Постанова № 39722560, 20.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2014 року 09:30 № 826/5715/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченко І.М., Шулежко В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»до треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет споруВідділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвита»прозобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Банк «Київська Русь») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач 1, ВПВР ДВС України) та Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач 2, Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі по тексту - третя особа 1, ПАТ «ВТБ Банк») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвита» (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ «Ольвита»), у якому просить визнати незаконними дії відповідача 1 щодо накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Ольвита», що перебуває в іпотеці у позивача відповідно до договору іпотеки від 19 лютого 2008 року з наступними змінами та доповненнями, а саме: салатний корпус з вбудованими АПК ІІ-а черга, загальною площею 3058,4 кв.м., що знаходиться на адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 (Г) та земельна ділянка, загальною площею 1,4000 га за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019, цільове призначення: для розташування і обслуговування об'єктів нерухомості (господарських будівель і дворів); зобов'язати ВПВР ДВС України вчинити дії щодо скасування постанови від 17 лютого 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №42094069 в частині накладення арешту на зазначене нерухоме майно; а також зобов'язати відповідача 2 вилучити із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис обтяження №4983076 (спеціальний дозвіл) індексний номер 11636892, дата реєстрації 14 березня 2014 року, із названого майна, що перебуває у іпотеці позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 13 травня 2014 року.

У судовому засіданні 13 травня 2014 року з'явився представник позивача. Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, витребувані судом копії матеріалів виконавчого провадження №42094069 не надали.

Викладене стало підставою для відкладення розгляду справи на 27 травня 2014 року та постановлення ухвали про тимчасове вилучення матеріалів виконавчого провадження №42094069.

У судове засідання 27 травня 2014 року представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечував. Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення. Представники треті осіб в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 27 травня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

27 січня 2014 року Господарським судом Київської області видано наказ №911/406/13-г на виконання рішення зазначеного суду про стягнення з ТОВ «Ольвита» (код ЄДРПОУ 32709379) на користь ПАТ «ВТБ Банк» (код ЄДРПОУ 14359319) заборгованості за кредитом та штрафними санкціями в сумі 3091560,03 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України станом на 18 січня 2013 року становить 24710839,32 грн. та 3998295,33 грн., 68820,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Зазначений наказ було передано для виконання у примусовому порядку до ВПВР ДВС України 12 лютого 2014 року.

За результатами вивчення зазначених документів та з метою забезпечення виконання рішення суду 17 лютого 2014 року головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №42094069 та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ «Ольвита» на праві власності у межах суми звернення стягнення 28777954,65 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Копію останньої постанови направлено на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника.

На виконання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Шульгою І.Ю. Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві 14 березня 2014 року внесено запис про обтяження №4983076 (спеціальний розділ), яким зафіксовано накладення арешту на все майно третьої особи 2.

У той же час, 15 лютого 2008 року між позивачем та третьою особою 2 було укладено кредитний договір №5714-20/8-1, згідно з яким ПАТ «Банк «Київська Русь» надало ТОВ «Ольвита» кредит у вигляді відзивної відновлювальної «кредитної лінії». На виконання вищезазначеного договору, 19 лютого 2008 року між названими сторонами також було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №553.

Згідно з цим Договором та внесеними до нього у подальшому змінами та доповненнями, ПАТ «Банк «Київська Русь» було передано в іпотеку нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «Ольвита», а саме: Салатний корпус з вбудованими АПК ІІ-а черга, загальною площею 3058,4 кв.м., що знаходиться на адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 (Г) та земельна ділянка, загальною площею 1,4000 га за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019, цільове призначення: для розташування і обслуговування об'єктів нерухомості (господарських будівель і дворів).

Інформація про укладення Договору іпотеки та встановлені ним обмеження 22 жовтня 2009 року була занесена до реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Посилаючись на порушення відповідачем 1 вимог Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999 р. № 606-XIV).

Згідно зі статтею 32 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV у редакції на час накладення арешту, заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 52 названого Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Порядок накладення арешту врегульований положеннями статті 57 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV, частиною 1 якою закріплено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 названої правової норми передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Крім того, положеннями статті 25 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV закріплено, що державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У повній відповідності до наведених положень Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV головним державним виконавцем ВПВР ДВС України 17 лютого 2014 року було винесено постанову про арешт майна божника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №42094069, що є підставою для відмови в задоволені позову в частині визнання таких дій протиправними.

Щодо вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь» про зобов'язання відповідача 1 вчинити дії щодо скасування постанови про арешт майна божника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної 17 лютого 2014 року в рамках виконавчого провадження №42094069 в частині, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до положень статті 54 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV, якою врегульовано порядок звернення стягнення на заставлене майно, закріплено, що таке звернення в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Отже, обов'язковою умовою правомірності дій щодо задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, за рахунок звернення стягнення на заставлене майно, є або виникнення права застави після винесення рішення про стягнення з боржника коштів, або якщо право застави виникло до такого рішення, проте вартість майна, що перебуває у заставі, перевищує розмір заборгованості боржника перед заставодержателем.

Крім того, частина 8 названої статті містить застереження, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до визначення іпотеки, закріпленого у статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. №898-IV з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон України від 05.06.2003р. №898-IV) це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 6 та 7 статті 3 названого Закону закріплено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до статті 33 Закону України від 05.06.2003р. №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається із матеріалів справи, право позивача як іпотекодержателя на нерухоме майно: салатний корпус та земельну ділянку було зареєстровано 22 жовтня 2009 року, а отже існувало на момент винесення 17 лютого 2014 року постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №42094069.

Крім того, станом на момент винесення зазначеної постанови основне зобов'язання по кредитному договору на забезпечення якого було укладено Договір іпотеки, іпотекодавцем не виконано. Проте, у зв'язку з накладенням виконавчою службою арешту на все майно боржника - третьої особи 2, позивач позбавлений права на задоволення своїх вимог як кредитора по основному зобов'язанню за рахунок майна, переданого в іпотеку.

Підсумовуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позов в частині зобов'язання ВПВР ДВС України вчинити дії щодо скасування постанови про арешт майна божника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної 17 лютого 2014 року в рамках виконавчого провадження №42094069 в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження салатного корпусу з вбудованими АПК ІІ-а черга, загальною площею 3058,4 кв.м., що знаходиться на адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 (Г) та земельної ділянки, загальною площею 1,4000 га за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019, цільове призначення: для розташування і обслуговування об'єктів нерухомості (господарських будівель і дворів).

Вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь» про зобов'язання Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві вилучити із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис обтяження за №4983076 на думку суду також задоволенню не підлягають.

Так, правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV.

Відповідно до статті 15 названого Закону 17 жовтня 2013 року постановою Кабінету Міністрів України №868 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Проте, ані названим Законом, ані Порядком не передбачено можливості вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесених до нього записів.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тільки у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на викладене, а також враховуючи закріплення Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень механізму проведення державної реєстрації припинення обтяження, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач 1 суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69 - 71, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України вчинити дії щодо скасування постанови про арешт майна божника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної 17 лютого 2014 року в рамках виконавчого провадження №42094069 в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження салатного корпусу з вбудованими АПК ІІ-а черга, загальною площею 3058,4 кв.м., що знаходиться на адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 (Г) та земельної ділянки, загальною площею 1,4000 га за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019, цільове призначення: для розташування і обслуговування об'єктів нерухомості (господарських будівель і дворів) звільнення нежилого приміщення площею 313,1 кв.м., яке розташоване по вулиці Червоноармійській, 21 в м. Києві, з-під арешту.

3. У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко