Рішення № 39408446, 17.06.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/18283/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1212/2014

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Меленко О.Є., Фединяка В.Д.,

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: відповідача - ОСОБА_2 та його представника -

ОСОБА_3, представника КП "Міська ритуальна

служба" - Дворського В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 03 квітня 2014 року -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року КП «Міська ритуальна служба» пред'явила позов до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач, працюючи механіком транспортної дільниці та будучи матеріально-відповідальною особою, спричинив збитки підприємству у розмірі 3395,91 грн. Посилаючись на те, що в добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється відшкодовувати збитки, позивач просив стягнути з нього 3395,91 грн матеріальної шкоди та судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 квітня 2014 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь КП «Міська ритуальна служба» заподіяну матеріальну шкоду у розмірі 3395,91 грн та 229,40 грн судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також на неповне з'ясування обставин справи. Судом не було перевірено чи позивач мав право укладати з ОСОБА_2 договір про повну матеріальну відповідальність, оскільки у посадовій інструкції механіка транспортної дільниці не зазначено про виконання ним робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем переданих йому цінностей. Крім того, зазначає апелянт, посада, яку займав ОСОБА_2 не відноситься до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва. Також апелянт не погоджується із розміром матеріальної шкоди, оскільки суд не встановив наявність умов, необхідних для притягнення ОСОБА_2 до матеріальної відповідальності, а позивач не представив суду доказів того, що саме діями відповідача позивачу спричинено матеріальні збитки. Представник відповідача звертає увагу суду на те, що позивачем було порушено порядок проведення інвентаризації, в ході якої було виявлено недостачу, оскільки ОСОБА_2 не було повідомлено про проведення такої інвентаризації. На думку апелянта, суд безпідставно відмовив у застосуванні строку позовної давності, скільки такий строк сплив 05.11.2013 року, а позов подано 18.11.2013 року. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. ОСОБА_2 крім того пояснив, що він не отримував пальне під звіт, і що скретч-картки на отримання пального були не тільки в нього, а й в інших працівників КП «Міська ритуальна служба». Відповідач також зазначив, що він надавав скретч-картки водіям підприємства, які заправляли автомашини пальним по встановленим нормам, а він в кінці кожного місяця здавав у бухгалтерію КП «Міська ритуальна служба» шляхові листи та накладні з підприємства, в яких відображалась кількість виданого водіям палива. На його думку, ним не допущено перевитрату пального і не спричинено шкоду підприємству. Вважаючи оскаржене рішення незаконним, ОСОБА_2 та його представник просять його скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в позові.

Представник КП «Міська ритуальна служба» доводи апеляційної скарги не визнав, вважає, що позов підприємства до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої недостачею пального, доведений належними доказами. Не заперечив того факту, що відповідачу під час його роботи механіком скетч-картки, за якими здійснювалась заправка автомашин підприємства, під звіт не надавались, і за ним безпосередньо не обліковувались. Зазначив, що за практикою, яка склалась на КП «Міська ритуальна служба», заправка транспортних засобів, належних підприємству, була довірена механіку транспортної дільниці без документального оформлення передачі йому під звіт палива. Вважаючи рішення в даній справі законним, просить залишити його без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов КП «Міська ритуальна служба», суд першої інстанції виходив з того, що з ОСОБА_2, який згідно відомостей інвентаризації допустив перевитрату паливних матеріалів, було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Однак, на думку колегії суддів, з таким висновком погодитись не можна.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні питання про покладення на відповідача матеріальної відповідальності за п.1 ст.134 КзПП України суд повинен перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність, та встановити наявність його вини і причинного зв'язку між його протиправними діями (бездіяльністю) і завданими збитками. Про це, зокрема, зазначено у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.1992 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками». Однак, при розгляді даної справи судом першої інстанції цього зроблено не було, важливі питання, від яких залежить правильне вирішення даного спору, залишились не з'ясованими.

По-перше, суд першої інстанції не перевірив, чи правомірно було укладено з відповідачем письмовий договір про його повну матеріальну відповідальність. Відповідно до ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Однак, посада механіка транспортної дільниці, яку займав ОСОБА_2 на КП «Міська ритуальна служба», «Переліком посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва», затвердженим Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 року №447/24, не передбачена. Отже, у КП «Міська ритуальна служба» не було правової підстави для укладення з відповідачем договору про повну матеріальну відповідальність за товаро-матеріальні цінності.

По-друге, навіть якщо припустити, що письмовий договір з ОСОБА_2 було укладено правомірно, то колегія суддів зауважує, що на основі такого договору повна матеріальна відповідальність можлива лише за збереження майна та інших цінностей, переданих працівнику. За інші види прямої дійсної шкоди працівник, який підписав договір про повну матеріальну відповідальність, може нести повну матеріальну відповідальність лише у випадках, передбачених законодавством.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 за весь час своєї роботи на підприємстві не отримував під звіт від КП «Міська ритуальна служба» паливно-мастильні матеріали, ні на підставі згаданого договору про повну матеріальну відповідальність, ні за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Цей факт у засіданні апеляційного суду визнав представник КП «Міська ритуальна служба», зазначивши, що скетч-картки на отримання палива відповідач отримував без оформлення будь-яких звітних документів, оскільки на підприємстві виробничі відносини з працівниками будувались на довірі.

З наведеного випливає, що позов КП «Міська ритуальна служба» до ОСОБА_2 про відшкодування ним у повному об'ємі матеріальної шкоди, спричиненої недостачею палива, є необґрунтованим.

Також, на думку колегії суддів, немає підстави для покладення на відповідача і обмеженої матеріальної відповідальності за матеріальну шкоду, оскільки позивачем не надано суду об'єктивних та належних доказів вини ОСОБА_2 в утворенні недостачі паливних матеріалів та у перевитраті палива.

З цього приводу колегія суддів зауважує, що по-перше, на КП «Міська ритуальна служба» не було налагоджено належного обліку та звіту за придбані паливно-мастильні матеріали. Про це, зокрема, вказано у аудиторському висновку (а.с.128-133). По-друге, в матеріалах справи відсутні документальні відомості, з яких би вбачалось, в чому саме полягають винні дії ОСОБА_2 на посаді механіка транспортної дільниці, які призвели або могли призвести до перевитрат пального. Крім того, на думку колегії суддів, однією із вірогідних причин перевитрат пального, було неврахування КП «Міська ритуальна служба» підвищених витрат пального при експлуатації автомашин на малій швидкості та автомашин, термін експлуатації яких перевищував п'ять років. Це упущення адміністрацією підприємства було усунуто тільки в жовтні 2012 року шляхом видачі наказу №59 від 15.10.2012 року, яким для автотранспорту підприємства були визначені додаткові підвищені норми споживання для відповідних видів транспортних засобів та їх експлуатації в особливих режимах (копія наказу - а.с.103).

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що рішення в даній справі про задоволення позову КП «Міська ритуальна служба» ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому воно не може бути залишено в силі. В даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 218; 307; 309; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Івано-Франківського міського суду від 03 квітня 2014 року в даній справі скасувати.

Ухвалити нове рішення. В задоволенні позову КП "Міська ритуальна служба" до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 3395 грн 91 коп відмовити.

Рішення набирає законної сили після його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів після набрання ним законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: О.Є. Меленко

В.Д. Фединяк