Ухвала суду № 39533504, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/800/22110/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Одеського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Одеського міського центру зайнятості на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року Одеський міський центр зайнятості (Центр зайнятості) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

Зазначали, що перебуваючи на обліку в Центрі зайнятості, ОСОБА_4 з вересня 2012 року отримувала допомогу по безробіттю.

Посилаючись на те, що перевіркою встановлена наявність у відповідача статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а значить права на допомогу вона не має, просили стягнути суму безпідставно виплачених коштів за період з вересня 2012 року по липень 2013 року в розмірі 16 920,33 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2013 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Центр зайнятості, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, просить оскаржуване рішення змінити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що у вересні 2012 року ОСОБА_4 наданий статус безробітної та розпочато виплату допомоги по безробіттю. Наказом директора Центру зайнятості від 3 липня 2013 року вирішено припинити її виплату та повернути виплачені кошти. За цей період відповідач отримала 16 920,33 грн допомоги.

Також судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що у квітні 2003 відповідач зареєстрована як фізична особа-підприємець, а рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2010 року її підприємницька діяльність припинена.

Вказане рішення набрало законної сили 10 липня 2012 року, а у серпні 2012 року державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради внесено запис про це судове рішення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР).

Одночасно, реєстратор надіслав ОСОБА_4 повідомлення про вчинення відповідної реєстраційної дії та зазначив, що порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності здійснюється за процедурами, встановленими частинами 9-18 статті 47 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (Закон № 755-IV).

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця вважається припиненою з моменту внесення запису про це до ЄДР. Оскільки позивач не зверталась до реєстратора із відповідною заявою, то належить до категорії зайнятого населення і отримала допомогу безпідставно.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Центр зайнятості не довів належними доказами наявності у відповідача статусу підприємця.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком апеляційного суду не погоджується.

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» (Закон № 803-ХІІ, чинний на час виникнення спірних правовідносин) безробітними є працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону № 803-ХІІ особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

За змістом підпункту «б» частини третьої статті 1 Закону № 803-ХІІ до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відносини з реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності на момент набуття відповідачем відповідного статусу регулювались постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» (Постанова № 740).

Зазначеною Постановою (абзац четвертий пункту 10) було запроваджено внесення фізичних осіб-підприємців до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Скасування ж державної реєстрації передбачалось шляхом виключення з вказаного реєстру.

На момент винесення судового рішення про припинення підприємницької діяльності такі відносини регулювались Законом № 755-IV.

Колегія суддів звертає увагу, що не можна ототожнювати внесення до ЄДР запису про судове рішення про припинення підприємницької діяльності та внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини третьої цього Закону фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством передбачено статтею 49 цього ж Закону.

За правилами частини першої цієї статті суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

П'ятою частиною статті 49 Закону № 755-IV встановлено, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язане з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється в тому числі опікуном, піклувальником чи управителем майна, зазначеним у судовому рішенні, із застосуванням процедур, установлених частинами одинадцятою - двадцятою статті 47 цього Закону.

За змістом частини одинадцятої статті 47 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа подає державному реєстраторові пакет документів.

Таким чином, Законом передбачалась необхідність вчинення підприємцем певних дій в процедурі припинення підприємницької діяльності, навіть за обставин, коли така діяльність припинена на підставі рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, реєстратор листом повідомив ОСОБА_4 про внесення запису до ЄДР про відповідне судове рішення та послався на процедуру, яку необхідно здійснити для внесення запису про припинення підприємницької діяльності.

ОСОБА_4 зазначених дій не вчинила.

Колегія суддів приймає до уваги те, що Законом № 755-IV передбачена і спрощена процедура припинення підприємницької діяльності, яка не вимагає вчинення особою будь-яких дій. Проте у цьому конкретному випадку, зазначена процедура не могла бути реалізована, оскільки для її ініціювання має пройти не менш як три роки з моменту внесення реєстратором відповідного запису про судове рішення.

Зокрема, статтею 491 Закону № 755-IV передбачено, що спрощена процедура державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться державним реєстратором на підставі судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 року та в разі ненадання державному реєстратору протягом трьох років з дати опублікування у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації оголошення про постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, з моменту внесення запису до ЄДР про судове рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_4 до моменту її звернення до Центру зайнятості з заявою про призначення допомоги по безробіттю пройшло менш як 3 місяці.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що право особи на отримання соціального забезпечення у зв'язку з безробіттям кореспондується з обов'язком належним чином припинити свою підприємницьку діяльність.

За обставин, коли особу повідомлено щодо процедури вчинення відповідних реєстраційних дій, проте вона її не дотрималась, висновок суду першої інстанції про безпідставність отримання допомоги по безробіттю вбачається обґрунтованим.

Позиція апеляційного суду щодо не доведення наявності у ОСОБА_4 статусу підприємця є помилковою та протирічить положенням Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, частиною третьою статті 72 Кодексу передбачено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги зокрема, представник відповідача підтвердив зазначені у позові обставини, тому вони не можуть вважатися спірними.

Доводи ОСОБА_4 ґрунтувались виключно на тому, що вона не отримувала доходу від підприємницької діяльності, проте це твердження не може прийматися до уваги з огляду на те, що наявність відповідного статусу не пов'язується з отриманням доходу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення цього позову, а апеляційний суд помилково скасував таке законне рішення.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Одеського міського центру зайнятості задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька