Ухвала суду № 39674418, 17.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2014 рокусправа № 2а/0470/7974/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року

у справі № 2а/0470/7974/12

за позовом Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

до товариства з обмеженою відповідальністю «Інпроект» та ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

Центральна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому Розі звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інпроект» та ОСОБА_1, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (а.с.46) просив стягнути з відповідачів в дохід держави кошти, одержані за нікчемним правочином у розмірі 298 828,42грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір від 01.07.2007 №01/07 про надання поворотної фінансової допомоги ОСОБА_1, яка одночасно є директором ТОВ «Інпроект», є позастатутною дією, оскільки правочин вчинений поза межами інтересів відповідача-1, а відтак є недійсним. Позивач зазначає, що при укладанні цього договору відповідач-2 мав умисел на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, чим завдала матеріальну шкоду державі в частині не нарахування та неперерахування до бюджету сум податкових зобов'язань.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, позивачем не доведено належними засобами доказування наявність умислу у діях відповідачів на незаконний результат; позивач не надав до суду першої інстанції доказів притягнення відповідачів до кримінальної або адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилення від сплати податків або отримання безпідставної податкової вигоди з бюджету.

Позивач лише надав до суду першої інстанції докази, які можуть підтвердити факт не сплати відповідачами податків у зв'язку з неповерненням поворотної фінансової допомоги, однак вони не можуть бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу (а. с. 141), в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач зазначає, що судом першої інстанції не витребувано додаткових доказів, які мають суттєве значення для справи, що привело до ухвалення хибного рішення. Не прийнято до уваги, що в провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу перебуває кримінальна справа №1-199/11 за обвинуваченням директора ТОВ «Інпроект» у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, та бухгалтера ТОВ «Інпроект» ОСОБА_2 в скоєнні злочинну, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.3 ст. 212, ч.2 ст. 366 КК України, що є доказом недійсності укладеного відповідачами правочину.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Позивачем подано до суду додаткові докази, які, за його твердженням, є суттєвими для вирішення справи по сутті, а саме: копію постанови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 21.11.2012, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ст. 212 ч.2 КК України, припинено; копію вироку Саксаганського районного осуду м. Кривого Рогу від 29.11.2012, яким визнано ОСОБА_3 винною у скоєнні злочину, передбаченого ст.ст. 27 ч.2 ст. 212, ч.2, 366 ч.1 КК України.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інпроект» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт №1677/230/32263620 від 04.06.2010.

В акті встановлено порушення відповідачем-1 пп.4.2.1 та пп.4.2.15 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, пп.9.10.1 п.9.10 ст.9, абз. «а» п.17.2 ст.17, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з урахуванням вимог п.п.20.3.2 п.20.3 ст.20 та відповідно до вимог п.7.1 ст.7 цього Закону, внаслідок чого позивачем донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 307203,97 грн.

Позивач зазначає в акті перевірки, що відповідачем-1 не було нараховано та сплачено податок з доходів фізичних осіб за договором поворотної фінансової допомоги, укладеним 01.07.2007 з відповідачем-2, внаслідок чого вказаний правочин суперечить інтересам держави та є недійсним.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2007 між відповідачем-2 (Отримувач) та відповідачем-1 (Позикодавець) укладено договір №01/07, відповідно до якого Позикодавець надає, а Отримувач приймає поворотну фінансову допомогу в розмірі 1500000,00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч гривень).

Відповідно до п.3.1 договору Позикодавець надає у тимчасове користування поворотну фінансову допомогу одноразовим платежем, але не пізніше 10-ти банківських днів після підписання цього договору.

Згідно з п.3.2 договору Отримувач повертає поворотну фінансову допомогу не пізніше 31.12.2009 у повному розмірі, якщо поворотна фінансова допомога за будь-яких причин не повертається на вищевказану дату договір автоматично пролонгується до дати повного погашення коштів Отримувачем Позикодавцю.

За приписами п.5.1 договору вказаний договір набирає чинності з 01.07.2007 та діє до повного погашення грошових коштів.

31.12.2009 між відповідачем-2 (Отримувач) та відповідачем-1 (Позикодавець) укладено додаткову угоду до договору №01/07 від 01.07.2007, за умовами якої Отримувач повертає поворотну фінансову допомогу не пізніше 31.12.2010 в повному обсязі у розмірі 2500000,00 грн.

Відповідно до первинних банківських та касових документів, а також згідно журналів-ордерів по бухгалтерським рахункам підприємства №3775 «Розрахунки з робітниками та службовцями по інших операціях», 301 «Каса в національній валюті», 311 «Поточні рахунки у національній валюті» станом на 01.07.2008 з каси підприємства відповідачу-2 видано кошти у сумі 124 591,47 грн.

В подальшому, за період з 01.07.2008 по 31.12.2008 відповідачем-2 отримано грошові кошти на загальну суму 1 148 620,00 грн. та повернуто відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 70 633,23 грн. Станом на 31.12.2008 дебетове сальдо по отриманим відповідачем-2 грошовим коштам становить 1 202 578,24 грн.

У періоді з 01.01.2009 по 31.12.2009 відповідачем-2 отримано з каси відповідача-1 грошові кошти у розмірі 1 492 728,42 грн. та повернуто в касу 648 120,14 грн. Станом на 31.12.2009 по бухгалтерському рахунку 3775 відповідача-2 дебетове сальдо становить 2047186,52 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України).

Позивачем норми законодавства, що регулюють правовідносини позики, не враховані, крім того, належність та відповідність умовам вказаного договору складених відповідачами первинних документів на підтвердження його фактичного виконання в установленому порядку не спростовано.

Зокрема, належні та допустимі докази на підтвердження інших підстав отримання відповідачем-2 грошових коштів від відповідача-1, ніж обумовлено договором позики №01/07 від 01.07.2007, позивачем не подані. Фактична реалізація мети, з якою укладався оскаржуваний договір, настання правових наслідків, обумовлених цим договором, підтверджено первинними документами, які в установленому порядку недійсними не визнані.

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів в їх сукупності, колегія суддів вважає, що фактичне виконання договору відбулося у відповідності до намірів та волі, які були зазначені у цьому договорі, дії відповідачів, які вчинені на виконання умов договору позики №01/07 від 01.07.2007, були направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договору позики, а саме: передача відповідачу-2 як Позичальнику грошових коштів з подальшим їх поверненням Позикодавцю - відповідачу-1.

Позивач не довів належними доказами, що укладаючи спірний договір відповідачі мали умисел на його укладення без мети реального настання правових наслідків, що обумовлені ним, або всупереч інтересам держави та суспільства.

Встановлені обставини, що відповідачем-2 у строк та в обсязі, встановленому в договорі від 01.07.2007, грошові кошти не повернені, свідчать про неналежне виконання останнім умов договору.

В той же час, висновок позивача про нікчемність укладеного між відповідачами договору з огляду на не нарахування та несплату відповідачем-2 податку з доходів фізичних осіб за укладеним 01.07.2007 договором не узгоджується з приписами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України №889-IV від 22.05.2003 «Про податок з доходів фізичних осіб» не підлягає оподаткуванню основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, та основна сума кредиту, що отримується платником податку.

З урахуванням того, що позика підлягає поверненню, вона не вважається доходом позичальника і, відповідно, протягом строку дії договору не є об'єктом оподаткування. Тобто суми коштів, переданих (наданих) податковим агентом (юридичною особою) фізичній особі - платнику податку за договором позики, які фізична особа (позичальник) повинна повернути позикодавцеві (податковому агенту) у визначений договором термін, не підлягають оподаткуванню згідно з п.п.4.3.23 ст.4 Закону №889-IV.

Таким чином, протягом строку на який була видана поворотна фінансова допомога у платника податку - фізичної особи не виникає доходу, а отже і відсутні зобов'язання по нарахуванню та сплаті податку з доходів фізичних осіб.

В той же час, з огляду на закінчення строку дії договору, на який була видана поворотна фінансова допомога, та неповернення відповідачем-2 частини сум фінансової допомоги, у останнього виникають зобов'язання по включенню до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сум неповерненої фінансової допомоги та по сплаті податку з доходів фізичних осіб, але сам по собі факт несплати відповідачем-2 податку з доходів фізичних осіб не є підставою для визнання укладеного договору нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В той же час, для кваліфікації правочину як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, та застосування санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України та статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідна наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Без з'ясування вищенаведених фактичних даних саме по собі порушення платником податків норм податкового законодавства є підставою для нарахування податкових зобов'язань учасникам такого правочину, однак не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок, без доведення податковим органом належними засобами доказування наявності у сторони під час укладення правочину суб'єктивного наміру створити відповідні наслідки у податковому обліку.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції відносно того, що позивачем не доведено належними засобами доказування наявність умислу у діях відповідачів на вчинення незаконних дій.

Постанова Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 21.11.2012 у справі №1-199/11 не приймається колегією суддів до уваги в якості доказу нікчемності укладеного 01.07.2007 договору з огляду на наступне.

Як вбачається з вказаної постанови, кримінальну справу по обвинуваченню відповідача-2 в скоєнні злочину, передбаченого ст. 212 ч.2 КК України, припинено у зв'язку з амністією.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В той же час, вказана обов'язковість вироку суду поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування судом є факти, наведені у постанові в кримінальній справі щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Так, постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 21.11.2012 у справі №1-199/11 встановлено факт, що відповідачем-2 як посадовою особою відповідача-1 було допущено не перерахування та несплата податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 20366,67 грн. під час виплати заробітної плати, видатків на відрядження, надання в оренду рухомого майна та перевищення отриманих бухгалтером ОСОБА_3 грошових коштів під звіт, проте вказана постанова не містить жодного посилання на договір №01/07 від 01.07.2007, нікчемність якого просить встановити позивач.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що факти, встановлені у постанові Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 21.11.2012 у справі №1-199/11, не є обов'язковими для розгляду вказаної справи та не можуть бути обставинами, що беззаперечно вказують на нікчемність укладеного правочину.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі з'ясував обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а стосуються особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року у справі № 2а/0470/7974/12 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України..

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко