Ухвала суду № 39419579, 24.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/2028/13-ц Головуючий у І інстанції Рудик Ю.В.Провадження № 22-ц/780/3839/14 Доповідач у 2 інстанції ІгнатченкоКатегорія 26 24.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

24 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Малорода О.І., Волохова Л.А.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Миронівського районного суду Київської області від 24 квітня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 на корить ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 9 липня 2007 року в розмірі 21 357,50 грн. та понесені витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 28 квітня 2014 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд помилково застосував трирічний строк позовної давності, оскільки в умовах надання споживчого кредиту встановлено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, а якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же період. Вважає, що договір не є припиненим, отже строк позовної давності не може бути пропущеним.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до. ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи убачається, що 9 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір без номера, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивальник підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг і Правил користування платіжною карткою складає між ним та банком кредитний договір.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, станом 6 серпня 2013 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 21 357,50 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 6 445,78 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 7 912,51 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 5 506 грн., штрафу (фіксованої частини) в сумі 500 грн. та штрафу (процентна складова) в сумі 993, 21 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сплив строк позовної давності звернення до суду, а відповідачем подано відповідну заяву згідно вимог ст. 267 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності : загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законодавства встановлена спеціальна позовна давність. Так, відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не скільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно п. 6.5. Умов надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, та перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 6.6. вказаних Умов, у разі невиконання зобов'язання за договором, клієнт на вимогу банку повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплатити винагороди банку.

Як встановлено з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 9 липня 2007 року та не заперечувалося сторонами, відповідач припинив сплачувати відсотки за користування кредитом 26 червня 2008 року.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачу достовірно було відомо про порушення його прав починаючи з цієї дати, тому, звернувшись до суду за захистом своїх прав у вересні 2013 року, банк пропустив встановлений цивільним законодавством загальний строк позовної давності, про що було заявлено відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги збільшенням строку позовної давності за домовленістю сторін, ПАТ КБ «Приватбанк» не надав суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, за якими строк позовної давності автоматично лонгується, якщо протягом 12 місяців жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору.

Відсутність підпису відповідача на самих умовах фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції, з будь-яким строком позовної давності та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. За таких обставин зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов на якій наполягає банк.

Отже докази та обставини, на які він посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 24 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: