Постанова № 39693111, 07.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2014 р. Справа№ 911/618/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги приватного підприємства «Автомагістраль»

на рішення господарського суду Київської області

від 17.04.2014 року

у справі №911/618/14 (суддя - Лутак Т.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр», с. Ярошівка Фастівського р-ну Київської обл.,

до приватного підприємства «Автомагістраль», с. Синяк Вишгородського р-ну Київської обл.,

про стягнення 1 144 029,21 грн.

за участю представників:

від позивача: Терніков Є.І. - представник (довіреність №б/н від 26.05.14р.);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каменяр» (надалі - ТОВ «Каменяр») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства «Автомагістраль» (надалі - ПП «Автомагістраль») про стягнення 1 144 029,21 грн. заборгованості за договорами поставки № 020 КА від 29.03.2012 року та № 017 КА від 25.02.2013 року, з яких: 1 043 520,82 грн. основного боргу, 61 596,18 грн. пені, 10 435,20 грн. штрафу, 21 257,19 грн. 3% річних та 7 219,82 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.04.2014 року у справі №911/618/14 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з приватного підприємства «Автомагістраль» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр» 1 043 520,82 грн. основного боргу, 41 596,18 грн. пені, 10 435,20 грн. штрафу, 21 256,87 грн. 3% річних та 7 219,82 інфляційних втрат.

Не погоджуючись із рішенням суду, приватне підприємство «Автомагістраль» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 17.04.2014 року в частині стягнення 41 596,18 грн. пені та 10 435,20 грн. штрафу, та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені до 10 000,00 грн. та штрафу до 5 000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевий господарський суд, розглядаючи справу, не надав належної правової оцінки доводам відповідача, не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року апеляційна скарга прийнята до провадження та розгляд справи призначено на 29.05.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Київської області без змін.

В судове засідання 29.05.2014 року відповідач свого уповноваженого представника не направив, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 07.07.2014 року.

В судове засідання 07.07.2014 року відповідач свого уповноваженого представника повторно не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Через відділ документального забезпечення від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання 07.07.2014 року.

Вислухавши думку представника позивача щодо розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача, враховуючи вимоги частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, з огляду на відсутність клопотань про продовження строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами у відсутність уповноваженого представника відповідача.

В судовому засіданні 07.07.2014 року представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

07.07.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 29.03.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» (в тексті договору - продавець) та приватним підприємством «Автомагістраль» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки № 020 КА (далі - договір-1), відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити щебеневу продукцію (надалі - товар).

Відповідно до п.1.2 договору-1 загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура тощо), ціна, одиниці виміру визначаються сторонами у додаткових угодах, які є невід'ємними частинами даного договору.

Згідно п.2.1 договору-1 ціна товару, що поставляється за цим договором, погоджується сторонами та вказується у Додаткових угодах до цього договору, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.2 договору-1 встановлено, що загальна вартість товару за договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору. «Партія товару» - обсяг товару в межах однієї товарно-транспортної або видаткової накладних.

Відповідно до п.3.1 договору-1 на поставку кожної партії товару відповідач надає покупцю заявку (факсимільні копії заявок мають силу оригіналу). У заявці відповідача вказуються: найменування товару, кількість товару, строк поставки даної партії товару; умови поставки (автодоставка транспортом позивача, самовивіз).

Згідно п. 3.3, п. 3.5 договору-1 продавець здійснює поставку кожної партії товару на умовах та в строки, що передбачені відповідною додатковою угодою до цього договору. Передача позивачем товару за кількістю та асортиментом здійснюється за видатковою або товарно-транспортною накладними.

Пунктом 6.1 договору-1 визначено, що покупець передплачує замовлений товар за кількістю згідно заявки з посиланням на рахунок-фактуру або договір, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 8.4 договору-1 за порушення строків, які передбачені в п.6.1 договору та додаткових угодах відповідач сплачує відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день такої прострочки. У разі прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 1% від суми заборгованості. Загальний розмір пені не повинен перевищувати 5% від суми, що несвоєчасно перерахована.

Пунктом 11.1 договору-1 встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2012 року.

В подальшому до договору-1 було укладено низку додаткових угод (а.с. 30-31, т. 1; а.с. 43-51, т.2), відповідно до яких сторони погодили, що позивач передає відповідачеві у власність, а відповідач приймає та оплачує на умовах основного договору товар, а саме: щебенева продукція фракцій: 0-5 мм (відсів), 5-10 мм, 10-20 мм, 5-20 мм, 20-40 мм, 40-70 мм, ЩПС С-7 (0-40), ЩПС С-5 (0-70), за визначеними в даних угодах цінами та у наступні періоди: з 29 березня по 30 квітня 2012 року; з 01 травня по 31 травня 2012 року; з 05 червня по 30 червня 2012 року; з 01 липня по 31 липня 2012 року; з 01 серпня по 31 серпня 2012 року; з 01 вересня по 30 вересня 2012 року; з 01 вересня по 30 вересня 2012 року; з 21 вересня по 30 вересня 2012 року; з 01 жовтня по 30 листопада 2012 року; з 01 грудня по 31 грудня 2012 року.

Відповідно до п.4 вищевказаних додаткових угод позивач зобов'язався поставляти відповідачу партію товару у строк не пізніше двох робочих днів з моменту оплати партії товару та отримання заявки від відповідача.(Факсимільні копії заявок мають силу оригіналу).

Згідно п.5 вищевказаних додаткових угод відповідач передплачує замовлений товар за кількістю згідно заявки з посиланням на рахунок-фактуру або договір, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 7 вищевказаних додаткових угод визначено, що ці додаткові угоди набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Разом з тим, згідно п.5 додаткових угод №10 від 01.10.2012 року та №12 від 01.12.2012 року до договору-1 відповідач сплачує за поставлений товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару за кількістю та ціною згідно видаткової або товарно-транспортної накладної. Заборгованість за поставлений товар не повинна перевищувати 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень.

Пунктом 7 додаткових угод №10 від 01.10.2012 року та №12 від 01.12.2012 року до договору-1 визначено, що відповідач зобов'язується повністю погасити поточну заборгованість за поставлений товар до 20.10.2012 року та до 20.12.2012 року відповідно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов договору-1 та укладених до нього додаткових угод ТОВ «Каменяр» у період з 19 листопада 2012 року по 05 грудня 2012 року поставило ПП «Автомагістраль» товар (щебеневу продукцію), який був прийнятий уповноваженими представниками відповідача на загальну суму 216 448,16 грн., відповідно до видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких додано до позовної заяви (а.с.44-58, т.1).

Однак, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, ухиляючись від виконання умов договору-1 та укладених до нього додаткових угод, ПП «Автомагістраль» порушило погоджений сторонами строк оплати, здійснивши часткову оплату за отриманий у період з 19 листопада 2012 року по 05 грудня 2012 року товар у сумі 5 300,72 грн.

На підтвердження вказаного позивачем надано виставлені відповідачу рахунки-фактури на оплату поставленого товару за попередні періоди (а.с.52-55, т.2), виписки з банківського рахунку (а.с. 60-97, т.2) та довідку з банківської установи вих. №Р1-В69/110 від 26.03.2014 року (а.с. 105, т.2).

Таким чином, як зазначає позивач, сума основного боргу ПП «Автомагістраль» перед ТОВ «Каменяр» за договором № 020 КА від 29.03.2012 року склала 211 147,44 грн. (216 448,16 грн. - 5 300,72 грн.).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.02.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» (в тексті договору - продавець) та приватним підприємством «Автомагістраль» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки № 017 КА (далі - договір-2).

Вказаний договір є аналогічним за змістом договору-1, зокрема, сторонами були визначені ті ж самі умови щодо предмету договору, його ціни, умов поставки та умов оплати товару, а також відповідальності сторін.

Пунктом 11.1 договору-2 встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2013 року.

В подальшому до договору-2 було укладено низку додаткових угод (а.с. 37-43, т.1), відповідно до яких сторони погодили, що позивач передає відповідачеві у власність, а відповідач приймає та оплачує на умовах основного договору товар, а саме: щебеневу продукцію фракцій: 0-5 мм (відсів), 5-10 мм, 10-20 мм, 5-20 мм, 20-40 мм, 40-70 мм, ЩПС С-7 (0-40), ЩПС С-5 (0-70), за визначеними в даних угодах цінами та у наступні періоди: з 25 лютого по 31 березня 2013 року; з 01 квітня по 14 квітня 2013 року; з 15 квітня по 14 травня 2013 року; з 03 червня по 31 серпня 2013 року, з 01 вересня по 30 вересня 2013 року; з 01 жовтня по 31 жовтня 2013 року.

Відповідно до п.4 вказаних додаткових угод позивач зобов'язався поставляти відповідачу партію товару у період вказаний відповідачем в заявці, або протягом терміну погодженого сторонами.(Факсимільні копії заявок мають силу оригіналу).

Згідно з п.5 додаткових угод до договору-2 відповідач оплачує поставлений товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 7 вищевказаних додаткових угод визначено, що ці додаткові угоди набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Як зазначав позивач в обґрунтування позовних вимог, на виконання умов договору-2 та укладених до нього додаткових угод ТОВ «Каменяр» у період з 26.02.2013 року по 30.10.2013 року поставило ПП «Автомагістраль» товар (щебеневу продукцію), який був прийнятий уповноваженими представниками відповідача на загальну суму 832 373,38 грн., відповідно до видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.59-155, т.1; а.с.56-59, т.2).

Проте, відповідач в порушення умов договору-2 та укладених до нього додаткових угод поставлений за договором-2 товар не оплатив, у зв'язку з чим, заборгованість перед ПП «Автомагістраль» перед ТОВ «Каменяр» за договором поставки № 017 КА від 25.02.2013 року склала 832 373,38 грн.

Таким чином, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, загальна сума заборгованості ПП «Автомагістраль» перед ТОВ «Каменяр» за вищевказаними договорами поставки становить 1 043 520,82 грн.

На підтвердження вказаного позивачем надано підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб Акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2013 року по 31.10.2013 року (а.с. 24, т.1), відповідно до якого заборгованість ПП «Автомагістраль» перед ТОВ «Каменяр» станом на 31.10.2013 року складає 1 043 520,82 грн.

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару за договором поставки № 020 КА від 29.03.2012 року та договором поставки № 017 КА від 25.02.2013 року, ТОВ «Каменяр» направило ПП «Автомагістраль» претензію за вих. №05/01 від 17.01.2014 року з вимогою протягом 10 календарних днів з моменту отримання цієї претензії погасити існуючу заборгованість за поставлений товар на суму 1 043 520,82 грн. (а.с. 157-159, т.1).

Вказана претензія була отримана представником відповідача 25.01.2014 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 160, т.1), проте, вимога позивача залишена без відповіді та виконання, заборгованість відповідача з оплати поставленої продукції погашена не була.

У зв'язку з зазначеним, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 020 КА від 29.03.2012 року та договором поставки № 017 КА від 25.02.2013 року, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача основного боргу, а також пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі не заперечував існування заборгованості ПП «Автомагістраль» перед ТОВ «Каменяр» за вказаними договорами, проте, наголошував на порушенні позивачем правил об'єднання позовних вимог та прийнятті їх судом, а також на необхідності зменшення розміру пені та штрафу, що підлягають стягненню.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Каменяр», місцевий господарський суд виходив з того, що на час розгляду спору відповідачем не надано доказів належного виконання ним своїх зобов'язань щодо повної оплати отриманого від позивача товару. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені, що підлягає стягненню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися у сторін, суд першої інстанції вірно зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» та приватним підприємством «Автомагістраль» вищевказаних договорів поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по передачі товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем було надано суду видаткові накладні та довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які визнано судом належними доказами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а надані суду довіреності на право отримання ТМЦ оформлені відповідно до вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що позивач передав товар на виконання умов договору поставки № 020 від 29.03.2012 року та договору поставки № 017 від 25.02.2013 року, строк оплати відповідно до договорів настав, доказів повної оплати вартості отриманого товару суду не надано, борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та визнаний відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 043 520,82 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, враховуючи, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за отриманий товар, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 61 596,18 грн., нараховану за період з 11.08.2013 року по 07.02.2014 року.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 8.4. договору поставки № 020 від 29.03.2012 року та пунктом 8.4. договору поставки № 017 від 25.02.2013 року сторони визначили, що за порушення строків, які передбачені в п.6.1 договору та додаткових угодах, відповідач сплачує відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день такої прострочки.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договорів поставки та обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума пені за вказаний період є більшою, ніж заявлена позивачем.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у п. 8.4 договорів поставки сторони передбачили, що загальний розмір пені не повинен перевищувати 5% від суми, що несвоєчасно перерахована.

Таким чином, розмір пені, що підлягає стягненню повинен бути обмежений сумою 52 176,04 грн., що становить 5% від загального розміру заборгованості.

Разом з тим, позивач відповідно до пункту 8.4. договорів поставки заявив до стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1% від суми заборгованості, який за його розрахунком склав 10 435,20 грн.

Колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно п. 8.4. укладених між сторонами договорів поставки, у разі прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 1% від суми заборгованості.

З огляду на викладене, враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 020 КА від 29.03.2012 року та договором поставки № 017 КА від 25.02.2013 року у загальному розмірі 1 043 520,82 грн., перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є вірним та становить 10 435,20 грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву б/н від 17.04.2014 р. (а.с. 123-124, т.2) просив зменшити розмір стягнення з нього штрафних санкцій (пені та штрафу), які заявлені позивачем у позові, у зв'язку з перебуванням ПП «Автомагістраль» у тяжкому фінансовому стані, зумовленому відсутністю належного фінансування з державного бюджету та недоотриманням коштів від контрагентів. Аналогічні вимоги ставились відповідачем і в апеляційній скарзі.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чине вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наведені відповідачем обставини, зокрема, складне фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для зменшення розміру пені до 10 000,00 грн. та штрафу до 5 000,00 грн., оскільки, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

При цьому, відповідачем не надано належних доказів перебування його підприємства у скрутному матеріальному становищі, у вигляді відповідних фінансових та балансових відомостей. Також відсутні докази наявності звернень відповідача до позивача про відстрочення сплати боргу за поставлений товар, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем підприємства.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з тим, враховуючи матеріальні інтереси сторін, ступінь виконання зобов'язання відповідачем та його майновий стан, а також відповідність розміру заявленої до стягнення пені наслідкам порушення зобов'язання, місцевий господарський суд правомірно, керуючись ч. 3 ст.83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст.233 ГК України, п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 та з урахуванням п.8.4 договорів поставки, які були укладені між сторонами, здійснив зменшення розміру пені.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд, належним чином дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 41 596,18 грн. та штрафу у розмірі 10 435,20 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 21 257,19 грн., нарахованих на суму боргу за період з 19.12.2012 року по 07.02.2014 року та збитків від інфляції у сумі 7 219,82 грн., нарахованих на суму боргу за період з 19.12.2012 року по 31.12.2013 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що несплата заборгованості за вказаними договорами поставки є порушенням грошового зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що він є арифметично невірним, у зв'язку з тим, що позивачем невірно застосовано у формулі нарахування кількості днів у році.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, перевірений апеляційним господарським судом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаної позовної вимоги та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 21 256,87 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, однак, сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлена позивачем.

Таким чином, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, вимога в частині стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 7 219,82 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 124 028,89 грн., з яких: 1 043 520,82 грн. основного боргу, 41 596,18 грн. пені, 10 435,20 грн. штрафу, 21 256,87 грн. 3% річних та 7 219,82 грн. інфляційних втрат.

При цьому, доводи відповідача щодо незаконності оскаржуваного рішення у зв'язку з порушенням позивачем правил об'єднання позовних вимог, які прийняті судом до розгляду, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що підставою позову є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, які виникли з двох договорів поставки № 020 КА від 29.03.2012 року та № 017 КА від 25.02.2013 року з урахуванням додаткових угод до кожного з них та підписаних сторонами видаткових накладних на їх виконання.

Дослідивши умови зазначених договорів, колегія суддів констатує, що за своїм змістом вони є однорідними, оскільки предметом кожного з них є поставка товару (щебеневої продукції), а умови договорів є аналогічними.

Також враховуючи строк дії вказаних договорів, можна дійти висновку, що договір № 017 КА від 25.02.2013 року був продовженням правовідносин, які виникли між сторонами за договором № 020 КА від 29.03.2012 року.

Таким чином, позовні вимоги у даній справі виникли з аналогічних підстав (невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань по кожному з договорів) і пов'язані одним способом захисту - стягненням заборгованості, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних витрат.

Враховуючи однорідність заявлених позовних вимог, а також те, що їх об'єднання не перешкоджало належному з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушення норм процесуального права судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на приписи частини другої статті 104 цього Кодексу, згідно якої порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Отже, якщо порушення правил об'єднання вимог у позовній заяві й мало місце, але прийняте зі спору рішення по суті є правильним, то таке порушення не може вважатися підставою для скасування даного рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 29.06.2010 року № 01-08/369.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2014 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга приватного підприємства «Автомагістраль» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Автомагістраль» на рішення господарського суду Київської області від 17.04.2014 року у справі №911/618/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 17.04.2014 року у справі №911/618/14 залишити без змін.

3. Справу №911/618/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка