Ухвала суду № 39663614, 26.06.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2014 р. Справа № 918/1211/13

Господарський суд Рівненської області в складі судді Качура А.М. розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (м.Київ, вул. Ломоносова, 54а)

до відповідача Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (Рівненська обл., Млинівський р-н., с.Ярославичі)

про стягнення 485684,86 грн.

Представники:

від позивача: Толочко А.П. (довіреність № 22-Д від 09.11.2013 року);

від відповідача: Татарин В.В. (довіреність № 24 від 12.06.2014 року).

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" 485684,86 грн. процентів на прострочений платіж по договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12 жовтня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12 жовтня 2010 року позивач передав відповідачу обумовлену у вказаній угоді продукцію виробничо-технічного призначення. Відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вказаного товару виконав несвоєчасно чим порушив зобов'язання, у зв'язку з чим останньому у період з 1 вересня 2011 року по 04 грудня 2012 року позивачем нараховано 485684,86 грн. процентів за придбання вищезазначеної продукції у розстрочку. Оскільки відповідач у добровільному порядку не погасив зазначену суму боргу, позивач, посилаючись на статті 509, 525, 526, 530, 536, 599, 610, 611, 627, 694 Цивільного кодексу України та статті 193, 199, 231, 232, 265 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача вищезазначену суму грошових коштів.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14 жовтня 2013 року позов ТзОВ "Приват Лізинг" задоволено, вирішено стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" 485 684,86 грн. процентів за користування чужими коштами.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Рівненської області Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2013 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" задоволено, рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 року у справі № 918/1211/13 скасовано, прийнято нове рішення яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 квітня 2014 року рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справі № 918/1211/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Відповідно до частини першої статті 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 01.06.2011 року вказано, що під час розгляду справи № 918/1211/13, судами попередніх інстанцій не досліджено положень пункту 5.1. догвору за яким господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня підписання його тексту представниками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті ціни товару та процентів за придбання товару в розстрочку і відповідальності покупця, які припиняються лише їх належним виконанням. Судами також не звернуто увагу, що в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача відсотки на підставі лише пункту 2.5.2. договору, на підставі якого у межах даної справи заявлено до стягнення грошову суму, в установленому законом порядку недійсними не визнавався та не оцінювався сумдами на його відповідність законодавству.

Відповідно до автоматичного розподілу справа № 918/1211/13 передана 16.05.2014 року на розгляд судді Качуру А.М.

Ухвалою суду від 16.05.2014 року справу № 918/1211/13 прийнято до розгляду.

В судовому засіданні від 12 червня 2014 року оголошувалась перерва до 26 червня 2014 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнає з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 29.04.2014 року, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

При винесенні рішення суд дослідив зокрема такі обставини.

12 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (постачальник) та Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" (покупець) уклали договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ, за умовами якого позивач взяв на себе обов'язок у визначені цим договором строки передати відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення, а відповідач зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити проценти за придбання товару у розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору (а.с. 10-14).

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та строки оплати ціни товару (в тому числі тієї частини ціни товару, яка оплачується авансовим платежем, а також частин(и), яка(і) оплачується на умовах розстрочення платежів) та нарахованих процентів, інші умови, погоджені сторонами, визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну його частину.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна придбання товару в розстрочку (ціна договору) вказана у додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.

У додатку № 1 до договору сторони передбачили, що ціна даного договору становить 3969965,32 грн. (а.с. 15).

Згідно з пунктом 2.3 договору покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника.

У пункті 2.4 договору сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 15,12 % в сумі 600000,00 грн., що еквівалентно 54430,48 євро, покупець здійснює до 15 жовтня 2010 року включно.

Другий платіж у розмірі 35,26 % в сумі 1400000,00 грн., що еквівалентно 127004,44 євро, покупець здійснює до 29 жовтня 2010 року.

Третій платіж в розмірі 2,48 % в сумі 98498,27 грн., що еквівалентно 8935,52 євро, покупець здійснює до 01 вересня 2011 року.

Кінцевий платіж у розмірі 47,14 % в сумі 1871467,05 грн., що еквівалентно 169774,71 євро, покупець проводить до 25 жовтня 2011 року.

За умовами пункту 5.1 даної угоди господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня підписання його тексту представниками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті ціни товару та процентів за придбання товару в розстрочку і відповідальності покупця, які припиняються лише їх належним виконанням.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач передав відповідачу обумовлену договором продукцію виробничо-технічного призначення, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 15 жовтня 2010 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб (а.с. 17).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів від 12 жовтня 2010 року № 2410/ХМ також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов даної угоди.

Всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого пунктом 2.4 договору, у розмірі 47,14 % в сумі 1871467,05 грн., що еквівалентно 169774,71 євро, виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з позивачем лише 05 грудня 2012 року.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач зазначив, що відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого пунктом 2.4 договору, у розмірі 47,14 % в сумі 1871467,05 грн., що еквівалентно 169774,71 євро, виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з позивачем лише 05.12.2011 року. У зв'язку з цим позивачем 05.06.2013 року на адресу відповідача було направлено претензії за вих. № 53 від 30.05.2013 року з вимогою сплатити 485684,86 грн. процентів, нарахованих на прострочену суму розстроченого платежу. Разом з тим позивачем були надіслані відповідачу акти надання послуг № 8 від 31.01.2012 року на суму 196119,49 грн. та № 420 від 23.05.2013 року на суму 289565,38 грн. вказані акти виписані на підставі договору № 2410/ХМ від 12.10.2010 року, з яких вбачається, що спірна сума стягнення значиться як виконані роботи (надані послуги) по нарахуванню відсотків.

Однак, вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення, що й стало підставою для подання товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" до господарського суду даної позовної заяви.

Оскільки укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором поставки, то правовідносини, які виникли з нього між позивачем і відповідачем, підпадають під правове регулювання, зокрема, параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Положеннями абзацу 2 частини 5 вказаної норми встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу положень абзацу 1 частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму також нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

З аналізу наведених норм вбачається, що проценти є платою, яку згідно умов договору отримує продавець від покупця за користування останнім утримуваними грошовими коштами як від дня передання товару продавцем до дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, так і до дня його фактичної оплати останнім.

Таким чином, у розумінні норм Цивільного кодексу України, сплата покупцем вказаних процентів не є відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання, на відміну від пені, яку, виходячи зі змісту частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, слід розглядати саме як санкцію за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе грошового зобов'язання боржником.

Також в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе.

Таким чином заявлена до стягнення спірна сума за своєю правовою природою не є пенею, а відтак посилання відповідача на застосування до вимоги про стягнення боргу скороченого (річного) строку позовної давності, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України є безпідставними та не обґрунтованими.

Твердження відповідача про те, що Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" у встановленому законом порядку не набуло права власності на спірний товар, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для нарахування заявлених до стягнення грошових коштів, оцінюються судом критично з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 695 Цивільного кодексу України встановлено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу (частина 3 вказаної статті).

Згідно з частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до частини 1 статті 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, взявши до уваги наявні в матеріалах справи докази, зокрема акти надання послуг № 8 від 31.01.2013 року, № 420 від 23.05.2013 року та податкову накладну за № 114 від 23.05.2013 року, господарський суд вважає, що вказані документи підтверджують відображення в бухгалтерському та податковому обліках позивача іншої правової природи спірної суми, ніж вказаної у позовній заяві.

Позивачем помилково у позовній заяві визначено спірну суму як відсотки за користування коштами, які нараховані на момент повної оплати товару по договору поставки, оскільки дані твердження не ґрунтуються на його первинних документах. У випадку нарахування спірної суми як відсотків за користування чужими коштами чи за товарний кредит податкові зобов'язання мали б виникнути у сторін не пізніше грудня місяця 2012 року та не потребували б оформлення вказаних відносин як необумовленої договором послуги. Будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Відповідно до вказаних вище документів, подія 23.05.2013 року та 31.01.2013 року не відбулась, оскільки договором такі послуги не передбачені.

Господарським судом також встановлено, що договір № 2410/ХМ від 12.10.2010 року не містить визначень поняття "розстрочений платіж".

Відповідно до положень пункту 2.5.1 договору, у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань одного з пунктів 2.4.2, або 2.4.3 більше ніж на три дні, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти на розстрочені платежі, починаючи з другого дня після отримання товару.

Разом з тим пунктом 2.5.2 договору встановлено, що на відстрочений кінцевий платіж згідно п. 2.4.4. постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти за розстрочений платіж, починаючи з "01" вересня 2011 р. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється в розмірі 25% (двадцять п'ять) відсотків річних від ціни товару, отриманого покупцем. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень п. 2.2. цього договору для визначення суми до сплати.

Вказаний пункт, як і положення всього договору, в установленому законом порядку недійсними не визнавався.

Зазначена умова догвору відповідає положенню абзацу 2 частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, згідно якої договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. Тобто, проценти в даному випадку не являються способом захисту прав продавця у випадку прострочення оплати товару, а є платою за користування кредитом.

Однак позивач позиціонує спірну суму як проценти за користування чужими грошовими коштами, право на нарахування яких виникає з моменту прострочення оплати товару. Вказане стверджується тим, що обґрунтовуючи підстави позову позивач посилається на норми статтей 536, 610, 611, абзацу 1 частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, якими визначається відповідальність у випадку порушення зобов'язання. Позвоні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання щодо сплати процентів на розстрочений платіж.

Таким чином, позивачем невірно визначено правову природу зобов'язання, невірно встановлено підставу нарахування відсотків (правомірне чи неправомірне користування чужими коштами), невірно оформлено первинні документи якими обґрунтовується нарахування відсотків та їх відображення. З огляду на невідповідність підстав позову обставинам справи суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2014 року у справі № 918/1213/13 зі спору між тими ж сторонами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз'яснено в пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (03191, м. Київ, вул. Ломоносова, 54 а, офіс 5, код ЄДРПОУ 33274434) на користь Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Ярославичі, код ЄДРПОУ 30132761) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4856,85 грн.

3. Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги залишити за позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг".

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27 червеня 2014 року.

Суддя Качур А.М.