Ухвала суду № 39656291, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/800/46101/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Лиски Т.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної служби інтелектуальної власності України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної служби інтелектуальної власності України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби інтелектуальної власності України від 06.06.2013р. №50-к; поновлення її на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України з 06.06.2013р. й стягнення з Державної служби інтелектуальної власності України на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2013р. (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 01.08.2013р.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013р., позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби інтелектуальної власності України від 06.06.2013р. №50-к у частині звільнення позивачки 06.06.2013р. з посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці - скороченням штату працівників; зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України поновити позивачку на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України з 07.06.2013р.; зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.06.2013р. по 15.07.2013р.; в задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Позивачка в запереченнях на касаційну скаргу просила залишити останню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки вони, на її думку, ухвалені відповідно до норм чинного законодавства й на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Державної служби інтелектуальної власності України від 11.10.2011р. №25-к позивачку призначено на посаду начальника управління промислової власності як таку, що пройшла конкурс на цю посаду, із збереженням раніше встановленого 10 рангу державного службовця, а наказом від 11.11.2011р. №33-к їй було присвоєно 7 ранг державного службовця.

Згідно з наказом Державної служби інтелектуальної власності України від 06.06.2013р. №50-к позивачку 06.06.2013р. звільнено з посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці - скороченням штату працівників.

При цьому, підставою видання оскаржуваного наказу зазначено накази Державної служби інтелектуальної власності України від 20.02.2013р. №18-к, від 27.02.2013р. №20-к та від 27.02.2013р. №21-к.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті визначено в Законі України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII й за змістом статті 30 Закону України "Про державну службу" державна служба може бути припинена, в тому числі, за загальними підставами, передбаченими КЗпП України.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

На підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як встановили суди, відповідач передумовою для звільнення позивачки визначив зміни в організації виробництва і праці, що відбулись в Державній службі інтелектуальної власності України та полягали в скороченні штатної чисельності, зокрема, - посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності, яку обіймала позивачка.

Проте, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини щодо скорочення чисельності штату працівників Державної служби інтелектуальної власності України у зв'язку зі змінами в структурі державного органу, зміною назв структурних підрозділів, затвердженням нових положень, та в сукупності з наявними в матеріалах справи доказами, дійшли правильного висновку про відсутність скорочення чисельності чи штату працівників.

Так, в результаті введення штатного розпису, затвердженого 04.03.2013р., замість управління промислової власності (кількість штатних посад 11, у тому числі начальник управління) створено управління правового забезпечення та захисту прав (кількість штатних посад 11, у тому числі начальник управління); замість відділу правового забезпечення та захисту прав (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста) створено відділ авторського права та суміжних прав (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста); замість відділу державних реєстрацій та інформаційного забезпечення (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста) створено відділ промислової власності (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста); замість відділу авторського права та суміжних прав, який входив до структури управління контролю за використанням об'єктів інтелектуальної власності (кількість штатних посад - 6, у тому числі начальник відділу та 5 головних спеціалістів), створено в цьому ж управлінні відділ надання адміністративних послуг, державної реєстрації та інформаційного забезпечення (кількість штатних посад - 6, у тому числі начальник відділу та 5 головних спеціалістів).

Таким чином, загальна чисельність працівників Державної служби інтелектуальної власності України в результаті введення штатного розпису, затвердженого 04.03.2013р., не змінилась та становила 64 штатних посади.

За змістом ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Судами встановлено, що відповідачем дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника про наступне вивільнення за два місяці, оскільки позивачка була повідомлена про наступне вивільнення 18.03.2013р. й в попередженні просила надати для ознайомлення перелік всіх вакантних посад та перевести її на посаду начальника управління правового забезпечення та захисту прав.

Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя).

Згідно зі частиною 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається, зокрема, працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як встановили суди попередніх інстанцій, під час попередження про вивільнення 18.03.2013р. позивачці було надано для ознайомлення список з десяти вакантних посад, у тому числі начальника управління правового забезпечення та захисту прав, заступника начальника управління - начальника відділу промислової власності управління правового забезпечення та захисту прав, начальника відділу авторського права та суміжних прав управління правового забезпечення та захисту прав, начальника відділу надання адміністративних послуг, державної реєстрації та інформаційного забезпечення, начальника фінансово-організаційного відділу та п'яти посад головних спеціалістів й позивачка виявила бажання зайняти посаду начальника управління правового забезпечення та захисту прав, про що зробила відповідний запис на попередженні.

Проте, суди, проаналізувавши документи про освіту позивачки та приписи Положення про управління правового забезпечення та захисту прав Державної служби інтелектуальної власності України щодо вимог до кандидатури начальника управління, встановили, що позивачка не відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим для начальника управління правового забезпечення та захисту прав, хоча, при цьому, як вказав суд першої інстанції, в засіданнях суду представники відповідача не заперечували, що позивачці пропонувались не всі вакантні посади.

Одночасно, як вказував відповідач в запереченнях на позовну заяву, в апеляційній та касаційній скаргах, позивачка відповідно до свого кваліфікаційного рівня могла претендувати на посаду начальника відділу промислової власності у складі управління правового забезпечення та захисту прав, водночас на цю посаду також претендувала ОСОБА_5, посаду якої також було скорочено, й здійснивши аналіз кваліфікаційних характеристик, особистих ділових якостей, досвіду роботи у відповідній сфері та досвіду роботи на керівних посадах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідач прийшов до висновку, що остання має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, при рівних умовах щодо наявності освіти відповідного професійного спрямування, однак, при цьому, як правильно вказали суди, відповідачем не було досліджено й взято до уваги щорічну оцінку кожного з державних службовців.

Водночас, суди підставно не взяли до уваги доводи відповідача про те, що позивачка не могла бути переведена на новостворені посади відділу надання адміністративних послуг, державної реєстрації та інформаційного забезпечення, оскільки вказана посада передбачає виконання більш широкого кола завдань, які не входили до компетенції управління промислової власності та посадових обов'язків позивачки, оскільки, в даному випадку, відповідачу необхідно було враховувати й наявність відповідної кваліфікації для зайняття посади та переважне право на зайняття такої посади.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачем не було вжито всіх заходів для залишення позивачки на роботі.

Крім того, посилання відповідача на ту обставину, що прийняття на роботу на посаду начальника управління правового захисту правового забезпечення та захисту прав відділу надання адміністративних послуг державної реєстрації та інформаційного забезпечення здійснюється за конкурсом, підставно не були взяті до уваги судами, оскільки докази оголошення й проведення відповідачем такого конкурсу в матеріалах справи відсутні.

Одночасно, судовою колегією враховується й те, що відповідно до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VI Міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним.

Підпунктом 13 пункту 10 Положення про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженого Указом президента України від 08.04.2011р. №436/2011, встановлено, що Голова Державної служби звільняє з посад за погодженням з Міністром керівників структурних підрозділів апарату Державної служби.

Підпункти ж 3,5,6 Положення про погодження кандидатур для призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Міністром освіти і науки, молоді та спорту, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, молоді та спорту України від 02.06.2011р. №516, передбачають, що керівник центрального органу виконавчої влади звертається до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту з поданням щодо погодження кандидатур для звільнення з посад керівників структурних підрозділів центрального органу й у такому поданні обґрунтовуються підстави припинення трудового договору; подання щодо звільнення з посад керівників структурних підрозділів центрального органу розглядається Міністерством, яке протягом семи календарних днів після його надходження надсилає відповідний висновок.

Таким чином, при звільненні керівників структурних підрозділів центрального органу необхідним є одержання обов'язкової письмової згоди Міністра.

При цьому, в листі Міністра освіти і науки України від 14.05.2013р. №1/12-2778, адресованому Голові Державної служби інтелектуальної власності України, останнього повідомлено про необхідність надання для розгляду питання щодо погодження звільнення начальника управління промислової політики ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням штатної одиниці відомостей про скорочення чисельності або штату працівників й погодження звільнення з профспілковим органом. Таким чином, у вказаному листі Міністр не погодив звільнення позивачки.

Листом від 27.05.2013р. №1-6/3982 Державна служби інтелектуальної власності України повторно звернулась до Міністра освіти і науки України для надання погодження звільнення позивачки, проте, відповідь на вказаний лист відповідача останнім в матеріали справи не надавалась, а отже питання звільнення позивачки Міністром освіти і науки України погоджено не було.

Крім того, ст.43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 КЗпП України, може бути проведено лише за згодою виборчого органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з частиною 3 статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Судами встановлено, що згідно з протоколом від 10.03.2013р. №1 установчих зборів про утворення Первинної профспілкової організації працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, вирішено створити первинну профспілкову організацію, обрати головою ОСОБА_4, затверджено статут.

Відповідно до свідоцтва від 30.04.2013р. №94, виданого Солом'янським районним управлінням юстиції у місті Києві, зареєстровано Первинну профспілкову організацію працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, та визначено її місцезнаходження: 03151, АДРЕСА_1, керівний орган: профспілкові збори (конференція); основну мету діяльності: здійснення представництва та захисту трудових, професійних, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

У виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зазначено про присвоєння Первинній профспілковій організації працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, ідентифікаційного коду 38716690.

Заявою від 13.05.2013р. №2 Первинна профспілкова організація працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, повідомила Голову Державної служби інтелектуальної власності України (вх.№9095 від 13.05.2013р.) про створення первинної профспілкової організації та про обрання її головою ОСОБА_4

Відповідно до договору від 01.06.2013р. Первинна профспілкова організація працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, увійшла до Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту й протоколом від 01.06.2013р. №05/2013 засідання Ради Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту вирішено прийняти Первинну профспілкову організацію працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, до Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту.

Таким чином, враховуючи, що Первинна профспілкова організація працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, легалізована відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії", повідомила про своє створення Державну службу інтелектуальної власності України, крім того, Законами України «Про об'єднання громадян» та «Про професійні спілки, їх права та гарантії» не передбачено обов'язку первинних профспілкових організацій бути зареєстрованими за адресою реєстрації відповідного підприємства, суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги посилання відповідача на відсутність в Державній службі інтелектуальної власності України профспілки.

Підсумовуючи наведене, суди попередніх інстанцій, враховуючи, що відповідачем не дотримано вимог статей 43, 252 КЗпП України та статей 39, 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії" щодо отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації та згоди вищого виборного органу на звільнення позивачки, порушено положення статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" в частині погодження звільнення позивачки з Міністром освіти і науки України, не доведено фактичної зміни в організації виробництва і праці в Державній службі інтелектуальної власності України, наслідком чого було скорочення штату, дійшли правильного висновку про незаконність звільнення позивачки на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України та про те, що наказ Державної служби інтелектуальної власності України від 06.06.2013р. №50-к у частині звільнення позивачки 06 червня 2013 року з посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці - скороченням штату працівників є протиправним й підлягає скасуванню, а позивачка - поновленню на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України з 07.06.2013р.

При цьому, відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, й при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з приписами частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Здійснивши касаційний перегляд справи, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 210, 220, 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної служби інтелектуальної власності України відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Лиска Т.О.