Ухвала суду № 39721746, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2014 року м. Київ К/800/26399/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Ліпського Д.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області на постанову Корюківського районного суду Чернігівської області від 17 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 17 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а в справі прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 11 травня 2011 року по справі №2а-2927/2011 було зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області провести перерахунок та виплачувати ОСОБА_3 (позивач по справі) недоплачені суми додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 100 % відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 04 жовтня 2010 року з відрахуванням вже сплачених сум.

На підставі зазначеної постанови суду, за заявою позивача, 22 серпня 2011 року Корюківським районним судом Чернігівської області був виданий виконавчий лист № 2а-2927/2011, який 02 березня 2012 року надійшов на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області.

05 березня 2012 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Сенченко М.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 31946659.

27 червня 2012 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Курилець В.І. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 31946659, посилаючись на пункт 11 частини 1 статті 49, частину 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», так як виконати судове рішення без боржника неможливо. При цьому, в мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що рішення суду боржником виконано частково, а саме: проведено перерахунок необхідної виплати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем без дотримання вимог чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України від 21 квітня 1999 року, № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а частиною 2 цієї статті передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що застосування державним виконавцем положень пункту 11 частини 1 статті 49 та частини 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», як підставу закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа, можлива лише при виконанні рішень майнового характеру, зокрема про стягнення грошових коштів або про звернення стягнення на майно.

А як вбачається із змісту оскаржуваної постанови державним виконавцем закінчено виконавче провадження не у зв'язку з тим, що постанову суду без участі боржника виконати не можливо, а у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника - Управління Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області для даного виду виплат та не передбачення їх в кошторисних видатках та в Державному бюджеті України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувана постанова відповідача є незаконною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Відповідно до частини третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області відхилити, а постанову Корюківського районного суду Чернігівської області від 17 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: