Постанова № 39715376, 10.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 липня 2014 року № 826/8093/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ПАЛИВНА КОМПАНІЯ" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкового повідомлення -рішення від 23.12.2013 № 0008282207

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша паливна компанія» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0008282207.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновок акту перевірки від 23.12.2013 №470/126-50-22-07-38038596 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Перша Паливна Компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.12.2011 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 15.12.2011 по 30.09.2013» є безпідставними, отже прийняте на їх підстав податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, проте явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що представник позивача не заперечував проти вирішення справи в порядку письмово провадження, оскільки відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибула, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ: Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Перша Паливна Компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.12.2011 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 15.12.2011 по 30.09.2013, за результатом якої складено акт від 23.12.2013 №470/126-50-22-07-38038596 (далі - акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач вказує на порушення позивачем вимог п. 46.1 ст. 46, ст. 188, пп. 195.1.1 ст. 195, п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 1 270 025 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та підприємством нерезидентом «TRANSPORTO EXPRESS INC» укладено контракти на поставку цукру білого кристалічного з цукрового буряку 3, 4 категорії виробленого в 2012 році українського виробництва від 22.02.2013 №22/02-13, від 15.04.2013 №15/04-13.

Згідно умов вказаного договору місце поставки: з.д. станція Одеса-Пересипь, склад «Продовольчої компанії АМ» м. Одеса, вул.. Ізвесткова, 87/1 у вагонах. Ціна товару складає 511 долар США за тону. Вартість контракту 275 940 доларів США.

Судом встановлено, що відповідно до ВМД №500060804/2013/100258 від 05.03.2013 на адресу «TRANSPORTO EXPRESS INC» було поставлено цукор білий кристалічний в кількості 405,1 тон загальною вартістю 207 006,10 доларів США (1 654 599,76 грн.).

Також, згідно ВМД №50060804/2013/100272 від 04.03.2013 на адресу «TRANSPORTO EXPRESS INC» було поставлено цукор білий кристалічний в кількості 135,7 тон загальною вартістю 69 342,7 доларів США (554 256,2 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що вказаний цукор було придбано у ТОВ «Козінський цукровий завод» в кількості 540,8 тонн за ціною 4920 з ПДВ загальною вартістю 2 660 736 грн.

Крім того, згідно ВМД №50060702/2013/001870 від 24.04.2013 на адресу «TRANSPORTO EXPRESS INC» було поставлено цукор білий кристалічний в кількості 1008 тонн загальною вартістю 518 112 доларів США (4 141 269,22 грн.).

Вказаний товар було придбано позивачем у ТОВ «Козінський цукровий завод» в кількості298,500 тонн за ціною 4920 з ПДВ загальною вартістю 1 468 620 грн.

Загальна вартість реалізованого цукру становить 6 350 125,18 грн., затрати на купівлю цукру становлять 6 350 080 грн., прибутковість операції становить 45,18 грн.

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що здійснена операція не направлена на отримання доходу, а направлена на мінімізацію податкових зобов'язань.

Крім того, податковий орган в акті перевірки вказує, що до перевірки позивачем не надано договори на перевезення товару та ТТН.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України).

Розумна економічна причина (ділова мета), згідно із п.п.14.1.231 п.14.1 ст. 14 ПК України, це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд погоджується з позицією позивача з приводу того, що зі змісту вищенаведених норм випливає, що при наданні оцінки обґрунтованості понесених витрат слід враховувати саме наміри та мету (спрямованість) діяльності (операції), в рамках якої проведено такі витрати - на отримання доходу (прибутку), а не на її результат у вигляді отримання доходів.

Юридична конструкція наведених положень ПК України вказує виключно на цільову спрямованість понесених платником податків витрат на отримання доходів, отримання яких в результаті здійснення таких витрат не є обов'язковою умовою для їх кваліфікації в якості обґрунтованих витрат.

При цьому, витрати спрямовані в діяльності на отримання доходу і такі, які не принесли позитивного результату у вигляді доходу (прибутку), мають визнаватись обґрунтованими і враховуватись при оподаткуванні.

Також податкове законодавство не використовує поняття економічної обґрунтованості і не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності, а тому підставність витрат, які зменшують в податковому обліку отримані доходи, не може оцінюватись з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності отриманого результату. Платник податків здійснює господарську діяльність самостійно на власний ризик і вправі самостійно і одноосібно оцінювати її ефективність, доцільність.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ст. 190 ГК України).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 01.09.2012 року до 01.09.2013 року» від 11.04.2012 №290, якою встанволено мінімальну ціну на цукор білий кристалічний у розмірі 4083,33 грн/тона без ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що податковим органом не враховано того, що позвиачем забезпечено реалізацію цукру не нижче рівня цін, які встановлено державою.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст.198 ПК України).

Пункт 198.3 ст.198 ПКУ встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд вважає, що з аналізу наведених правових норм слідує, що необхідними і достатніми підставами для включення Товариством до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів в межах господарської діяльності; сплата сум податку на додану вартість у зв'язку із таким придбанням.

За змістом наведеної норми, право на податковий кредит реалізується в разі реалізації товару за ціною обумовленою сторонами в договорі. Виключенням є продаж товару за цінами , які є вищими за звичайні.

Податок на додану вартість Товариством сплачено в ціні придбаного товару, своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктами 200.1, 200.3 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Особливості визначення від'ємного значення суми податку на додану вартість, в тому числі законодавчі обмеження платників податків щодо реалізації права на його отримання закріплено ст. 200 ПК України, тоді як п.198.3 ст. 198 цього Кодексу визначає підстави за настання яких сумлінний платник податків вправі претендувати на отримання податкового кредиту.

Таким чином, що нарахований в ціні придбання зазначеної послуги податок на додану вартість підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому відшкодуванню згідно із ПК України, оскільки витрати Товариства на придбання товару (цукру) відповідають ознакам валових витрат, що відповідає критерію економічної доцільності та цілям господарської діяльності.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки, що позивачем не подано митну декларацію (при наявності заповненого рядка 2.1) до податкової декларації з ПДВ за квітень 2013, суд зазначає, що з реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за травень 2013 року зазначено про використання електронних митних декларацій.

Щодо того, що до перевірки позивачем не надано договори на перевезення товару та ТТН, суд зазначає, що з наданих позивачем копій документів вбачається, що позивачем не здійснювалось перевезення цукру, оскільки місце поставки та місце продажу цукру співпадають, а саме: з.д. станція Одеса-Пересипь, склад «Продовольчої компанії АМ» м. Одеса, вул. Ізвесткова, 87/1, отже в даному випадку відсутність документів на перевезення товару не є доказом «безтоварності» господарської операції.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 46.1 ст. 46, ст. 188, пп. 195.1.1 ст. 195, п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України є необґрунтованим, що свідчить про протиправність прийнято на його підставі податкового повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0008282207.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ТОВ «Перша Паливна Компанія» підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.12.2013 №0008282207 прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя В.І. Келеберда