Ухвала суду № 39345828, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Київ К/9991/65219/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 р.

у справі № 2а-0870/10540/11

за позовом Приватного підприємства «Гидростандарт»

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 р. Приватне підприємство «Гидростандарт» (далі - позивач, ПП «Гидростандарт» ) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі - відповідач, Мелітопольська ОДПІ Запорізької області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000242305 від 31.05.2011 та № 0000392305 від 01.09.2011 р.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2011 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 р. постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2011 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000242305 від 31.05.2011 р. та № 0000392305 від 01.09.2011 р.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 р. і залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2011 р.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 17.05.2011 р. по 23.05.2011 р. Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Запорізької області проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Гидростандарт» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось в період з 01.09.2010 р. по 30.09.2010 р.; за листопад 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось в період з 01.10.2010 р. по 31.10.2010 р.; за грудень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось в період з 01.11.2010 р. по 30.11.2010 р.; за січень 2011 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось в період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р.; за лютий 2011 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось в період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. та з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р.; за березень 2011 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось в період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., за результатами якої складено акт від 30.05.2011 р. № 801/33470962.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000242305 від 31.05.2011 р. та № 0000392305 від 01.09.2011 р.

Скасовуючи постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2011 р. та задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є безпідставними та такими що не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки позивачем надано усі копії документів, що стали підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, законодавством не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає, у періоди за які проводились перевірки, надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий податковим органом період, позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами-постачальниками: ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП «Ферро - Л», ПП «Кронос - Днепр», ТОВ «Завод «Рукав - ГТС».

В матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами, а саме: платіжні доручення, рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 р. у справі № 2а-0870/10540/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко