Рішення № 39571992, 03.07.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№22-ц/778/3025/14 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.С.

Суддя-доповідач Сапун О.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Пільщик Л.В.,

Суддів: Савченко О.В.,

Сапун О.А.,

При секретарі Буримі В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

11 квітня 2014 року ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 30 липня 2008 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір б/н на суму 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з порушенням відповідача зобов'язань за договором станом на 24 березня 2014 року утворилась заборгованість на суму 20434 грн. 47 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 533 грн. 05 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 9 522 грн. 16 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 6 930,00 грн., фіксованої частини штрафу - 500 грн., процентної складової штрафу - 949 грн. 26 коп.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором в сумі 20 434 грн. 47 коп. та судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2014 року позов ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість за кредитним договором у сумі 20 434 грн. 47 коп. та судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на порушення умов кредитного договору, які не оспорювались відповідачем, останній свої зобов'язання за зазначеним договором не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 20 434 грн. 47 коп., а тому вся сума заборгованості на підставі статей 1049,1050 ЦК України підлягає стягненню в судовому порядку.

Проте повністю з висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно статі 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до них.

Зазначеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статей 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит у строк та в порядку, що встановлені договором, і сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 30 липня 2008 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір б/н на суму 3 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до умов договору, на ім'я відповідача було відкрито картковий рахунок та надана в користування картка, строк дії якої становив 12 місяців. Умовами договору передбачено, що повернення кредиту здійснюється позичальником шляхом сплати щомісячних платежів ( базис днів для розрахування - 360 ). Кількість платежів залежить та дорівнює строку кредитування і становить 12 ( а. с. 6-10 ).

Таким чином у даному випадку строк дії кредитного договору, а отже кінцевий термін повернення кредиту, відповідає строку дії картки, який складав 12 місяців, а значить закінчився 30 липня 2009 року.

З матеріалів справи також вбачається, і не заперечується сторонами, що останній платіж по поверненню кредитних коштів ОСОБА_2 здійснив 18 вересня 2008 року ( а. с. 4,78 ).

Однак на зазначені обставини суд належної уваги не звернув і питання про те, чи пред'явлено позов до суду в межах строку позовної давності, в достатній мірі не перевірив.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За положеннями статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що банк пропустив строк позовної давності, оскільки останній платіж був здійснений ним 18 вересня 2008 року, строк дії картки закінчився 30 липня 2009 року, а з позовом про стягнення боргу по кредитній картці банк звернувся до суду лише 11 квітня 2014 року, тобто за межами позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України ( а. с. 29,60-63 ).

Зазначені доводи апеляційної скарги підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, не зважаючи на те, що відповідно змісту кредитного договору від 30 липня 2008 року отриманий ОСОБА_2 кредит носив споживчий характер, судом не були враховані положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якими визначено, що у випадку, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю, зокрема, забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

За роз'ясненнями пункту 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", враховуючи положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від заяви сторони у спорі.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для застосування позовної давності.

Враховуючи викладене, постановлене по справі рішення в порядку статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» слід відмовити з підстав спливу позовної давності.

Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2014 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: