Ухвала суду № 39345827, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Київ К/9991/59178/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р.

у справі № 2а-1970/2125/11 (№ 122584/11/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бережанський склозавод»

до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бережанський склозавод» (далі - позивач, ТОВ «Бережанський склозавод») звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі - відповідач, Бережанська МДПІ), в якому просило суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 21.02.2011 р. № 0000032301/0 та № 0000042301/0.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Бережанської МДПІ від 21.02.2011 р. № 0000032301/0 та № 0000042301/0.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. і залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 р.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 30.11.2010 р. по 04.02.2011 р., на підставі направлення від 29.11.2010 р. № 332-23, посадовими особами Бережанської МДПІ була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Бережанський склозавод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.11.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 05.11.2009 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої складено акт від 04.02.2011 р. № 44/23-134/36350030 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 32 987 грн.; - підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 18 676 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 21.02.2011 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000032301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 41 233,75 грн., в тому числі 32 987 грн. - за основним платежем та 8 246,75 грн. - за штрафними санкціями; № 0000042301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 345 грн., в тому числі 18 676 грн. - за основним платежем та 4 669 грн. - за штрафними санкціями.

Як вбачається з акту перевірки № 44/23-134/36350030 від 04.02.2011 р. підставами для нарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ТОВ «Спарк», ТОВ «Парус Експо Медіа», ТОВ «Гофротара» та ПП «ТОР», оскільки, як стверджує відповідач, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів, посилаючись при цьому на безтоварність вказаних господарських операцій.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів щодо перевезення вантажів, надання послуг та поставки товарно-матеріальних цінностей із контрагентам: ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ТОВ «Спарк», ТОВ «Парус Експо Медіа», ТОВ «Гофротара» та ПП «ТОР».

Фактичне виконання сторонами вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які складені за результатами проведених операцій та, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

З урахуванням викладеного, висновки податкового органу, зазначені в акті податкової перевірки про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. у справі № 2а-1970/2125/11 (№ 122584/11/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді: підпис І.О. Бухтіярова підпис М.І. Костенко