Постанова № 39557653, 25.06.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 23» червня 2014 р. Справа №917/249/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Фільшиній Н.І.,

за участю представників:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача – Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго», м.Миргород, Полтавська область (вх.№1373П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 року по справі №917/249/14,

за позовом Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго», м.Миргород, Полтавська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП-Сервер», м.Миргород, Полтавська область,

про стягнення 3858,17 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Миргородтеплоенерго» звернулося до господарського суду Полтавської області із позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СП-Сервер» борг за спожиту теплову енергію в сумі 3518,48 грн., 3% річних у розмірі 69,39 грн., інфляційні втрати в сумі 52,52 грн. та пеню у розмірі 217,78 грн., а також відшкодувати судові витрати.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 року по справі №917/249/14 (суддя Гетя Н.Г.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СП-Сервер» на користь Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» 570,86 грн. основного боргу, 62,86 грн. пені, 25,51 грн. інфляційних витрат, 14,83 грн. 3% річних та 319,19 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у грудні 2012 року ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго» звернулося до відповідача з пропозицією - лист №382/18 від 10.12.2012 року про зміну умов договору №132 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води шляхом укладання додаткової угоди. Лист з додатками було вручено відповідачу 27.12.2012 року. Листом №356 від 01.03.2013 року позивач повторно повідомив ТОВ «СП-Сервер», що на його адресу була надіслана додаткова угода про зміну умов договору разом з супровідним листом, в якому обґрунтовано необхідність її підписання з метою приведення відносин до вимог чинного законодавства, а також повторно надано 2 екземпляри додаткової угоди, з яких один підписаний екземпляр необхідно повернути на адресу позивача.

На думку апелянта, суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, що відповідачем, після отримання додаткової угоди від 10.12.2012 року до договору №132 на відпуск теплової енергії у вигляді гарачої води від 01.10.2010 року було вчинено дії відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, а саме: оплачено рахунки за січень-лютий 2013 року, які були виписані по тепловим навантаженням, а також на ту обставину, що податкові накладні, надані позивачем ТОВ «СП-Сервер» не поверталися та не оскаржувалися відповідачем і поставлені ним на податковий кредит у повному обсязі. Як вказує скаржник, вказане свідчить, що відповідач прийняв пропозицію про зміну договору і відповідно рішення по справі повинно бути винесено у відповідності до положень договру у редакції від 10.12.2012 року.

Позивач вказує, що він у період з 01.01.2013 року по 01.01.2014 року включно постачав теплову енергію відповідачу на потреби опалення, однак відповідач порушив умови договору та не розрахувався повністю за отримані послуги за період. Як вказує скаржник, за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року утворилась заборгованість на суму 3518,48 грн., а у відповідності до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України та п. 7.2 договору на вказану суму заборгованості нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою Харківського апеляційного гсопдоарського суду від 03.06.2014 року (з урахуванням ухвали суду від 06.062014 року) апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

13.06.2014 року від позивача до суду надійшло клопотання (вх.№4626), в якому він пояснив, що підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просить її задовольнити, а справу – розглянути без його участі.

17.06.2014 року від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4743), в якому просить відмовити позивачу у задоволені апеляційної скарги, а рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 року залишити без змін, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали, надані сторонами до справи, і виніс правильне та обґрунтоване рішення, у відповідності до норм чинного законодавства України.

Крім того, відповідач звернувся до суду з листом вих.№14/06-110 від 13.06.2014 року (вх.№4742 від 17.05.2014 року), в якому просить суд розглянути справу №917/249/14 по суті викладених заперечень та за його відсутності.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.10.2010 року між Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Миргородтеплоенерго» (позивач, виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СП-Сервер» (відповідач, споживач) укладено договір №132 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (а.с. 7-9).

За цим договором виробник взяв на себе зобовязання постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води в потрібних йому обсягах до точки розподілу, а споживач зобовязався своєчасно оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором та додатками, які є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору виробник подає, а споживач приймає теплову енергію в обсягах, зазначених у п. 6.6. договору та додатку 1 на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - згідно графіку, затвердженого міськвиконкомом.

Як вбачається з додатку 1 до спірного договору, об'єктом теплопостачання є нежитлове приміщення (аптека) площею 50,6 м2 за адресою: м.Миргород, вул. Гоголя, 129/2.

Згідно із п. п. 10.1, 10.3 договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №132 від 01.10.2010 року, цей договір набуває чинності з дня підписання і діє до 31.12.2010 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін.

Розділом 5 договору визначено порядок обліку теплової енергії, а розділом 6 передбачений порядок розрахунків.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за теплову енергію, що споживаються, проводяться виключно у безготівковій форміу національній валюті України – гривні, шляхом перерахування грошових коштів вказаних у відповідних документах, на поточні рахунки відповідно до тарифів, встановлених Полтавською обласною радою. Розрахунковим періодом є календпрний місяць. За дату оплату приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок. Оплата рахунків провадиться не пізніше 10 числа звітного місяця.

Сума щомісячних нарахувань та порядок їх розрахунку наведені у п. 6.6 та у додатку та можуть змінюватися в залежності від зміни площ, які займає споживач, тарифів, установки візла обліку теплової енергії, тощо.

Розрахунки здійснюються, виходячи з наступних даних: оплата за опалення у розмірі 15,31 грн. з ПДВ за 1 кв.м. опалювальної загальної площі будівлі в місяць. Площа будівель споживача 50,6 кв.м. за 1 кв.м. Плата в місяць складає 774,66 грн. з ПДВ (п. 6.6.1 договору).

В подальшому, у зв'язку зі зміною діючих тарифів на послуги з теплопостачання на протязі 2011-2013 років до договору вносились зміни. Так, додатковою угодою б/н від 01.02.2011 року викладено розділ 6 договору – «Порядок розрахунків» у новій редакції, зокрема, оплата за опадення становить у розмірі 15,72 грн. з ПДВ за 1 кв.м, а плата в місяць складає 795,43 грн. з ПДВ.

Додатковою угодою б/н від 24.11.2011 року визначено, що оплата за опадення становить у розмірі 22,61 грн. з ПДВ за 1 кв.м, а плата в місяць складає 1144,07 грн. з ПДВ.

Вищевказані додаткові угоди підписані, скріплені печатками та є невідємною частиною договору і вступили в силу з моменту їх підписання.

В грудні 2012 року з метою приведення договору у відповідність до п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 року, враховуючи відсутність у будинку, де розташоване приміщення відповідача, приладів комерційною обліку, позивачем на адресу відповідача листом за №382/18 направлено два примірники додаткової угоди б/н від 10.12.2012 року з додатками до неї, якою позивач запропонував внести зміни до договору, зокрема, в частині обліку теплової енергії та порядку розрахунків.

Вказані документи були отримані відповідачем 27.12.2012 року, про що свідчить відповідна відмітка на листі №382/18 від 10.12.2012 року.

З додаткової угоди б/н від 10.12.2012 року вбачається, що позивачем запропоновано відповідачу внести зміни, зокрема, до п. 6.1. спірного договору та встановити, що розрахунки за теплову енергію здійснюються відповідно до договору на підставі розрахункових навантажень відповідно додаткам до договору згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. Плановий розрахунок теплових навантажень наведено позивачем в додатку до зазначеної додаткової угоди.

Крім того, вищевказаною додатковою угодою позивачем запропоновано внести зміни до п. 6.4. договору, який передбачав, що оплата рахунків проводиться споживачем не пізніше 10 числа звітного місяця, та встановити, що остаточний розрахунок за послуги опалення споживач має здійснювати не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Як вказав позивач, в установлений законом строк відповіді від відповідача щодо прийняття чи відмови від запропонованих змін до договору не надійшло. Водночас, починаючи з 01.01.2013 року, нарахування за договором здійснювались позивачем за умовами додаткової угоди б/н від 10.12.2012 року, тобто згідно розрахунку теплових навантажень.

26.02.2013 року позивач отримав від відповідача лист №13/02-43 від 21.02.2013 року, яким відповідач прохав внести виправлення до актів приймання-передачі теплоенергії за січень 2013 року.

01.03.2013 року листом за №356 позивач повідомив відповідача про надіслання на його адресу двох примірників додаткової угоди б/н від 10.12.2012 року в грудні 2012 року, а також повторно направив відповідачу для підписання два примірники вказаної додаткової угоди.

Листом №13/03-64 від 12.03.2013 року відповідач повідомив позивача про відмову від підписання додаткової угоди б/н від 10.12.2012 року та внесення відповідних змін до договору.

Позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути з відповідача залишок боргу за послуги, надані у період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, в розмірі 3518,48 грн., а також нараховані на прострочену заборгованість окремо по кожному місяцю постачання теплоенергії пеню за період з 21.02.2013 року по 14.02.2014 року в сумі 217,78 грн., 3% річних за період з 21.02.2013 року по 14.02.2014 року в сумі 69,39 грн. та інфляційні витрати за період з січня 2013 року по січень 2014 року в сумі 52,52 грн., оскільки споживач сплачував за постачання теплової енергії не у повному обсязі. На думку, позивача, відповідач фактично визнав зміни до договору, що були викладені в додатковій угоді б/н від 10.12.2012 року, оскільки на протязі 13 та 14 березня 2013 року здійснив повне погашення суми заборгованості за січень-лютий 2013 року, нарахування якої було проведене згідно умов додаткової угоди, тобто за зміненим тариформ (порядку розрахунків).

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов’язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

За змістом приписів ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язок.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статями 692, 694 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем наявні правовідносини з приводу постачання теплової енергії у вигляді гарячої води засновані на договорі. Обсяги теплової енергії, переданої згідно умов договору, підтверджується складеними на виконання вимог п.п. 5.3., 5.4. договору актами приймання-передачі по місяцям поставки за 2013 (а.с. 71-77).

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування своїх вимог надав розрахунок суми заявленої до стягнення.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. При цьому згідно ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Як встановлено судом першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, позивачем не надано до суду доказів акцептування відповідачем пропозиції про внесення змін до договору, в той час як лист відповідача за №13/03-64 від 12.03.2013 року свідчить про його відмову від прийняття пропозиції позивача та підписання додаткової угоди до договору.

Посилання позивача на норму ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України є безпідставним, оскільки оплата послуг з теплопостачання є прямим обов'язком відповідача і факт погашення заборгованості за існуючим договором сам по собі не може свідчити про прийняття відповідачем пропозиції позивача щодо внесення змін до договору.

Крім того, вказана норма пов'язує момент вчинення дій відповідно до вказаних у пропозиції умов зі строком для відповіді на цю пропозицію, однак, як вбачається з матеріалів справи, погашення суми заборгованості за січень-лютий 2013 року здійснено відповідачем у березні 2013 року, тоді як пропозицію про внесення змін до договору надіслано позивачем у грудні 2012 року.

Також, слід звернути увагу на те, що акти приймання-передачі теплової енергії за січень та лютий 2013 року були повернуті відповідачем позивачеві для приведення у відповідність до умов договору, в т.ч. в частині вартості послуг з теплопостачання.

Колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства України встановлено підстави та порядок внесення змін до договору, а саме, ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України тощо. Згаданими нормами передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У той час, пунктом 11.5 договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №132 від 01.10.2010 року чітко визначено, що у разі зміни або припинення договору зобовязання сторін за ним змінюються або припиняються з моменту підписання відповідного договору про зміну або припинення уповноваженими представниками сторін.

Позивачем не було дотримано визначеного чинним законодавством України порядку внесення змін до договору, а отже підстави вважати, що додаткова угода б/н від 10.12.2012 року є укладеною, та регулювати правовіносини між сторонами умовами, які в ній викладені – правові підстави відсутні.

У даному випадку, при визначенні вартості послуг з постачання теплової енергії застосуванню підлягають положення договору в редакції додаткових угод б/н від 01.02.2011 року та від 24.11.2011 року.

Так, з урахуванням вартості послуг з постачання теплової енергії, визначеної у додатковій угоді б/н від 24.11.2011 року (1144,07 грн. на місяць), відповідач має перед позивачем прострочену заборгованість в сумі 570,86 грн. за послуги, надані у спірний період. Дана обставина не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 570,86 грн. основного боргу за надані згідно договор послуги з теплопостачання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних положень позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, які становлять 52,52 грн. – інфляційних збитків та 69,39 грн. – 3% річних.

Враховуючи те, що належною сумою основного боргу до стягнення є 570,86 грн., судом першої інстанції здійснено перерахунок інфляційних витрат та 3% річних, які склали: інфляційні витрати - 25,51 грн., 3% річних - 14,83 грн., які обґрунтовано підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, колегія суддів зазначає, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до пункту 7.2 договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №132 за несвоєчасну оплату використаної теплової енергії споживач, крім суми заборгованості, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.

Суд першої інстанції, враховуючи обставини справи, здійснив пеперахунок заявленої до стягнення суми пені, яка становить 62,86 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, аналізуючи умови укладеного між сторонами договору про відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води з урахуванням додаткових угод до нього в сукупності з положеннями чинного законодавства, що регулюють спірні питання, дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 року по справі №917/249/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 року по справі №917/249/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24 червня 2014 року.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.С. Хачатрян