Постанова № 39458913, 24.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р. справа№ 910/1614/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - не з`явилися;

відповідача - не з`явилися;

третьої особи - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач"

на рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2014 р.

у справі № 910/1614/14 (суддя - Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гревніч"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач"

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Констракт Люкс"

про стягнення 175962,63 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гревніч" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" (далі - відповідач) про стягнення суми компенсації за договором про переведення боргу № 29/10/13 від 29.10.2013 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач", Товариством з обмеженою відповідальністю "Гревніч" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракт Люкс", у розмірі 174656,30 грн, а також 3% річних у сумі 1306,33 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2014 р. порушено провадження у справі № 910/1614/14 та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Констракт Люкс".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.03.2014 р. у справі № 910/1614/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гревніч" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 18.03.2014 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що, ніби-то, додані позивачем до позовної заяви копії податкових декларацій з податку на прибуток за 2013 рік та податкових декларацій з податку на додану вартість не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували існування заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки не є належним чином засвідченими, а також прийняті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві лише 19.02.2014 р. - тобто на момент подання позову (04.02.2014 р.) вказані документи фактично не існували.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" зазначає, що спірний договір про переведення боргу є недійсним та таким, що укладений за попередньою змовою посадових осіб його сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/1614/14, а розгляд справи призначено на 03.06.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 р. виправлено описку, допущену в ухвалі від 28.04.2014 р., а саме у п. 3 резолютивної частини вказано: "Розгляд справи призначити на 10.06.2014 р. об 11:30 год. Засідання відбудеться в приміщенні Київського апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1 (зал судових засідань № 13)." замість: "Розгляд справи призначити на 03.06.2014 р. о 10:00 год. Засідання відбудеться в приміщенні Київського апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1 (зал судових засідань № 13).".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. розгляд справи відкладено на 24.06.2014 р. у зв`язку з неявкою представників відповідача та третьої особи.

У засідання суду, призначене на 24.06.2014 р., представники сторін та третьої особи не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином. Підтвердженням цього є те, що усі судові документи надсилалися учасникам апеляційного провадження на адреси їхнього місцезнаходження, зазначені в позовній заяві, апеляційній скарзі та витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копії яких наявні в матеріалах справи.

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності представників учасників апеляційного провадження суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене також не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

29.10.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Гревніч" (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракт Люкс" (кредитор) було укладено договір про переведення боргу № 29/10/13, згідно з п. 1 якого здійснено заміну зобов'язаної сторони (відповідача) у зобов'язанні, що виникло відповідно до видаткових накладних № КЛ-0000076 від 14.10.2013 р. на суму 26566,94 грн, № КЛ-0000081 від 17.10.2013 р. на суму 40325,40 грн, № КЛ-0000077 від 17.10.2013 р. на суму 48450,00 грн та № КЛ-0000078 від 18.10.2013 р. на суму 59313,96 грн, виписаних відповідно до умов договору поставки № 1 від 01.10.2011 р., укладеного між первісним боржником (відповідачем) та кредитором (третьою особою).

Відповідно до п. 2 договору про переведення боргу, первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 174656,30 грн, що виник на підставі основного договору (договору поставки), а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.

Згідно з положенням п. 3 договору про переведення боргу, кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Також, у п. 4 спірного договору сторонами встановлено, що за передане грошове зобов'язання первісний боржник сплачує новому боржнику компенсацію у розмірі 174656,30 грн (сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракт Люкс" за договором поставки № 1 від 01.10.2011 р. та зазначеними вище видатковими накладними) у строк, що не перевищує 1 (один) банківський день з моменту підписання даного договору.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

З наявної в матеріаліах справи копії договору про переведення боргу вбачається, що сторонами були погоджені усі його істотні умови шляхом підпису та скріпленням його печатками. Тобто, з цього можна зробити висновок, що кредитор (третя особа) у відповідності до вимог чинного законодавста України надав свою згоду на переведення боргу з відповідача на позивача у даній справі.

На виконання умов договору поставки (основного договору) Товариством з обмеженою відповідальністю " Констракт Люкс " поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" товар на загальну суму 174656,30 грн за видатковими накладними № КЛ-0000076 від 14.10.2013 р., № КЛ-0000081 від 17.10.2013 р., № КЛ-0000077 від 17.10.2013 р. та № КЛ-0000078 від 18.10.2013 р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов п. 2 договору про переведення боргу позивач (новий боржник) виконав взяте на себе зобов'язання, сплативши третій особі (кредитору) суму грошового зобов'язання відповідача (первісного боржника) по оплаті за поставлений товар у сумі 174656,30 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки з рахунку позивача за 20.11.2013 р. та за 25.11.2013 р. Проте, відповідач, порушуючи умови п. 4 спірного договору, суму компенсації в розмірі 174656,30 грн позивачу не перерахував та в подальшому грошові кошти не сплатив.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за договором про переведення боргу № 29/10/13 є документально підтвердженою та такою, що грунтується на нормах законодавства, і станом на момент подання позову становить 174656,30 грн. Доказів сплати суми компенсації Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" суду не надано.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних від суми основного боргу розмірі 1306,33 грн за період з 31.10.2013 р. по 29.01.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми закону вбачається, що оскільки відповідач прострочив виконання взятого на себе обов`язку зі сплати компенсації згідно договору про переведення боргу, у позивача виникло право на нарахування 3% річних від суми невиконаного зобов`язання. При чому, період нарахування вказаної суми визначений у відповідності до п. 4 договору про переведення боргу та починається з 31.10.2013 р. - наступного після дня, коли зобов`язання по оплаті повинно бути виконане. Також, колегія суддів зазначає, що розрахунок суми 3% річних здійснений згідно чинних вимог законодавства та відповідає обставинам справи.

Отже, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог було правильно застосовано норми законодавства та достовірно досліджено наявні обставини справи у їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" в основному зводяться до того, що, ніби-то, додані позивачем до позовної заяви копії податкових декларацій з податку на прибуток за 2013 рік та податкових декларацій з податку на додану вартість не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували існування заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки не є належним чином засвідченими, а також прийняті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві лише 19.02.2014 р. - тобто на момент подання позову (04.02.2014 р.) вказані документи фактично не існували.

З приводу цього слід зазначити, що:

- по-перше, вказані вище копії податкових декларації не додавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" до позовної заяви, а були надіслані ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на адресу Господарського суду м. Києва на виконання вимог ухвали від 07.02.2014 р. у якості додатків до листа щодо надання інформації стосовно оформлення податкової звітності про операції з поставки та переведення боргу;

- по-друге, вищезазначені копії документів не мають значення для вирішення спору в силу існування достатніх доказів наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Гревніч", зокрема, виписок по рахунку, що підтверджують виконання позивачем договірних зобов`язань, та видаткових накладних на поставку товару по договору поставки.

Також, скаржником в апеляційній скарзі вказано, що договір про переведення боргу є недійсним та таким, що укладений за попередньою змовою посадових осіб його сторін. Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували вказане припущення, відповідачем не надано. Вказаний правочин підписано уповноваженими особами, а саме директорами товариств, які діяли на підставі установчих документів, та скріплено печатками. Зазначений договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний судом недійсним. Таким чином, він є дійсним, укладеним належним чином та обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Гревніч" належними та допустимими доказами доведено факт існування заборгованості за спірним договором, що в свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" не спростовано.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2014 р.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2014 р. у справі № 910/1614/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/1614/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран