Ухвала суду № 3975536, 27.05.2009, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2009 року Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Бойка А.В. та Кравець О.О.,

при секретарі Мішиєвій О.В.,

за участю представника відповідача Николина О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу директора приватного підприємства інвалідів війни «Благоуст» на рішення господарського суду Одеської області від 25 липня 2005 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства інвалідів війни «Благоуст» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2004 року ПП інвалідів війни «Благоуст» звернулось до господарського суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 00047422302/0 від 18 червня 2004 року.

В обґрунтування позову зазначалося, що 18 червня 2004 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було прийнято податкове повідомлення-рішення за № 00047422302/0, яким визначено ПП інвалідів війни «Благоуст» податкове зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 815136 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 407568 грн.. Визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 815136 грн. суперечить положенням п. п. 7.2.1 п. 7.2 та п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вказану суму обґрунтовано включено позивачем до складу податкового кредиту у серпні-вересні 2003 року на підставі накладних № 33 від 30 вересня 2003 року, № 34/2 від 31 серпня 2003 року та № 63/2 від 30 вересня 2003 року, виданих ПП «Лідер-С ЛТД».

Рішенням господарського суду Одеської області від 25 липня 2005 року у задоволенні позовних вимог ПП інвалідів війни «Благоуст» відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, директор ПП інвалідів війни «Благоуст» в апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Так згідно з п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію осіб, як платника ПДВ, діє до дати його анулювання, яке відбувається у встановлених законом випадках. Таким чином, дію свідоцтва платника ПП «Лідер-С ЛТД» анульовано з моменту набрання законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2004 року. На момент виконання господарських зобов’язань (з серпня по вересень 2003 року) ПП «Лідер-С ЛТД» фактично було платником ПДВ та мало право на надання податкових накладних. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що у господарських операціях з ПП інвалідів війни «Благоуст» від імені ПП «Лідер-С ЛТД» на стороні продавця діяла особа, яка не була уповноважена власником (засновником) підприємства на їх здійснення та підписання документів податкової звітності. У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника відповідача, який вважав за необхідне залишити постановлене судове рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що 18 червня 2004 року Державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси проведено тематичну позапланову документальну перевірку ПП інвалідів війни «Благоуст» з питань правомірності віднесення до складу податкового кредиту ПДВ відповідно первинних документів, отриманих від ПП «Лідер-С ЛТД», за серпень-вересень 2003 року, за результатами якої складено акт за № 477/23-1016/30315514.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке виявилось в необґрунтованому включенні до складу податкового кредиту ПДВ у серпні-вересні 2003 року 815136 грн., як вартості придбаних товарів у ПП «Лідер-С ЛТД» по податковим накладним № 33 від 30 вересня 2003 року на суму 6600 грн., у тому числі ПДВ на суму 1100 грн., № 34/2 від 31 серпня 2003 року на суму 340998 грн. 90 коп., у тому числі ПДВ на суму 56833 грн. 15 коп., та № 63/2 від 30 вересня 2003 року на суму 4543216 грн. 10 коп., у тому числі ПДВ на суму 757202 грн. 68 коп.. Вказані накладні складено не встановленою особою, яка здійснювала фінансово-господарську діяльність від імені ПП «Лідер-С ЛТД», не маючи на це законних підстав.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 00047422302/0 від 18 червня 2004 року, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 815136 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 407568 грн..

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПП інвалідів війни «Благоуст», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у господарських операціях позивача з ПП «Лідер-С ЛТД» на стороні останнього діяла особа, яка не була уповноважена власником (засновником) підприємства на їх здійснення та підписання документів податкової звітності, внаслідок чого включені позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по цих операціях не відповідають фактичним податковим зобов’язанням продавця.

Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

На підставі п. п. 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2004 року у справі № 2-980/2004 року визнано недійсним Статут ПП «Лідер-С ЛТД», свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість та всі первинні бухгалтерські документи з реквізитами цього підприємства за підписом Кілігоя С.А., як директора. При цьому ПП «Лідер-С ЛТД» створювалось Кілігой С.А. за винагороду з боку іншої особи, без наміру займатись самостійною господарською діяльністю. Кілігой С.А. господарську діяльність не здійснював ні як директор ПП «Лідер-С ЛТД», ні як його засновник, нікого до цього не уповноважував та не давав відповідні доручення. Крім того, ПП «Лідер-С ЛТД» знаходиться не за адресою місця розташування юридичної особи, вказаної в Статуті.

Всупереч викладеному в апеляційній скарзі, зазначені вище обставини свідчать про те, що у господарській операції з позивачем від імені ПП «Лідер-С ЛТД» діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів податкової звітності.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог податкові накладні № 33 від 30 вересня 2003 року, № 34/2 від 31 серпня 2003 року та № 63/2 від 30 вересня 2003 року не відповідають встановленим законом вимогам та не можуть підтверджувати право позивача на податковий кредит.

Із врахуванням викладеного висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача є правильним.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу директора приватного підприємства інвалідів війни «Благоуст» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 25 липня 2005 року – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 01 червня 2009 року.

Головуючий:

Судді: