Ухвала суду № 39698708, 12.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2014 р. м. Київ К/800/4679/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року

у справі № 2-а-9839/09/2270/1

за позовом Сільськогосподарського кооперативу "Решнівецький"

до Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинною другої податкової вимоги та її скасування,-

В С Т А Н О В И В

Сільськогосподарський кооператив «Решнівецький» (надалі також - позивач, СК «Решнівеький») звернувся до суду з адміністративним позовом до Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинною другої податкової вимоги відповідача від 13 квітня 2007 року № 2/112 про сплату позивачем штрафних (фінансових) санкцій по пені у сумі 14617,70 грн., та скасувати її.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року апеляційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року у справі №2а-9839/09/2270/1 - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ проведено виїзну планову перевірку позивача, за результатами якої перевірки складено акт перевірки від 9 лютого 2007 року № 264-23-30743376, яким зафіксовано факт порушень позивачем вимог підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку із несвоєчасними перерахуванням податку з доходів фізичних осіб за період 1 лютого 2005 року по 31 грудня 2006 року у сумі 175715,50 грн.

За результатами перевірки відповідачем на підставі пункту 1 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі також - Закон № 2181-ІІІ) було проведено нарахування позивачу пені в сумі 14617,70 грн.

В зв'язку з нарахуванням пені відповідач направив позивачу другу письмову вимогу № 2/112 від 13 квітня 2007 року про сплату позивачем штрафних (фінансових) санкцій по пені у сумі 14617,70 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та не доведення позивачем фактів допущення порушень при прийнятті податкової вимоги. При цьому суди відхилили доводи позивача про протиправне нарахування відповідачем пені, за наслідками чого було винесено оскаржувану податкову вимогу. Суди попередніх інстанцій пославшись на положення підпункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі також - Закон № 2181-III), зазначили, що не беруть до уваги твердження позивача про те, що платежі, починаючи з січня 2004 року проводились цільовим призначенням, тобто що позивач сплачував податки тільки ті, що нараховувались починаючи з січня 2004 року.

Вищий адміністративний суд України вважає такі висновки попередніх судових інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного дослідження обставин, що знають значення для вирішення спору.

Так, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Зазначена норма не позбавляє платника права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону. Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, Законом № 2181-III не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Так, суди попередніх інстанцій при розгляді справи не перевірили за які саме періоди відбулася несвоєчасна сплата позивачем податку з доходів фізичних осіб та чи призвела така несвоєчасна сплата до виникнення податкового боргу у позивача.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що вимога щодо встановлення зазначених вище обставин була поставлена судом касаційної інстанції в ухвалі від 21 жовтня 2009 року, однак ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції її не виконали, а відтак, при новому розгляді справи не дотрималися вимог частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного суду України, згідно з якими висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Також, слід зазначити і те, що в матеріалах справи містяться судові рішення, а саме постанова Господарського суду Хмельницької області від 21 липня 2008 року по справі №103641-а та ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2012 року №К-41024/09. Як слідує з вказаних судових актів, Сільськогосподарський кооператив «Решнівецький», не погоджуючись з діями податкового органу щодо несписання безнадійного податкового боргу, в тому числі того, що виник внаслідок несвоєчасного перерахування податку з доходів фізичних осіб за період 1 лютого 2005 року по 31 грудня 2006 року у сумі 175715,50 грн. (у зв'язку із несвоєчасною сплатою якої відповідачем нараховано пеню та прийнято спірну податкову вимогу), оскаржив їх у судовому порядку. За результатами розгляду вказаної адміністративної справи суд поновив порушені права та законні інтереси Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» шляхом прийняття судових рішень, якими визнано протиправними дії Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції про відмову в списанні безнадійного податкового боргу та зобов'язано Старокостянтинівську об'єднану державну податкову інспекцію списати безнадійний податковий борг Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» по податку з доходів фізичних осіб в сумі 178 179,66 грн., який виник понад 1095 днів.

Так, за змістом підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 Закону № 2181-III підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.

При цьому відповідно до пункту 18.2.2 пункту 18.2 статті 18 зазначеного закону органи стягнення відкликають розрахункові документи, які передбачають стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цієї статті.

Аналогічні вимоги містить і пункти 101.1 та 101.4 статті 101.4 Податкового кодексу України, який станом на час набрання законної сили судовим рішенням про зобов'язання ДПІ списати безнадійний податковий борг Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» по податку з доходів фізичних осіб в сумі 178 179,66 грн. (ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2012 року № К-41024/09), набрав чинності.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи на наведені положення чинного законодавства уваги не звернули та не перевірили чи є відкликаною податкова вимога від 13 квітня 2007 року № 2/112 про сплату позивачем штрафних (фінансових) санкцій по пені у сумі 14617,70 грн.

Крім того, судам слід мати на увазі необхідність з'ясування того чи вірно обрано особою спосіб захисту порушеного на її думку права.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року скасувати.

Справу № 2-а-9839/09/2270/1 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко