2013 року №1321/09 (т. 1 а.с. 65-66).

За таких обставин відповідач прийняв рішення про припинення трудових відносин з позивачем з підстави, що міститься у п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно вимог ст. 2 КАС України, суд у випадку оскарження такого рішення, з врахуванням матеріалів справи оцінює визначені підстави для припинення трудових відносин та законність прийнятого рішення.

При цьому, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України №887 від 26.09.2012 року «Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації», п. 9 Положення про управління соціального захисту населення Старосамбірської райдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови РДА №513-01-01 від 25.12.2012 року, передбачено, що керівник структурного підрозділу видає накази у межах своїх повноважень, подає голові місцевої держадміністрації пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців структурного підрозділу, присвоєння їм рангів державних службовців, їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Разом з цим, посадовою інструкцією начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення ОСОБА_1 та положенням про згаданий відділ, що затверджені наказом начальника УСЗН №8 від 01.02.2013 року передбачено, що начальник відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення призначається на посаду та звільняється з посади головою райдержадміністрації у порядку, передбаченому законодавством про державну службу за поданням начальника управління соціального захисту населення та підпорядковується безпосередньо начальнику управління (т. 1 а.с. 19-20, 91-94).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів прийшла до висновку, що видаючи накази №6-ОС від 15.02.2013 року та №Ю-ОС від 14.03.2013 року

про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності начальник УСЗН вийшов за межі наданих йому повноважень, порушив правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, встановлених ст. 147-1 КЗпП України.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що виконання 01.08.2013 року позивачем посадових обов»язків поза межами управління підтверджується проведенням звірки щодо нещасних випадків невиробничого характеру по Старосамбірському РЕМ, участю в роботі комісії по розподілу плакатів з безпечного ведення робіт та охорони праці у відділенні виконавчої дирекції ФССНВ на виробництві, наданням в ремонт картриджа службового принтера та телефону, наданням консультацій з питань охорони праці, здійсненням контрольних перевірок за результатами моніторингу та вивченням стану дотримання вимог НПА з охорони праці (т. 2 а.с. 16, 13-14, 17, 15).

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що відсутність в журналі відлучень відмітки підтверджує відсутність позивача на робочому місці та засвідчує порушення позивачем умов колективного договору та правил внутрішнього трудового розпорядку, що стало підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

До таких висновків окружний суд прийшов з врахуванням журналу відлучень працівників, в якому відсутня відмітка про відлучення ОСОБА_1 01.08.2013 року.

Щодо зазначеного вище, колегія суддів встановила, що дорученням голови РДА №16/01-09 від 04.02.2013 року зобов»язано керівників структурних підрозділів фіксувати відлучення працівників з робочого місця в журналі відлучень особистим підписом працівника про час, місце та мету відлучення. Згідно листа начальника УСЗН №163/09 від 04.02.2013 року зміст даного доручення доведений до відома всіх працівників управління на нараді 04.02.2013 року (т. 2 а.с. 42).

Разом з цим, позивач із даним дорученням та вимогою фіксування відлучення з робочого місця не ознайомлений, оскільки з 04.02.2013 року по 06.02.2013 року перебував на амбулаторному лікуванні в КЗ СРР «Старосамбірська ЦРЛ» (т. 2 а.с. 43).

Таким чином, обов»язок щодо дотримання умов колективного договору та правил внутрішнього трудового розпорядку УСЗН на позивача не покладений, невиконання умов колективного договору та правил внутрішнього трудового розпорядку не може бути підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що позивач є депутатом Старосамбірської міської ради VI скликання, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 10.11.2010 року (т. 1 а.с. 7).

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду.

Враховуючи те, що позивач, як депутат Старосамбірської міської ради про звільнення з роботи відповідачем не попереджувався, Старосамбірська міська рада про таке попередження щодо звільнення позивача у встановлений законом термін не менш ніж за 15 днів письмово не повідомлена, колегія суддів констатує порушення відповідачем при звільненні ОСОБА_1 вимог ч. 3 ст. 33 Закону Укравїни «Про статус депутатів місцевих рад» (т. 1 а.с. 78).

Крім того, апеляційним судом встановлено, що 23.09.2013 року на ім»я начальника УСЗН позивач подав заяву з проханням надати відпустку за власний рахунок з 23.09.2013 року, тривалістю 30 календарних днів. Підставою для надання такої відпустки ОСОБА_1 є статус інваліда війни III групи (т. 1 а.с. 24, 6).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у заяві про надання відпустки без збереження заробітної плати позивачем не вказано випадку передбаченого ст. 25 Закону України «Про відпустки» та не додано документів, які б підтверджували чи уточнювали обставини, що давали право на таку, в зв»язку з чим відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 наказом №65-В від 23.09.2013 року про надання такої відпустки (т. 1 а.с. 127).

З приводу цього, апеляційний суд зазначає, що записом в особовій картці кадрової служби УСЗН №144/42 «Додаткові відомості», пункт б) Про наявність пільг, підтверджується те, що відповідачу було відомо про обставину, яка надавала право ОСОБА_1 на відпустку без збереження заробітної плати (т. 2 а.с. 44 зворот).

Також помилковим є висновок окружного суду про те, що відповідач був позбавлений можливості з»ясувати підстави надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати, оскільки 23.09.2013 року з 14.00 год. до 18.00 год. ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, так як дана обставина спростовується табелем обліку робочого часу УСЗН за вересень 2013 року та листом Старосамбірської РДА від 12.05.2014 року №09-12/18, які стверджують те, що 23.09.2013 року тривалість робочого дня ОСОБА_1 становить 08 год. 15 хв. (т. 2 а.с. 38).

Із зазначених вище підстав, колегія суддів констатує порушення відповідачем при звільненні ОСОБА_1 вимог ст. 47 КЗпП України, так як копію розпорядження голови РДА позивачу у день звільнення не вручено.

На думку суду апеляційної інстанції, при звільненні позивача відповідачем також порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, оскільки при звільненні ОСОБА_1 виплата всіх сум, що належала останньому від установи в день звільнення проведена не була та про нараховані суми, належні позивачу при звільненні відповідачем ОСОБА_1 письмово не повідомлявся (т. 1 а.с. 70, 113).

Щодо позовних вимог про визнання відсутності компетенції (повноважень) управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА в частині накладення на позивача дисциплінарних стягнень у вигляді догани наказами від 15.02.2013 року №6-ОС та від 14.03.2013 року №Ю-ОС, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб»єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 6 ч. 4 ст.105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб»єкта владних повноважень. Зазначена норма кореспондується з п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України, відповідно до якої, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори між суб»єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. З системного аналізу зазначених норм вбачається, що такий спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів, як визнання наявності чи відсутності компетенції, можливий у спорах між суб»єктами владних повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб»єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб»єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Позивач не є суб»єктом владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, тому його вимога про визнання відсутності компетенції (повноважень) управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА в частині накладення на позивача дисциплінарних стягнень у вигляді догани наказами від 15.02.2013 року №6-ОС та від 14.03.2013 року №Ю-ОС до задоволення не підлягає.

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов»язати суб»єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Строк для звіту встановлює суд, який ухвалив судове рішення.

В розглядуваному спорі колегія суддів вважає за недоцільне зобов»язувати суб»єкт владних повноважень подавати такий звіт, так як останній пов»язаний із скасуванням розпорядження голови Старосамбірської РДА від 13.09.2013 року №129/01-07 К-1 та від 23.09.2013 року №136/01-07 К-1.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 162 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Із врахуванням встановленого факту незаконного припинення перебування позивача на державній службі, суд апеляційної інстанції вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Для визначення розміру середнього заробітку на час працевлаштування застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Згідно з п. 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Визначаючи розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходить з наступних розрахунків, здійснених за наявними у матеріалах справи доказами та у відповідності з вищевказаним нормативно-правовим актом.

Як вбачається з довідки про заробітну плату за 2013 рік, виданої управлінням соціального захисту населення Старосамбірської РДА, останні відпрацьовані позивачем два місяці були липень та серпень 2013 року, таким чином відпрацьовані дні позивачем Б.В. у цих місяцях становлять 23 та 22 дні відповідно. Також з довідки випливає, що за липень та серпень 2013 року сума, яка має бути включена до заробітку для обчислення середньої заробітної плати становить 5508 грн. 11 коп.

Отже, 5508 грн. 11 коп./ 45 відпрацьовані дні за липень та серпень 2013 року = 122 грн. 40 коп. середньоденна заробітна плата.

З наведеного, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.09.2013 року по день винесення рішення судом становить 19706 грн. 40 коп. (122 грн. 40 коп. середньоденна заробітна плата х 161 день вимушеного прогулу).

Відповідно до вимог ст. 202 ч. 1 п. 4 КАС України, підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Cуд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, ухвалив рішення без дотриманням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому наявні підстави для його скасування та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, 198, 202 ч. 1 п. 4, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 року у справі №813/7992/13-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 з 23.09.2013 року відпустки без збереження заробітної плати відповідно до норм ст. 25 Закону України «Про відпустки» як інваліду 3 групи.

Визнати протиправними дії Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області щодо процедури звільнення ОСОБА_1 відповідно до норм ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та ст.ст. 47, 116 КЗпП України.

Визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області від 13.09.2013 року №129/01-07 К-1 та від 23.09.2013 року №136/01-07 К-1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області з 23.09.2013 року.

Стягнути з Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2013 року по 15.07.2014 року включно в розмірі 19706 грн. 40 коп. без утримання прибуткового податку (податку на доходи фізичних осіб) та інших обов»язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : Л.Я. Гудим

Судді: О.М. Довгополов

Н.В. Ільчишин

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.07.2014 року.