Ухвала суду № 39638924, 17.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 876/10746/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представників позивача Панчука С.М., Мальчевського Ю.С.,

представників відповідача Свистун Є.М., Катеринчука І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства ,,Виробниче конструкторсько-технологічне бюро ,,Сатурн" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства ,,Виробниче конструкторсько-технологічне бюро ,,Сатурн" до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

17 травня 2013 року приватне підприємство ,,Виробниче конструкторсько-технологічне бюро ,,Сатурн" (далі-ПП ,,ВКТБ ,,Сатурн") звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби (далі - Тернопільська ОДПІ) від 11 грудня 2012 року за №0000342210 та №0000392250.

Постановою від 17 липня 2013 року Тернопільський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні позову в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ПП ,,ВКТБ ,,Сатурн" подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи позивача про наявність реального характеру господарських операцій підприємства позивача з його контрагентами, оскільки придбання робіт (послуг), товарів у контрагентів підтверджується належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

За таких обставин, позивач вважає протиправним нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційного суду підтримали вимоги апеляційної скарги та просять їх задовольнити в повному обсязі.

Представники податкового органу заперечили вимоги апеляційної скарги та просять залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що за наслідками позапланової виїзної документальної перевірки ПП ,,ВКТБ ,,Сатурн" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, оформленої актом від 23 листопада 2012 року № 5720/22-10/31299677, Тернопільська ОДПІ 19.04.2013 року винесла податкові повідомлення-рішення: № 0000392250, яким визначила підприємству грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 263647,00 грн., в тому числі 225528,00 грн. основного платежу та 38119,00 грн. штрафних санкцій;

-№ 0000342210, яким визначила грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 229985,00 грн., в тому числі 189195,00 грн. основного платежу та 40790,00 грн. штрафних санкцій.

Висновки податкового органу базуються на тому, що на порушення підпунктів 5.2.1 п.5.2 , підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств" та підпунктів 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України підприємство позивача допустило заниження податку на прибуток на суму 225528,00 грн..

Крім того, на порушення вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України ,,Про податок на додану вартість", пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України позивач завищив податковий кредит з податку на додану вартість на суму 189195,00 грн..

Зазначені порушення, на думку податкового органу, полягають у тому, що взаємовідносини позивача з його контрагентами не спричинили реального настання правових наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що операції з придбання підприємством позивача у контрагентів товарів, робіт (послуг) не мали реального характеру, а тому позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та податкового кредиту витрати та суми ПДВ по вказаних господарських операціях.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.

Так, ч. 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні приписи містили 5.2.1 п.5.2 , підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств", чинного до 01.04.2011 року.

Таким чином, платник податку - покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів за обов'язкової умови, що зазначені витрати сплачені (нараховані) у зв'язку з підготовкою, організацією, і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці та використані ним в господарській діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні приписи містили пп.7.2.1, пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України ,,Про податок па додану вартість", чинного до 01.01.2011 року.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка призводить до руху активів (майна, коштів тощо) платників податків у процесі її здійснення.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що протягом листопада 2009 року - травня 2012 року ПП ,,ВКТБ ,,Сатурн" як замовник уклало ряд договорів на виконання монтажних робіт, придбання товарів з наступними контрагентами (виконавцями): ТОВ ,,Будівельна компанія імпульс інвест Буд", ТОВ ,,Полімербуммаш", ТОВ ,,Техпромлайн", ТОВ ,,Ціль-інвест", ТОВ ,,Мертенс", ТОВ ,,НТЦ ,,Інтертехно", ТОВ ,,Техномашпостач", ПП ,,Фірма ,,Володар", ТОВ ,,Вайпергруп", ТОВ ,,Граньстройінвест", ТОВ ,,Глобалспецсервіс", ТОВ ,,Константабудсервіс".

Виконання умов договорів оформлене актами приймання виконаних підрядних робіт, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Витрати по господарських операціях позивач відніс до складу валових витрат та на підставі виданих зазначеними контрагентами податкових накладних сформував податковий кредит у відповідних податкових періодах.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази по кожному договору та встановив, що господарські операції підприємства позивача із зазначеними вище контрагентами з придбання товарів, робіт (послуг) не мали реального характеру, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Такі висновки суду першої інстанції базуються на даних проведеної податковим органом перевірки, згідно яких позивач не надав первинних документів, які б підтверджували виконання монтажних робіт саме вищенаведеними контрагентами на замовлення ПП ,,ВКТБ ,,Сатурн".

Так, в актах приймання виконаних підрядних робіт відсутні такі реквізити як найменування будівництва та його адреса, а також найменування об'єкта, що не дає змоги ідентифікувати об'єкти, на яких проводились монтажні роботи; контрагенти позивача не мали достатніх трудових ресурсів для виконання таких робіт, що підтверджує аналіз їх податкової звітності; позивач не надав для перевірки товарно-транспортні накладні, які б підтверджували транспортування товару.

На підставі викладеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в контрагентів позивача були відсутні необхідні умови для здійснення відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а тому вони не могли виконати господарські операції по поставці ТМЦ позивачу та виконанні монтажних робіт.

З огляд на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підприємство позивача власними силами та ресурсами проводило виконання робіт (послуг), а для зменшення податкового навантаження формально оформило виконання цих робіт зазначеними вище контрагентами .

За таких обставин апеляційний суд визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з контрагентами, оскільки вказані операції не мали реального характеру, а були направленні виключно на отримання позивачем податкової вигоди шляхом завищення валових витрат та податкового кредиту.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги,.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160 ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу приватного підприємства ,,Виробниче конструкторсько-технологічне бюро ,,Сатурн" залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі № 819/1346/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 23 червня 2014 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

Н.В. Ільчишин