Постанова № 39713329, 27.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2014 року 11:26 № 826/5943/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Марфін Банк»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.04.2014 року № 0001542201, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (надалі - позивач або ПАТ «Марфін Банк») з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання недійсним, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001542201 від 03.04.2014 року, прийнятого державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 16.06.2014 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки ПАТ «Марфін Банк» не порушувало вимог пп.270.1.1. п.270.1. ст.270, п.286.1. ст.286 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими документами, які були надані податковому органу та засвідчують належний розрахунок розміру земельного податку, а також відсутність заборгованості по його сплаті.

У судове засідання 16.06.2014 року з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 16.06.2014 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки у судове засідання відповідач суду не повідомляв, заяв та клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи за його відсутності не подавав.

При цьому, від представника відповідача через канцелярію суду дійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначено про законність та обґрунтованість прийнятого ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав встановлення, під час перевірки позивача, факту заниження ним суми сплаченого земельного податку.

Суд у судовому засіданні 16.06.2014 року на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою повноти визначення плати за землю за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 року встановлено, що позивачем невірно застосовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки та коефіцієнт земельного податку, в результаті чого занижено земельний податок за перевіряємий період.

За результатами перевірки позивача було складено акт від 19.03.2014 року № 25/28-08-43/21650966/1, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема:

пп.270.1.1. п.270.1. ст.270, п.286.1. ст.286 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено земельний податок за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму 292 035,11 грн., у тому числі по періодах: за 2011 рік (липень-грудень) у розмірі 97 345,04 грн. та за 2012 рік (січень-грудень) у розмірі 194 690,07 грн.

Зазначені порушення обґрунтовані з боку податкового органу тим, що при обчисленні земельного податку позивач використовував нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яку було видано ТОВ «Управління механізації і автомобільного транспорту», а не йому особисто.

У зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі акта перевірки від 19.03.2014 року № 25/28-08-43/21650966/1, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 03.04.2014 року № 0001542201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 292 035,04 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 146 017,52 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 03.04.2014 року № 0001542201 протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - Кодекс), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.72., пп.14.1.73., пп.14.1.74. п.14.1. ст.14. Кодексу, земельний податок - обов'язків платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Плата за землю регулюється розділом XIII Кодексу.

Згідно п.269.1. ст.269 Кодексу, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п.270.1. ст.270 Кодексу).

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п.271.1. ст.271 Кодексу).

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу (п.274.1. ст.274 Кодексу).

Відповідно до ст.285 Кодексу, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно ст.286 Кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1. ст.286 Кодексу).

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п.286.2. ст.286 Кодексу).

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3. ст.286 Кодексу).

За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.4. ст.286 Кодексу).

У разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Відповідно до п.287.1. ст.287 Кодексу, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.287.3. ст.287 Кодексу).

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.287.4. ст.287 Кодексу).

Згідно п.289.1. ст.289 Кодексу, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю (п.290.1. ст.290 Кодексу).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оцінку земель» (надалі - Закон), нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно ч.5 ст.5 Закону, нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Статтею 15 Закону, крім іншого, визначено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.18 Закону, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:

розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років;

розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Згідно ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Як вбачається з акту перевірки позивача та матеріалів справи, ВАТ «Морський транспортний банк» правонаступником якого є позивач, на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 24.11.2010 року та 18.05.2010 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, придбало у власність у Товариства обмеженою відповідальністю «Управління механізації і автомобільного транспорту» нерухоме майно, яке розташоване на наступних земельних ділянках площею 13 787 кв.м. та площею 6 722,00 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 15. Таким чином, виходячи зі змісту вищевикладених законодавчих норм, позивач також набув права власності на зазначені земельні ділянки.

Об'єкти нерухомого майна, придбані на підставі вищевказаних договорів були передані позивачем у фінансовий лізинг ТОВ «ФІРМА «ВОЛОДАР-РОЗ» на підставі Договору фінансового лізингу нерухомого майна № 00005/L від 03.02.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 Таким чином, з 03.02.2011 року позивач фактично перестав бути користувачем вищезазначених земельних ділянок.

За твердженнями позивача, які не заперечувались та жодними належними і допустимими доказами не спростовувались відповідачем, він неодноразово протягом 2011-2012 років звертався до Управління земельних ресурсів м. Києва із заявами про внесення в базі даних земельного кадастру та до технічних звітів відповідних змін, пов'язаних з набуттям ним права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках площею 13 787 кв.м. та площею 6 722,00 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 15 та пов'язаних з цим змін стосовно зміни користувача таких земельних ділянок з ТОВ «Управління механізації і автомобільного транспорту» на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, зміни до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування відповідних земельних ділянок позивача (зміна землекористувача) були внесені лише 11.10.2013 року.

На виконання вимог податкового законодавства в частині плати за землю, у зв'язку з набуттям позивачем права власності на відповідні земельні ділянки одночасно з придбанням у власність у Товариства обмеженою відповідальністю «Управління механізації і автомобільного транспорту» нерухомого майна, що розташоване на них (земельних ділянках), з метою своєчасного нарахування та сплати земельного податку, позивачем подавалися відповідачу податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011-2012 роки, виходячи з нормативно грошової оцінки земельних ділянок, визначної для ТОВ «Управління механізації і автомобільного транспорту».

Податкові декларації з плати за землю були без зауважень прийняті податковим органом, а позивачем, в свою чергу, сплачено визначені у них суми земельного податку, що свідчить про добросовісність позивача як платника земельного податку, а також визнання податковим органом своєчасності, повноти та правильності визначення і сплати позивачем земельного податку за користування відповідними земельними ділянками.

Крім того, згідно листа-відповіді відповідача від 08.10.2013 року № 1198/10/26-51-11-04-37, копія якого міститься в матеріалах справи, на лист-запит позивача від 04.10.2013 року № 903/04, вказано, що ПАТ «Марфін Банк» є користувачем земельної ділянки у Дарницькому районі м. Києва за адресою вул. Зрошувальна, 15, загальною площею 20509 кв. м., за якою звітує та оплачує земельний податок з юридичних осіб, станом на 08.10.2013 року податковий борг по земельному податку відсутній.

Таким чином, вищезазначене в сукупності спростовує висновки податкового органу, які покладені в основу прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 03.04.2014 року № 0001542201.

Слід зазначити, що у відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі задоволення адміністративного позову може, зокрема, прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість донарахування позивачу суми грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб і застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням форми «Р» від 03.04.2014 року № 0001542201, на підставі чого останнє підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, податковий орган не подав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження представленої ним позиції, на якій ґрунтуються його заперечення проти заявленого позивачем адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 03.04.2014 року № 0001542201 з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч.6 ст.128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарнцькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 року № 0001542201.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок