Ухвала суду № 39405006, 16.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2014 року м. Київ К/800/35384/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «МАККЕНЛІ»

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2012

у справі № 1570/2615/2012

за позовом Дочірнього підприємства «МАККЕНЛІ»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «МАККЕНЛІ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби № 0001922350 від 17.08.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної невиїзної позапланової перевірки ДП «МАККЕНЛІ» з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Чорноморська будівельна група» за квітень 2011 року, складено акт № 5273/23-5/31976757 від 11.08.2011, в якому зафіксовані порушення: п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року на 61 124 грн. та залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 81 850 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 17.08.2011 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001922350 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 142 974 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 грн.

Згідно з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податкової декларації з податку на додану вартість, поданої позивачем за квітень 2011 року, до складу податкового кредиту з ПДВ у квітні 2011 року позивачем віднесено суму ПДВ у розмірі 142 973,93 грн., сплачену ТОВ «Чорноморська будівельна група». При цьому у квітні 2011 року позивачем по рядку 10.1 Декларації задекларовано показник 142 974 грн., а по рядку 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду» - 61 124 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про нікчемність угоди між позивачем та ТОВ «Чорноморська будівельна група», що викладений в акті перевірки ТОВ «Чорноморська будівельна група» від 01.07.2011 № 1806/23-5/35502943

За результатами дослідження господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом судами встановлено, що 09.11.2010 між ДП «МАККЕНЛІ» (замовник) та ТОВ «Чорноморська будівельна група» (генпідрядник) було укладено договір № 05/10, згідно з яким генпідрядник зобов'язується в порядку та строки, передбачені договором, відповідно до проектно-кошторисної документації здійснити будівництво об'єкту, а замовник в порядку та строки, передбачені договором, надати генпідрядникові фронт робіт (будівельний майданчик, дозвільну та проектно-кошторисну документацію).

Згідно умов договору генпідрядник зобов'язаний надавати замовнику документи, підтверджуючі якість використаних ним матеріалів і устаткування, а також щомісячно надавати замовникові акти виконаних робіт по формі КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт КБ-3.

На підтвердження виконання робіт за вказаним договором у позивача наявні шість актів прийняття виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року на загальну суму ПДВ - 142 973,91 грн.

Проте суди встановили, що акти не відповідають вимогам первинної документації, оскільки не містять такого обов'язкового реквізиту первинного документа, як дата його складання, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що зокрема є обов'язковим реквізитом первинного документа відповідно до вимог чинного законодавства України.

Контрагентом позивача ТОВ «Чорноморська будівельна група» були виписані податкові накладні від 29.04.2011 № 29 - на загальну суму ПДВ - 11 564,50 грн. та № 30 - на загальну суму ПДВ - 131 409,43 грн. Загальна сума ПДВ по вказаним податковим накладним відповідає загальній сумі ПДВ, визначеній у актах прийняття виконаних підрядних робіт. Однак в акті прийому виконаних будівельних робіт № 5 біля підпису замовника визначена дата 30.04.2011, а в акті № 6 - аналогічна дата визначена біля підпису генпідрядника. Тобто, одним із учасників вказаних господарських операцій по цих двох актах визначена дата складання акта, а саме 30.04.2011, що свідчать про видачу податкових накладних від 29.04.2011 ще до виникнення податкових зобов'язань контрагента позивача, а тому не може підтверджувати факт виконання робіт, номінально визначених згаданим договором підряду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку відсутності факту здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Чорноморська будівельна група», в результаті чого відсутні правові наслідки для обох сторін, є правомірним нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «МАККЕНЛІ» відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний