Ухвала суду № 39405218, 19.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2014 р. м. Київ К/800/15107/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Малинської міської ради Житомирської області, треті особи: ОСОБА_5, Управління Держземагенства у Малинському районі Житомирської області про визнання протиправними та скасування рішень, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Малинського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Малинської міської ради Житомирської області (Рада) про визнання протиправними та скасування рішень.

Зазначала, що є власником будівлі лазні у м. Малині. Оскаржуваними рішеннями Ради надано ОСОБА_5 (власнику будівлі пральні, що знаходиться на сусідній ділянці) дозвіл на розробку проекту землеустрою, а згодом погоджено цей проект та передано в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,1 гектара.

Посилаючись на те, що такими діями Ради порушені вимоги законодавства щодо цільового використання земель, а позивача позбавлено можливості приватизувати земельну ділянку під лазнею, крім того Радою допущені інші процедурні порушення правил передачі землі в оренду, просила з урахуванням уточнення позовних вимог визнати протиправними та скасувати: підпункт 2.2 пункту 2 рішення Ради від 9 вересня 2008 року щодо надання дозволу ОСОБА_5 на складання акту обстеження земельної ділянки; підпункт 14.1 пункту 14 рішення Ради від 25 листопада 2008 року щодо затвердження вказаного акту та надання дозволу на складання проекту землеустрою; підпункт 6.1 пункту 6 рішення Ради від 27 травня 2009 року від 27 травня 2009 року щодо затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_5 в оренду земельної ділянки.

Постановою Малинського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що у 2003 році позивач набула право власності на будівлю лазні, що знаходиться у АДРЕСА_1 Земельна ділянка під вказаною будівлею не приватизована.

У 2008-2009 роках Радою проведена процедура передачі ОСОБА_5 в оренду строком на 5 років суміжної земельної ділянки площею 0,108 гектара, на якій знаходиться будівля пральні (власником якої є ОСОБА_5).

Також встановлено, що на переданій в оренду земельній ділянці відсутні будь-які об'єкти нерухомості, що належать позивачу, а сама ділянка функціонально не пов'язана з лазнею.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що оскаржуваними рішеннями Ради не порушені права позивача, оскільки ОСОБА_4 не довела наявності у неї будь-яких прав щодо відповідної частини земельної ділянки.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Згідно з частиною другою статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що спростовуючи висновки судів про відсутність порушеного права позивача, заявник повторює мотивацію, викладену у позові. Зокрема, обґрунтовуючи своє право користування земельною ділянкою площею не менш як 0,15 гектара, посилається виключно на Державні будівельні норми.

Вказані доводи не можуть прийматись до уваги, оскільки Державні будівельні норми не врегульовують питання прав на землю.

Колегія суддів погоджується з твердженням позивача щодо наявності у неї права користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомості, належний позивачу на праві власності.

При цьому, необхідно враховувати, що виділення в натурі відповідної земельної ділянки не здійснювалось, правовстановлюючі документи позивачем не оформлювались. Не зазначає позивач і про наявність оформленого права користування ділянкою у попереднього власника будівлі.

Відповідно до чинної редакції Земельного кодексу України (першої та другої частини статті 120) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Необхідно зазначити, що на момент переходу до позивача права власності на будівлю у 2003 році, наведена стаття Кодексу мала інший зміст та передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

З викладеного вбачається, що за обставин невизначеності правового статусу та розміру земельної ділянки, яка знаходиться під будівлею лазні та необхідна для її обслуговування, а також з огляду на те, що позивач не зазначає про будь-які перешкоди у можливості нормального функціонування належної їй будівлі, доводи судів про необґрунтованість цього позову є правильними.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України протиправність дій або рішень суб'єкта владних повноважень може бути предметом перевірки судом лише за наявності порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Тому доводи касаційної скарги щодо процедурних порушень при прийнятті оскаржуваних рішень Ради та порушень вимог цільового використання землі не можуть прийматись до уваги.

Це не позбавляє позивача права на звернення до компетентних органів з метою перевірки викладених у позові порушень земельного законодавства.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Малинського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька