Ухвала суду № 39759979, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/800/53870/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013

у справі № 826/11701/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.08.2013 в задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.08.2013 скасовано, прийнято нову про задоволення позову. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 11.02.2013 №0000772230 та №0000762230.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Агенство «Віасат» за період з 01.07.2009 по 31.08.2012, за результатами якої складено акт від 22.01.2013 № 49/22-3/32914969.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст.200 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 258181 грн., у т.ч. за квітень 2011 року - 83046 грн., за травень 2011 року - на суму 86463 грн., за червень 2011 року - 81790 грн., за липень 2011 року - 36882 грн., а також пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на 312620 грн., у т.ч. за 2 кв. 2011 року - 254494 грн., 3 кв. 2011 року - 58126 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.02.2013:

- № 0000772230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 312620 грн. за основним платежем,

- № 0000762230, яким збільшено грошові зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 258181 грн. за основним платежем та 9222 грн. за штрафними санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договорами із ТОВ «Агенство «Віасат», а тому прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивачем доведено факт реального виконання умов договорів, що надає TOB «Український кур'єр» право на формування витрат та податкового кредиту по господарських операціях з TOB «Агентство «Віасат».

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 14.1.18 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару (послуг), тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

На підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агентство Віасат», а також віднесення витрат до складу валових витрат, а сплаченого ціні придбання ПДВ до складу податкового кредиту, в матеріалах справи наявні листи замовлення, акти здачі-приймання виконаних робіт, видаткові та податкові накладні та їх реєстри, карти рахунку, виписки банку.

Підстави вважати, що документи первинного бухгалтерського обліку не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутні.

При цьому на момент укладення та виконання договору, а також складання податкових накладних ТОВ «Агенство «Віасат» було належно зареєстрованою юридичною особою, знаходилось у ЄДПРОУ, а також зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Агенство «Віасат», а також виключення з ЄДПРОУ, станом на момент здійснення господарських операцій, відповідачем не надано.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи контролюючого органу щодо нікчемності вищезазначеного договору, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірна угода та/або її виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача, що послуги з надання ТОВ «Агентство «Віасат» позивачу послуг з інформатизації не мали реального характеру, з огляду на відсутність у ТОВ «Агентство «Віасат» трудових ресурсів, технічного персоналу, а також того, що позивач, не надав доказів реального отримання результатів виконаних зазначеним товариством робіт, а саме зразків продукції, відносно якої обумовлювалось надання позивачу послуг з боку контрагента, а також не підтвердження первинними документами перевезення продукції, а саме: ТТН-ми, подорожніми листами.

Відсутність трудових ресурсів, не спростовують реальності зазначеної операції, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання передбачених договором послуг; податкове законодавство не ставить право платника на витрати та податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється контрагентом виконання договору. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості надання ТОВ «Агенство «Віасат», передбачених договором, послуг. Щодо товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, то вони є основними документами на перевезення вантажів, тобто є обов'язковими для перевізників, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун