Ухвала суду № 39345812, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/9991/71441/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012

у справі № 0670/192/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімілар»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімілар» (надалі - позивач, ТОВ «Сімілар») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС), у якому просило суд частково скасувати повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС від 30.12.2011 № 0004242301 в частині основного платежу в сумі 227 582,00 грн., штрафних санкцій в сумі 32 647,00 грн., та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС від 30.12.2011 № 0004252301.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012, адміністративний позов ТОВ «Сімілар» задоволено: частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 № 0004242301 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в частині основного платежу в сумі 22 7582,00 грн. і штрафних санкцій в частині 32 647,00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 № 0004252301 про визначення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 228 680,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «Сімілар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.09.2011, за результатом якої складено акт від 16.12.2011 № 7951/23-1/31231839/0110.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, що виразилося у заниженні податку на прибуток на загальну суму 299 981,00 грн.; пп. 7.2.1 п. 7.2, п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 194 721,00 грн.

На підставі висновків акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 30.12.2011 № 0004242301, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 338 879,00 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 99 981,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 38 898,00 грн., та від 30.12.2011 № 0004252301, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 228 680,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 194 721,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 33 959,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи судом було встановлено, а відповідачем не спростовано реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Біотрейд НДК».

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

При цьому п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодексу України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (п. 138.1.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Сімілар» та ТОВ «Біотрейд НДК» було укладено договір постачання від 02.02.2009 № 36, додаткову угоду до нього від 01.01.2010, договір постачання від 01.02.2011 № 74, договір від 01.08.2011 № 31 разом з додатками до нього.

Виконання зазначених договорів повністю підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями та товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи.

Щодо посилань відповідача на неналежне заповнення товарно-транспортних накладних, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що за умови відсутності доказів, які б підтверджували факт фіктивних взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Біотрейд НДК», факт реальних господарських взаємовідносин позивача зі ТОВ «Біотрейд НДК» не спростовується, наявні товарно-транспортні накладні дозволяють ідентифікувати вид перевезення, зміст та учасників господарської операції.

Оскільки операції з придбання позивачем товарів за вищевказаними договорами підтверджені належними первинними документами, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій з придбання позивачем товарів є помилковими та нічим не підтверджені.

З огляду викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами позивача, у зв'язку з придбанням позивачем товарів та послуг, які були в подальшому використані в оподатковуваних операціях.

А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій законно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 у справі № 0670/192/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис)Т.М. Шипуліна