Ухвала суду № 397324, 29.11.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“29” листопада 2006 р. Справа № 13-23/179-04-6809

к/с №К-14154/06

к/с№ К-14002/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайла О.М.

Судді Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.

при секретарі судового засідання Буряк І.В.

за участю представників:

позивача: Грабовський М.Д., дов. від 27.11.2006р.

№ 17/563

Шендеровський Ю.Е., директор паспорт серії

НОМЕР_1

відповідача-1: не з'явились

відповідача-2 не з'явились

розглянувши касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства

«Чорноморполіграфметал»

та Спеціалізованої державної податкової

інспекції по роботі з великими платниками

податків в Одеській області

на рішення господарського суду Одеської області

від 17.11.2005р.

та постанову  Одеського апеляційного

господарського суду

від 17.01.2006р.

у справі  № 13-23/179-04-6809

за позовом Відкритого акціонерного товариства

«Чорноморполіграфметал»

до 1) Спеціалізованої державної податкової

інспекції по роботі з великими платниками

податків в Одеській області

2) Державної податкової інспекції у

Малиновському районі м. Одеси

про визнання недійсним податкового

повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Чорноморполіграфметал» (надалі - позивач, ВАТ «Чорноморполіграфметал») звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в Одеській області (надалі відповідач-1, СДПІ по роботі з великими платниками податків у Одеській області) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Справа розглядалась господарськими судами України неодноразово.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.09.2005р. у справі № 13-23/179-04-6809, на підставі ст.24 Господарського процесуального кодексу України, Державну податкову інспекцію у Малиновському районі м. Одеси було залучено до участі у справі у якості відповідача-2.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.11.2005р. (суддя - Панченко О.Л.), залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2006р. у справі № 13-23/179-04-6809 (головуючий суддя: Таценко Н.Б., судді: Сидоренко М.В., Мишкіна М.А.) позов задоволено частково:

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків в Одеській області від 02.08.2004р. № 0002090810/0 в частині донарахування земельного податку у сумі 1772,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 177,20 грн.,

- стягнено з СДПІ по роботі з великими платниками податків в Одеській області на користь ВАТ «Чорноморполіграфметал» витрати по держмиту у сумі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 59,00 грн.

У решті позову відмовлено.

Вказані судові рішення мотивовані ст. 2 Закону України «Про плату за землю» в частині встановлення презумпції обов'язковості оплатного використання землі та нормативно-правовим приписом ст. 30 Земельного кодексу України (1963р.), який діяв на момент набуття позивачем права власності на споруду за договором купівлі-продажу комунального майна від 03.07.1996р. у відповідності до якого при переході права власності на будівлю, споруду разом із цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою. В частині визнання оспорюваного податкового повідомлення-рішення недійсним, а саме у сумі 1772,00 грн. основного платежу та 177,20 грн., застосованих штрафних (фінансових) санкцій, судові рішення аргументовано тим, що відповідачем-1, при нарахуванні позивачу податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб за 2004р., не враховано, що перевірка проводилась за період з 01.01.2002р. по 31.03.2004р.

ВАТ «Чорноморполіграфметал», не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення останніми норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 17.11.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2006р у справі № 13-23/179-04-6809 скасувати та відправити справу на новий судовий розгляд.

СДПІ по роботі з великими платниками податків в Одеській області теж, не погоджуючись із прийнятими у справі № 13-23/179-04-6809 судовими рішеннями, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційної скаргою, в якій просить скасувати судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 13-23/179-04-6809 та ухвалити нове судове рішення за змістом якого у позові ВАТ «Чорноморполіграфметал» відмовити повністю.

Зазначена касаційна скарга мотивована порушенням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 14 Закону України «Про плату за землю», п. 3 ст159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВАТ «Чорноморполіграфметал» надало запереченя на касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків в Одеській області, в яких доводи останньої вважає необгрунтованими та такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства України у частині, що регулює оспорювані правовідносини.

Відповідач- 2 заперечень на подані касаційні скарги не надав.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання суду касаційної інстанції не з'явились, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористались, про причини не явки суду не вказали, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено такі фактичні обставини справи.

СДПІ по роботі з великими платниками у Одеській області було прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.08.2004р. № 0002090810/0 про визначення ВАТ «Чорноморполіграфметал» податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з юридичних осіб у розмірі» у розмірі 7 655,04 грн., у тому числі: за основним платежем - 6379,20 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції - 1275,84 грн.

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 30.07.2004 № 818/16-1/16-128/00383708/4 «Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ "Чорноморполіграфметал" за період з 01.01.2002 по 31.03.2004р.», в якому серед іншого зафіксовано, що позивачем не сплачувався земельний податок за земельну ділянку площею 120 кв. м, розташовану в м. Одесі, Колгоспний провулок, 3 за період 2002 - 2004 рр.

Господарськими судами також встановлено, що вказаною земельною ділянкою підприємство користується у зв'язку з придбанням ним майна міської комунальної власності в процесі її приватизації на підставі договору купівлі - продажу від 03.07.1996. Документи на право власності або користування спірною земельною ділянкою, у встановленому законом порядку, позивачем, на момент судового розгляду даної справи, оформлені не були.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України, що був чинний на час набуття ВАТ «Чорноморполіграфметал» права власності на комунальне майна за договором від 03.07.1996р., в редакції від 05.05.1993р., право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно ч. 1 ст. 23 вказаного кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

В ході розгляду справи господарськими судами першої та апеляційної інстанції було зроблено висновок, що оскільки позивач є власником майна, яке знаходиться на земельній ділянці з приводу якої винесено спірне податкове повідомлення-рішення, то це фактично є підставою та зобов'язує позивача сплачувати податкове зобов'язання з податку на землю.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України (у вказаній вище редакції), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Однак, вказаний нормативний припис застосовується із урахуванням, як зазначено у ч. 4 цитованої статті, вимоги щодо посвідчення права власності або право користування земельною ділянкою, у перелічених випадках Радами народних депутатів, відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

З матеріалів справи не вбачається наявність відповідного акту який би, у сенсі викладеного, посвідчував право позивача здійснювати землекористування вказаною земельною ділянкою .

Крім того, з січня 2002р. набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001р.

За змістом ст.ст. 116, 125, 126, Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права корситування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

За змістом ст. 5 Закону України «Про плату за землю», об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Статтею 13 вказаного закону встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про плату за землю», власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, на підставі аналізу наведених вище норм, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що в якості обов'язкової підстави для нарахування та сплати земельного податку є наявність права землекористування, посвідченого у встановленому законом порядку та відповідних даних у державному земельному кадастрі. Оскільки тільки наявність перелічених обставин може слугувати доказами фактичногого землекориствуання та, як наслідок, виникнення у землекористувача зобов'язань по сплаті земельного податку.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України, вважає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, при вирішенні даного спору по суті та юридичної кваліфікації правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем податок на землю з юридичних осіб, необгрунтовано було залишено поза увагою та не застосовано наведені судом касаційної інстанції норми права.

Таким чином, висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо зобов'язання позивача сплатити суму податку на землю у розмірі 4607,20 грн. та 1098,64 грн. штрафних (фінансових) санкцій, визнаються судовою колегією Вищого адміністративного суду Укарїни нормативно немотивованими.

А тому, судова колегія суду касаційної інстанції, визнає за доцільне застосувати в даному випадку нормативно-правовий припис ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якого підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Під час нового розгляду справи, у даній частині, суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі та всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір по суті відповідно до норм чинного законодавства України.

Щодо висновків про неправомірність донарахування земельного податку за 2004р. судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Місцевий та апеляційний господарський суди при вирішенні питання стосовно неправомірності донарахування податкового зобов'язання з податку на землю за 2004р., мотивували власну правову позицію тим, що відповідачем-1 при нарахуванні позивачу податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб за 2004р. не враховано, що перевірка проводилась за період з 01.01.2002р. по 31.03.2004р., а вказане податкове зобов'язаня визначене СДПІ по роботі з великими платниками податків у Одеській області за 2004р. в цілому.

Вказана правова позиція судовою колегією Вищого адміністративного суду України визнається обгрунтованою, за таких обставин та керуючись нормативно-правовим приписом ч. 1 ст. 224 КАС України, судова колегія приходить до висновку про залишення без змін судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у Одеській області від 07.02.2006р. № 2006/9/13-35/63 на рішення господарського суду Одеської області від 17.11.2005р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2006р. у справі № 13-23/179-04-6809 залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Чорноморполіграфметал» від 07.07.2006р. № 17/389 на рішення господарського суду Одеської області від 17.11.2005р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2006р. у справі № 13-23/179-04-6809 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Одеської області від 17.11.2005р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2006р. у справі № 13-23/179-04-6809 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.08.2004р. № 0002090810/0 про визначення Відкритому акціонерному товариству «Чорноморполіграфметал» податкового зобов'язання з податку на землю з юридичних осіб у сумі 4607,20 грн. та 1098,64 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

4. Справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

5. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.М. Нечитайло

Судді Н.Г. Пилипчук

К.В. Конюшко

Л.В. Ланченко

О.І. Степашко