Ухвала суду № 39450939, 17.06.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/1074/13 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/783/2916/14 Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.

Категорія: 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Павлишина О.Ф.,

суддів - Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,

з участю секретаря Гацій І.І.,

з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, треті особи - приватні нотаріуси Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, БУ №4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання недійсним і скасування витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29.01.2013 року між ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та імені ОСОБА_9, та ОСОБА_6, посвічдений приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_8, і зареєстрований в реєстрі за №208. Визнано недійсним та скасовано витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №18422 на квартиру АДРЕСА_1, виданий на ім»я ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_6 солідарно судові витрати в розмірі 229 грн. 40 коп.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 В апеляційній скарзі стверджує про порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що з 2011 року по вересень 2012 року у спірній квартирі тривав ремонт, а тому позивачка разом з дітьми не могла там проживати. Щодо акту від 11.02.2013 року, то стверджує, що в такому взагалі не вказується про проживання дітей в спірній квартирі, та такий підписали зацікавлені особи. Посилається на акти обстеження паспортного режиму, видані БУ-4 від 17.07.2013 року, якими стверджується, що діти позивачки в спірній квартирі не проживали, і, що такі підписані найближчими сусідами. На думку апелянта, посилання суду на довідку з місця навчання дітей як на аргумент, що підтверджує проживання у Львові, не заслуговує на увагу, оскільки з такої вбачається, що діти навчалися в школі в Києві, крім періодів осінніх канікул та зимових свят. Зазначає, що ні позивачка, ні її діти не проживали у спірній квартирі понад 6 місяців на рік, та відповідно не були там зареєстровані, а тому така не може бути їх місцем проживання. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про заперечення доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини.

ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9, що стверджується свідоцтвом про шлюб. (а.с.7)

Від шлюбу у них народилося двоє дітей : ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.8,9)

ОСОБА_9 та його дочці - відповідачці ОСОБА_2 належала на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1, в якій останні були зареєстровані, що стверджується довідкою з місця проживання про склад сім»ї і прописку. (а.с.12,13,14)

13 січня 2013 року ОСОБА_9 склав заповіт, відповідно до якого на випадок смерті зробив розпорядження, що все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і все, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів своїй дружині ОСОБА_4 (а.с.5)

ОСОБА_4 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 в нотаріальну контору. (а.с.45)

Батьки ОСОБА_9 - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відмовилися від прийняття спадщини, що стверджується заявами. (а.с.62, 64)

Також матеріалами справи встановлено, що ще 9 квітня 2012 року ОСОБА_9 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 бути його представником з питань, пов»язаних з розпорядженням від його імені належним йому на праві власності нерухомим майном. (а.с.72)

На підставі вказаної вище довіреності ОСОБА_2, як представник ОСОБА_9, та діючи від свого імені, 29 січня 2013 року уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавці продали квартиру АДРЕСА_1 а покупець купила вказану квартиру. (а.с.73-74)

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_6 зареєструвала право власності на спірну квартиру. (а.с.35)

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 помер. (а.с.10)

Згідно з актом обстеження паспортного режиму за адресою спірної квартири, складеним комісією в складі паспортиста та техніків, від 23 серпня 2012 року встановлено, що ОСОБА_4 проживала разом з синами ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2року, без реєстрації у вказаній квартирі на житловій площі свого чоловіка. (а.с.164)

Згідно з актом обстеження паспортного режиму за адресою спірної квартири, складеним комісією в складі паспортиста та техніків, від 11 лютого 2013 року встановлено, що ОСОБА_4 проживала з вересня 2012 року зі своїм чоловіком ОСОБА_9 до дня його смерті у вказаній квартирі. (а.с.165)

Згідно з актом обстеження паспортного режиму за адресою спірної квартири, складеним комісією в складі майстра технічної дільниці, майстра технічної дільниці та бригадира дільниці «Софіївська», від 15.07.2013 року встановлено, що ОСОБА_4 разом з дітьми не проживала за адресою в квартирі АДРЕСА_2 з вересня 2012 року по лютий 2013 року. (а.с.166)

Відповідно до довідки від 3.04.2013 року ОСОБА_4 разом з синами ОСОБА_10 та ОСОБА_11, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.167)

Довідкою в.о. директора ЗОШ №58 стверджується, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були відсутні на заняттях у навчальному закладі - ЗОШ №58 м.Київа протягом 19.10.-03.11.2012 року, 15.12.2012-21.01.2013 року, 25.01.-04.02.2013 року в зв»язку з хворобою їхнього батька ОСОБА_9 (а.с.168)

Згідно з довідкою КЕВ району БУ №4 від 13.02.2013 року ОСОБА_4 дійсно проживала з вересня 2012 року зі своїм чоловіком ОСОБА_9 до дня його смерті і на даний час проживає за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації. (а.с.169)

Відповідно до довідки КЕВ № від 11.02.2013 року ОСОБА_9 проживав та був зареєстрований в спірній квартирі АДРЕСА_1 (а.с.170)

Довідкою Брюховицькою селищної ради від 04.02.2013 року стверджується, що ОСОБА_4 провела захоронення свого чоловіка ОСОБА_9 (а.с.174)

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна.

У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Інші майнові права дитини та порядок їх захисту встановлюються законами України.

Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Закон «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» на законодавчому рівні закріпив повноваження органів опіки та піклування, віднісши до їх компетенції, зокрема, питання соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей та надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (зокрема, житла) та іншого майна, власником якого є дитина.

Відповідно до ст.177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти, а батьки неповнолітньої дитини - давати згоду на вчинення таких правочинів щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, зокрема, договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

У п. 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. №34/166/131/88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за №387/3680, визначено, що органи опіки та піклування вирішують питання збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм випливає, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в жилому приміщенні або її проживання та користування ним. Оскільки одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких належить, зокрема, і право користування жилим приміщенням, для вчинення правочину по відчуженню нерухомого майна потрібна згода органу опіки та піклування не тільки у разі, якщо батьки відчужують майно, яке належить дитині, але і в тому разі, якщо дитина користується нарівні з батьками належним батькам майном.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на час відчуження спірної квартири відповідачкою в квартирі проживали малолітні діти співвласника ОСОБА_9 та в них виникло право користування цією квартирою на законних підставах, то для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу була необхідна згода органу опіки та піклування, однак така відсутня, у звязку з чим вказаний правочин за змістом не відповідає вимогам ч.1 ст.203 ЦК України, а тому на підставі ч.1 ст.215 ЦК України є недійсним.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставам справи та доказам, що містяться в матеріалах справи.

Посилання апелянта на те, що діти ОСОБА_9 не проживали в спірній квартирі, колегією суддів не приймаються до уваги у зв»язку з наступним.

Як вбачається з актів обстеження паспортного режиму, довідок з місця навчання малолітніх дітей, досліджених судом першої інстанції, та показів свідків, встановлено, що діти проживали разом з батьком в спірній квартирі.

А відтак, безспірно підтверджений є факт користування малолітніми дітьми ОСОБА_9 спірною квартирою, а також факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири, а тому суд першої інстанції вірно визнав оспрюваний договір недійсним.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказами, в розумінні ст.57 ЦПК України, є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно із частиною 1 статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт від 17.07.2013 року про не проживання дітей у спірній квартирі є неналежним доказом, оскільки такий складений під час розгляду справи судом.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального і процесуального права, про неправильність висновків суду, такі не грунтуються на матеріалах справи та спростовуються дослідженими доказами.

Суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам, які є в матеріалах справи, правильно застосував матеріальний закон, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307 , ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Мікуш Ю.Р. Ніткевич А.В.