Ухвала суду № 39653259, 01.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2014 рокусправа № 811/2755/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (Голованівське відділення) на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (Голованівське відділення) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (Голованівське відділення) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001261700 від 16 серпня 2013 року, винесене Гайворонською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби (Голованівське відділення), яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 108 961,50 грн., у тому числі 72 641,00 грн. основного платежу та 36 320,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Не погодившись з постановою суду, Гайворонська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (Голованівське відділення) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому у відповідності до положення ст. 41 КАС України фіксування судового процесу не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 25.07.2013 р. по 31.07.2013 р. посадовою особою Голованівського відділення Гайворонської ОДПІ Кіровоградської області ДПС відповідно до Наказу №30 від 25.07.2013 р. (а.с.70) проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт №10/17-00/НОМЕР_1 від 07.08.2013 р., висновками якого встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2011 р. у сумі 72 641,00 грн., у тому числі за липень - 32 923,00 грн., за серпень - 13 695,00 грн., за вересень - 7 155,00 грн., за жовтень - 11 713,00 грн., за грудень - 7 155,00 грн. (а.с.10-19).

На підставі вказаного акту перевірки Гайворонською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби (Голованівське відділення) винесено податкове повідомлення-рішення №0001261700 від 16.08.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 108 961,50 грн., у тому числі 72 641,00 грн. основного платежу та 36 320,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ "Сюіта", з огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001261700 від 16.08.2013 р. підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до положень п.п.198.1, 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ "Сюіта".

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору купівлі-продажу №04/05 від 04.05.2011 р. (а.с.21) ФОП ОСОБА_1 придбав у ТОВ "Сюіта" паливно-мастильні матеріали (бензин та дизельне паливо), що підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с.23, 24, 27, 28, 31, 32, 35, 36, 39, 40, 42, 43, 46, 47).

Оплату вартості придбаного товару позивачем здійснено у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.25, 29, 33, 37, 44, 148-150).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивач у період з липня по грудень 2011 р. сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому ТОВ "Сюіта", який на момент їх виписки був зареєстрований платником податку на додану вартість, що не заперечувалося відповідачем, а тому, відповідно до вимог п. 201.8 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України був зобов'язаний нараховувати податок на додану вартість та виписувати податкові накладні.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для зменшення позивачу податкового кредиту за взаємовідносинами з ТОВ "Сюіта", став висновок податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сюіта", викладений в акті перевірки Слов'янської ОДПІ Донецької області ДПС №43/15-2/34923870 від 07.06.2013 р (а.с.72-87), яким встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства з огляду на відсутність його за місцезнаходженням, відсутністю необхідних умов для ведення господарської діяльності, власних основних фондів, технічного персоналу у необхідній кількості, власних виробничих активів, власних складських приміщень, транспортних засобів.

Проте, такий висновок податкового органу є необґрунтованим, з огляду на наступне.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. При цьому, питання віднесення певних сум до складу податкового кредиту не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладених між позивачем та ТОВ "Сюіта" правочинів, податковий орган не врахував наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У відповідності до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

Виходячи з аналізу вказаних норм законодавства, судом першої інстанції було вірно зазначено, що органи податкової служби не наділені повноваженнями щодо визнання правочину недійсним, у тому числі і з мотивів порушення публічного порядку, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (нікчемний правочин), оскільки таке визнання можливе в судовому порядку, а тому висновки відповідача в частині визнання правочину нікчемним, що покладені в основу для визначення податкових зобов'язань позивачеві, не відповідають вимогам чинного законодавства, так як вчинені поза межами законодавчо визначених повноважень та з перейняттям компетенції судових органів. Висновок податкового органу про нікчемність правочину, який на його думку, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та порушує публічний порядок не може бути беззаперечним доказом такої нікчемності, а повинен доводитись в судовому порядку шляхом подання відповідного позову на виконання законодавчо визначених повноважень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що Гайворонською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (Голованівське відділення) не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ "Сюіта".

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів робить висновок про те, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0001261700 від 16 серпня 2013 року, винесене Гайворонською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби (Голованівське відділення), не відповідає п.п.1,3 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (Голованівське відділення) - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко