Постанова № 39474008, 18.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 9104/125993/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Ізотеп» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Ізотеп» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У грудні 2011 року позивач ПП «Ізотеп» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Жовківському районі Львівської області, в якому просив визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0007222300 від 30.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 15622,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 12498 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 3124,5 грн.).

В обґрунтування позову покликався позивач на те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі необґрунтованих висновків проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Галицькі інвестиції» за листопад 2010 р. та ТзОВ «ВТ-Техбуд» за грудень 2010 р.. Вказував позивач, що є безпідставними вказані в акті податкової перевірки № 1540/23-0/35025359 від 17.11.2011 року твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4., п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело за заниження ПДВ в загальному розмірі 12498 грн., та ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог щодо правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Зазначав позивач, що договірні відносини позивача із ТзОВ «ВТ-Техбуд» щодо договору підряду на виконання робіт по облицюванню керамічною плиткою підлоги і сходових маршів пивного пабу «Старгород» на вул. Римлянина, 1 в м. Львові, та із ТзОВ «Галицькі інвестиції» щодо договору на придбання консультаційних послуг, були реальними і фактично виконаними.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

З цією постановою суду не погодився позивач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушено норми матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував доводів позивача про те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення від 30.11.2011 року було прийнято на підставі необґрунтованих висновків проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Галицькі інвестиції» за листопад 2010 р. та ТзОВ «ВТ-Техбуд» за грудень 2010 р.. Вказує апелянт, що є безпідставними вказані в акті податкової перевірки № 1540/23-0/35025359 від 17.11.2011 року твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4., п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело за заниження ПДВ в загальному розмірі 12498 грн., та ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог щодо правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Зазначає апелянт, що договірні відносини позивача із ТзОВ «ВТ-Техбуд» щодо договору підряду на виконання робіт по облицюванню керамічною плиткою підлоги і сходових маршів пивного пабу «Старгород» на вул. Римлянина, 1 в м. Львові, та із ТзОВ «Галицькі інвестиції» щодо договору на придбання консультаційних послуг, були реальними і фактично виконаними. Такі договірні відносини підтверджуються належними первинними документами, на момент укладення договорів і їх виконання вказані контрагенти були діючими суб'єктами господарювання.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 12.06.2012 р. та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 19.10.2011 року по 25.10.2011 року відповідачем ДПІ у Жовківському районі Львівської області було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ПП «Ізотеп» по питанню взаєморозрахунків з ТзОВ «Галицькі інвестиції» за листопад 2010 р. та ТзОВ «ВТ-Техбуд» за грудень 2010 р.. За результатами перевірки складено Акт № 1540/23-0/35025359 від 17.11.2011 року (а.с. 8-22).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог щодо правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та вимоги п.п.7.4.1, п.п.7.4.4., п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело за заниження ПДВ в загальному розмірі 12498 грн., в тому числі за листопад 2010 року в сумі 7278 грн. і за грудень 2010 року в сумі 5220 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженнях про те, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах із ТзОВ «ВТ-Техбуд» за договором підряду на виконання робіт по облицюванню керамічною плиткою підлоги і сходових маршів пивного пабу «Старгород» на вул. Римлянина, 1 в м. Львові, та із ТзОВ «Галицькі інвестиції» за договором на придбання консультаційних послуг. На думку ДПІ договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 17.11.2011 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0007222300 від 30.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 15622,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 12498 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 3124,5 грн.) (а.с. 6).

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості тверджень ДПІ про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарських договорів між позивачем ПП «Ізотеп» та контрагентами ТзОВ «ВТ-Техбуд» і ТзОВ «Галицькі інвестиції», щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» і Цивільного кодексу України та щодо законності винесеного податкового повідомлення-рішення від 30.11.2011 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 17.11.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що позивачем протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами із ТзОВ «ВТ-Техбуд» за договором підряду на виконання робіт по облицюванню керамічною плиткою підлоги і сходових маршів пивного пабу «Старгород» на вул. Римлянина, 1 в м. Львові, та із ТзОВ «Галицькі інвестиції» за договором на придбання консультаційних послуг. На думку податкового органу такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає необ'єктивними висновки суду першої інстанції щодо підставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто ПП «Ізотеп», ТзОВ «ВТ-Техбуд» і ТзОВ «Галицькі інвестиції» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «ВТ-Техбуд» підтверджується: - договором № 1/10 від 01.11.2010 року на виконання робіт по облицюванню керамічною плиткою підлоги і сходових маршів пивного пабу «Старгород» на вул. Римлянина, 1 в м. Львові; - кошторисним розрахунком вартості робіт; - довідкою про вартість виконаних робіт від 30.12.2010 р.; - актом виконаних підрядних робіт від 30.12.2010 р.; - податковою накладною № 314 від 30.12.2010 р.; - платіжними дорученнями № 130, 151, 152 за грудень 2010 р.; - ліцензією ТзОВ «ВТ-Техбуд» на здійснення господарської діяльності від 22.09.2010 р.; - матеріалами особистих справ працівників ТзОВ «ВТ-Техбуд»; - матеріалами договору підряду № 4 від 27.08.2010 року укладеним між замовником ТзОВ «Західпаб» та підрядником ПП «Ізотеп» щодо виконання робіт по облицюванню керамічною плиткою підлоги і сходових маршів пивного пабу «Старгород» на вул. Римлянина, 1 в м. Львові (а.с. 75-81, 89-90, 105-111, 96-104, 130-155, 159).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Галицькі інвестиції» підтверджується: - актом здачі-приймання наданих консультаційних послуг від 29.11.2010 року; - видатковими накладними № 10/11-03 від 10.11.2010 року і № 12/11-03 від 12.11.2010 р.; - податковими накладними № 293 від 10.11.2010 р. і № 303 від 12.11.2010 р.; - рахунками на оплату від 10.11.2010 р. і від 12.11.2010 р.; - платіжними дорученнями за листопад-грудень 2010 р. (а.с. 82-92, 162).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем товарів і послуг у ТзОВ «ВТ-Техбуд» і ТзОВ «Галицькі інвестиції» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на листування з іншими податковими органами як на обґрунтованість своїх висновків, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що фактичне отримання позивачем у розглядуваному періоді вказаних вище товарів і послуг визнається податковим органом. Під сумнів ставиться відповідачем факт їх отримання саме від ТзОВ «ВТ-Техбуд» і ТзОВ «Галицькі інвестиції».

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ТзОВ «ВТ-Техбуд» і ТзОВ «Галицькі інвестиції» на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи необ'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з порушенням норм матеріального права. Тому оскаржену постанову суду від 12.06.2012 року слід скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Ізотеп» - задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Ізотеп» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати і прийняти нову постанову.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі Львівської області № 0007222300 від 30.11.2011 року про збільшення ПП «Ізотеп» суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 15622,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 12498 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 3124,5 грн.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.06.2014 року.