Ухвала суду № 39405216, 11.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/9991/41718/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а-13573/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (надалі - позивач, ТОВ «Телесистеми України») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва), у якому просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 29.08.2011 № 0000502302 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012, ТОВ «Телесистеми України» відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Письмових заперечень відповідача на касаційну скаргу позивача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ «Укртурпром ВС», за результатами якої 08.08.2011 складено акт № 4108/23-222-34726705 (надалі акт).

Під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 304 670,00 грн., у тому числі, за квітень 2011 року на суму 132 827,00 грн., за травень 2011 року на суму 171 843,00 грн.

На підставі вказаного акта ДПІ у Дніпровському районі м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 29.08.2011 № 0000502302, яким ТОВ «Телесистеми України» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах в розмірі 304 671,00 грн., у тому числі 304 670,00 грн. - за основним платежем та 1,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо дійсності правочину, не спростовують встановлених під час розгляду справи протилежного факту, а тому дійшов висновку, що підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення немає.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податковий кодекс України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної;в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку, тобто особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 06.04.2011 між ТОВ «Телесистеми України» (Покупець) та ТОВ «Укртурпром ВС» (Постачальник) укладено договір поставки № 201104, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити у власність Покупця обладнання, продукцію матеріально-технічного призначення й іншу продукцію, узгоджену Сторонами у відповідних Специфікаціях до Договору, а Покупець зобов'язується прийняти поставлений товар і оплатити Постачальникові його вартість, передбачену даним Договором. Фактично поставлена кількість товару, прийнятого Покупцем, визначається згідно даних товаросупроводжувальних документів встановленої форми. Взаєморозрахунки проводяться відповідно до фактично поставленої кількості товару.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивач надав видаткові накладні, виписані ТОВ «Укртурпром ВС» податкові накладні, копії платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи.

Водночас, із матеріалів, отриманих від ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 04.08.2011 № 4314/7/26-4/52 встановлено, що ТОВ «Укртурпром ВС» має ознаки фіктивності. Так, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Укртурпром ВС» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, в ході якої було встановлено, що директор ТОВ «Укртурпром ВС» ОСОБА_4 не є засновником та директором даного підприємства, документів по фінансово-господарській діяльності не підписував (акт від 06.06.2011 № 1374/23-04/37270433).

В судовому засіданні суду першої інстанції зазначена особа пояснила, що він за винагороду підписав засновницькі (установчі) документи ТОВ «Укртурпром ВС», після чого ніякого відношення до діяльності вказаного підприємства не мав і не має; жодного звітного документа не підписував, договорів чи будь-яких інших угод від імені ТОВ «Укртурпром ВС» не укладав та не підписував, до діяльності ТОВ «Телесистеми України» ніякого відношення не має, поставку товарів, робіт (послуг) на користь ТОВ «Телесистеми України» ні від себе, ні від ТОВ «Укртурпром ВС» не здійснював, а також засвідчив, що пред'явлені для огляду первинні документи від імені ТОВ «Укртурпром ВС», які містяться в матеріалах справи, не складав, не підписував і нікого на це не уповноважував; підписи, які містяться на документах, йому не належать.

Крім того, під час розгляду даної справи у судах попередніх інстанцій, позивач не спростував доводи податкового органу щодо відсутності у товариства доказів передачі придбаних товарів від продавця до покупця. Так, у п. 3.5 договору поставки № 201104 від 06.04.2011 визначено, що з метою доведення поставки постачальник ТОВ «Укртурпром ВС» повинен надати покупцю ТОВ «Телесистеми України» наступні документи, зокрема, рахунки-фактури та товаросупроводжувальні документи, які підтверджують факт транспортування придбаного товару. Однак, позивач вказаних документів судам не надав.

ТОВ «Телесистеми України» на спростування вказаних обставин зазначив у касаційній скарзі, що рішення судів не можуть ґрунтуватися лише на свідченнях свідків та порушеннях з сторони контрагента норм податкового законодавства України, а повинні містити оцінку усіх наявних у справі доказах.

Суд касаційної інстанції погоджується, що під час розгляду справи суд повинен надавати оцінку всім фактичним обставинам справи шляхом їх всебічного, повного та об'єктивного дослідження. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Одним із принципів адміністративного судочинства є принцип змагальності, який закріплений у частині першій статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та говорить, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність реалізується сторонами процесу перш за все через доказування, тобто підтвердження ними обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Оскільки самим сторонам краще відомі обставини у справі, та саме вони найкраще знають, якими доказами дані обставини можна підтвердити.

Частиною четвертою статті 11 цього ж Кодексу визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Даний принцип офіційного з'ясування обставин справи полягає у сприянні змагальності сторін з метою всебічного і повного з'ясування обставин у справі.

Власне для забезпечення змагальності обставин в адміністративній справі суд зобов'язаний запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частина п'ята статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій виконали передбачені процесуальним законом обов'язки щодо забезпечення змагальності процесу та дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Разом з тим, у судах першої та апеляційної інстанцій, в межах провадження яких можливо було досліджувати докази та давати їм оцінку, позивач не скористався даним правом та не надав інших, окрім зазначених вище первинних документів, доказів, які б свідчили про реальність поставки товарів, рух активів за договором № 201104 від 06.04.2011.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «Телесистеми України» неправомірно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість за операціями з поставки товарів ТОВ «Укртурпром ВС» згідно договору № 201104 від 06.04.2011, а тому підстав для задоволення його позову немає.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-13573/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна