Ухвала суду № 39691898, 02.07.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4020/14 Головуючий 1 інст. - Гаврилюк С.М.

Справа № 639/11177/13-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: інші

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А.,

- Макарова Г.О.,

при секретарі - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2013р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м.Харкові, укладеному 21.08.2009р. між ОСОБА_6 і ОСОБА_4, повернення сторін в первісний стан та відшкодування моральної шкоди, вказуючи, що договір був укладений внаслідок обману з боку ОСОБА_4 В подальшому ОСОБА_3 уточнив позов і просив солідарно стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 суму боргу в розмірі 96000 гривень.

В обґрунтування цих вимог ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_7 при укладенні договору купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 в м.Харкові домовився з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що він продає свою квартиру ОСОБА_4, а ОСОБА_5 придбає для нього іншу однокімнатну квартиру, поновить втрачені документи на квартиру та передасть ОСОБА_7 5000 доларів США, після чого ОСОБА_7 мав би жити разом з ОСОБА_4 в її житловому приміщенні. Однак взяті зобов'язання відповідачі не виконали, житлове приміщення для ОСОБА_6 не придбали, гроші не повернули.

Позивач вказував, що ОСОБА_6 звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5, однак його позов залишено без розгляду. Після смерті ОСОБА_6 він, як спадкоємець, згідно заповіту ОСОБА_6, також звертався до суду з позовами до вказаних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 05.07.2013р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23.10.2013р., відмовлено у задоволенні його позову до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання недійсним договору від 21.08.2009р. купівлі-продажу квартири. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 19.12.2013р. залишено без розгляду його позовну заяву до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Разом з тим, ОСОБА_5 в рамках провадження по вказаній вище справі дала пояснення, що після укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.8.2009р. грошей у ОСОБА_6 вже не було, що він частинами віддав гроші ОСОБА_5 і ОСОБА_9 для придбання для нього однокімнатної квартири.

Так як квартиру відповідачі для ОСОБА_6 не купили, гроші йому не повернули, то вони на час його смерті заборгували йому 12000 доларів США, що по курсу на 06.01.2013 року складає 96000 грн., які після смерті ОСОБА_6 вони зобов'язані повернути йому, як спадкоємцеві.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16.04.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив посилання позивача на пояснення ОСОБА_5 слідчому Жовтневого РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області від 14.11.2009 року, що містяться в матеріалах іншої цивільної справи, яка знаходилась в провадженні суду. Вказані пояснення підтверджують наявність усного договору між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору про передачу коштів та придбання квартири для ОСОБА_6,

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу просили її задовольнити, посилаючись на вказані обставини. Відповідач ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала, однак стверджувала, що гроші у ОСОБА_6 брала не вона, а ОСОБА_4, проте конкретно про обставини передачі грошей пояснення дати не змогла, стверджуючи, що про це всі знають.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Приймаючи таке рішення колегія суддів виходить з наступного.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_3 вбачається, що він просить стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 96000 грн., стверджуючи, що саме таку суму ОСОБА_7 передав відповідачам, доручивши їм підшукати для нього і купити однокімнатну квартиру, а відповідачі зобов'язалися виконати це доручення, отримавши вказані гроші кошти, однак зобов'язання не виконали, гроші не повернули.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав і обов'язків.

Згідно п.3 ч.1 ст.208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян належить вчиняти в письмовій формі.

Позивач стверджує, що ОСОБА_7 і ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у серпні 2009 року уклали в усній формі договір, за умовами якого ОСОБА_7 передав їм 12000 доларів США, що значно перевищує 20 розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян (340 грн.), а вони, отримавши ці гроші, зобов'язалися купити на імя ОСОБА_7 однокімнатну квартиру, однак зобов'язання не виконали, гроші не повернули.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень шляхом надання належних та допустимих доказів. (ст.ст.10, 57-66 ЦПК України.)

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення їх переконливості перед судом.

Судом встановлено, а сторони не оспорюють, що у письмовій формі договір, яким би передбачалися зобов'язання відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 перед ОСОБА_6, на які посилається позивач, не укладався.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 05.07.2013р., що набрало законної сили, на яке посилається позивач, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м.Харкові, укладеного 21.08.2009р. ОСОБА_7 і ОСОБА_4 Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_7 у відповідності з договором отримав за продану квартиру від покупця ОСОБА_4 гроші у сумі 124000 грн до підписання договору, а доводи позивача про неотримання грошових коштів від продажу квартири не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано, і у відповідності до вимог ч.4 ст.61 та ст.ст.10,60 ЦПК України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у зв'язку з недоведеністю тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Посилання апелянта на копії протоколів допиту в межах кримінального провадження, на протоколи пояснень у інших справах, а також на пояснення ОСОБА_5 не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, оскільки ці джерела інформації є опосередкованими, не узгоджуються з вимогами ст.ст.58,59 ЦПК України, а суперечливі пояснення ОСОБА_5, які вона змінює в залежності від обставин умов їх надання, та які не містять конкретних даних про певні обставини, що мають значення для справи, не можу бути покладені в основу рішення з огляду на вимоги ст.212 ЦПК України.

Сам по собі факт порушення кримінального провадження, на який посилається апелянт, не свідчить про доведеність вчинення злочину певною особою за вказаних ним обставин. Таким доказом, згідно ч.4 ст.61 ЦПК України, може бути вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили.

Інші доводи апелянта не є суттєвими і не свідчать про наявність передбачених ст.309 ЦПК України підстав для скасування чи зміни рішення суду, яке ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: