Ухвала суду № 39600349, 01.07.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/8732/14 Головуючий в 1 інстанції - Горкава В.Ю.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Іванченка М.М.

при секретарі Онищенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання дій, бездіяльності протиправними та визнання недійсним кредитного договору № 014/0983/74/59957 від 30 серпня 2007 року, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», далі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Посилаючись на укладення між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 30.08.2007 кредитного договору №014/0983/74/59957, далі Кредитний договір, просив вказаний договір визнати недійсним з наступних підстав.

З підстав, визначених ч.1 ст. 215, ч.1 ст.203 ЦК України - як такий що за своїм змістом суперечить положенням ЦК України та актам цивільного законодавства України, зокрема положенням п. 1.11 Положення про порядок видачі Національним Банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483, далі Положення, ст. 3, п.п. г п.4 ст.5, п. 2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного кредитування та валютного контролю» від 19.02.1993, далі Декрет, ст. З Закону України «Про систему валютного регулювання», ст. 192, ч. 2 ст. 524, ст. 548 ЦК України, ст. 99 Конституції України щодо вираження та виконання грошового зобов'язання у гривні, а саме у зв'язку з відсутністю у Банка повноважень для надання кредиту в іноземній валюті клієнту для здійснення подальших розрахунків в іноземній валюті на території України.

Позивач також вважає Кредитний договір недійсним, тому, що він в порушення вимог ст. З, ст.5 Декрету, укладений без наявності у банку індивідуальної ліцензії, оскільки, як стверджує позивач, відповідно до положень п.8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007, далі Правила, та «Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004 №280, далі План, Банк може використовувати іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку, якими відповідно до Правил є поточні рахунки клієнта 2620 призначені для обліку коштів клієнта, а не транзитний рахунок, передбачений умовами Кредитного договору. У зв'язку з чим, Банку для здійснення валютних операцій на підставі Кредитного договору Банк слід було отримати індивідуальну ліцензію на загальних підставах відповідно до вимог ст. З, п.п. г п.4 ст.5 Декрету.

Також позивач, посилаючись на те, що не отримував в касі Банку грошових коштів в Іноземній валюті у розмірі 140679,00 доларів США, оскільки такі кошти в іноземній валюті не могли бути видані Банком за заявою про видачу готівки з рахунку з проводкою 2203, який є внутрішнім обліковим рахунком банку, до того ж заяви про конвертацію вказаної суми доларів США в гривню позивач не подавав, а тому право власності від Банку до позивача на вказані грошові кошти не переходило, вважає, що мав на увазі отримання кредиту в гривні, тобто інші умови, ніж передбачені Кредитним договором, а тому вважає його недійсним.

Також позивач вважає всі вищевказані умови Кредитного договору несправедливими, такими, що суперечать і порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності цивільних відносин, встановлені ст. З ЦК України.

Крім того, враховуючи вище викладене, позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо надання кредиту позивачу як резиденту України в іноземній валюті для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, а саме за тим, щоб Позичальник використав отримані в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України, оскільки Банк відповідно до ст.348 ГК України та 1056 ЦК України, п.2 ст.13 Декрету та п.1.2., 2.5 «Положення про валютний контроль», затвердженого постановою Правління НБУ №49 від 08.02.2000 зобов'язаний здійснювати такий контроль.(а.с.1-14).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2014 року в задоволені позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» про визнання дій, бездіяльності протиправними та визнання недійсним кредитного договору № 014/0983/74/59957 від 30 серпня 2007 року - відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В скарзі посилався на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано , що істотні умови договору (порядок надання та погашення кредиту) - не відповідають вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України. Апеляційна скарга містить доводи про те, що в матеріалах відсутній документ, що підтверджує отримання позичальником суми кредиту в іноземній валюті, а судом безпідставно не витребувано у відповідача документів, які б підтверджували отримання позичальником кредитних коштів. Судом також не взято до уваги, що відповідач не виконавши п. 1.1. кредитного договору не надав позичальнику кредитні кошти в доларах США, при отриманні від позичальника коштів в іноземній валюті на сплату відсотків порушено ст.5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р., оскільки у відповідача немає індивідуальної ліцензії. В даному випадку суд повинен винести окрему ухвалу та направити її до НБУ для складання Акту та Протоколу порушення валютного законодавства, а вказаний правочин в частині сплати відсотків в іноземній валюті визнати недійсним.

В судове засідання позивач та його представники не з`явились, про день і час розгляду справи повідомлені.

Клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення апеляційного розгляду не підлягає задоволенню, так як його перебування в іншому суді не визнано судом апеляційної інстанції поважною причиною неявки до суду, з урахуванням того, що в матеріалах справи на а.с. 101 наявна довіреність вказаного представника ще на шістьох осіб, які б могли взяти участь в судовому засіданні апеляційного суду в даній справі. Крім того, явка до апеляційного суду учасників процесу є не обов`язковою.

Представник відповідача до суду також не з`явився, про день і час розгляду справи повідомлений.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою га шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, яз яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 30 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Голосіївського Ірайонного відділення КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Рога О.В. та заступника начальника Голосіївського районного відділення КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Климчук А.А. та позивачем ОСОБА_2 укладено та підписано кредитний договір 014/0983/74/59957 про надання позивачу кредиту в сумі 140 679,00 дол. США процентною ставкою в розмірі 13% та з датою остаточного повернення 30.08.2027. Кредитний договір укладений і підписаний зі сторони Банку начальником Голосіївського районного відділення КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Рога О.В. на підставі довіреності посвідченої 06.06.2007 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6, зареєстрованої за №799з та заступником начальника Голосіївського районного відділення КРД ВАТ «РайффайзенБанк Аваль» Климчук А.А. на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 06.06.2007 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6, зареєстрованої за №800з. Договір скріплений печаткою з зазначенням найменування Голосіївське районне відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» З зазначенням коду Банку № 14305909. Банк отримав Банківську ліцензію № 10 від 27.03.1992 та дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2006, відповідно до яких має право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи та належними і допустимими письмовими доказами, які прийнято до уваги судом, а саме копією оспорюваного Кредитного договору та графіку погашення кредиту та відсотків, копіями довіреностей, копіями ліцензії та дозволу (а.с. 9-13, 49-51, 59-60).

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав кредитні кошти в іноземній валюті, а позивач отримав те, на що розраховував - кошти в іноземній валюті на споживчі потреби. На момент укладення кредитного договору не існувало заборони позивачу видавати кредитні кошти в іноземній валюті. Грошові кошти мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій і одержані та в кількості, що відповідає умовам кредитного договору разом з нарахованими процентами та штрафними санкціями передбаченими договором.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, так як він в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи відповідача, про невідповідність умов кредитного договору вимогам чинного законодавства України є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У своїй діяльності банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що кредитними операціями є операції, серед іншого, зазначені в п.3 ч. І ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на - підставі банківської ліцензії банки мають право - здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Таким Чином, операції із розміщення коштів є кредитною операцією -, яка може здійснюватись банками на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» під коштами розуміється: гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

При цьому, відповідно до п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені - в іноземній валюті, банківські метали.

Валютними операціями, серед іншого, є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов'язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.

Відповідно до п. п. 10 - 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним, колегія приходить до висновку, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Судом встановлено, що 11.10.2006 року ВАТ «РайффайзенБанк Аваль» отримано банківську ліцензію № 10 на здійснення - операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Судом встановлено, що 11.10.2006 року ВАТ «РайффайзенБанк Аваль» отримано дозвіл НБУ - № 10-4 на право здійснювати операції, визначені пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 49-50).

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах відсутній документ, що підтверджує отримання позичальником суми кредиту в іноземній валюті, а судом безпідставно не витребувано у відповідача документів, які б підтверджували отримання позичальником кредитних коштів, колегія суддів не приймає, оскільки в матеріалах справи наявна копія заяви за підписом позивача про надання кредиту у сумі 150 000, 00 доларів США від 35.05.2007.(а.с.47-48), що є належним та допустимим доказом отримання суми кредиту в доларах США. Крім того, на підтвердження своїх доводів про відсутність доказів про отримання позивачем суми кредиту саме в іноземній валюті, останнім не заявлено будь яких клопотань про витребування судом оригіналів документів, що є обов'язковим відповідно до ч.2 ст. 64 ЦПК України. Тобто, позивач не довів , що він отримав кредит не в доларах США, а в національній валюті - гривні.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: