Ухвала суду № 39759983, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/9991/73776/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „МАСТ" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011

у справі № 2а-1670/1285/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „МАСТ"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській

області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „МАСТ" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового повідомлення - рішення № 00015381503/0/1927 від 18.06.2010.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій позивача з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, в ході якої перевірено правильність нарахування та сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку згідно податкової декларації за 2008 рік та договору оренди земельної ділянки та складено акт № 2816/15-227/23812433 від 09.06.2010

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00015381503/0/1920 від 18.06.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем орендна плата за землю в розмірі 34730, 06 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 21 Закону України „Про оренду землі" із змінами внесеними Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 року № 309-VІ, внаслідок чого занижено суму орендної плати за землю за січень-грудень 2008 року на 231253, 34 грн.

Порушення виникло у зв'язку з тим, що орендна плата по договору оренди земельної ділянки комунальної власності у 2008 році позивачем нараховувалася та сплачувалася в розмірі 2 % від грошової оцінки землі, замість встановлених законом 3 % від грошової оцінки землі.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України „Про оренду землі", було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України „Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Підпунктом 4 п. 8 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року № 107-VІ було внесено зміни до ч. 4 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (набрали чинності з 01.01.2008 року), у зв'язку з чим встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України „Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України „Про плату за землю".

Зміни, внесені пп. 4 п. 8 р. II Закону України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.

Однак, Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 03.06.2008 року № 309- VI частина 4 ст. 21 Закону України „Про оренду землі" знову була викладена у редакції, яка передбачала аналогічний мінімальний розмір орендної плати трикратний розмір земельного податку. Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування 04.06.2008 року та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач у 2008 році в порушення вимог ст. 21 Закону України „Про оренду землі" здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі комунальної власності в розмірі 2 % від грошової оцінки землі, замість встановлених Законом 3 % від грошової оцінки., а висновок перевірки про заниження позивачем у 2008 році суми орендної плати є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „МАСТ" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011 у справі № 2а-1670/1285/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „МАСТ" відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011 у справі № 2а-1670/1285/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко