Ухвала суду № 39345811, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/9991/71138/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012

у справі № 2а-9054/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люксонн»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люксонн» (надалі - позивач, ТОВ «Люксонн») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Основ'янська МДПІ Харківської області ДПС), у якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.05.2012 № 0000990151 та № 000100151.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012, адміністративний позов ТОВ «Люксонн» задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ Харківської області ДПС від 03.05.2012 № 0000990151 та № 000100151.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Люксонн» з питань взаємовідносин з ТОВ «Промспец-Консалтинг» за червень 2011 року, що відображені у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року та декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року, за результатами якої 06.04.2012 складено акт № 329-15-109/35474377 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за липень 2011 року на суму податку на додану вартість у розмірі 54 000,00 грн.; п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що виразилося у заниженні суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за результатами роботи підприємства за липень 2011 року в сумі 54 000,00 грн.; п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 62 100,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 03.05.2012 № 0000990151, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 67 500,00 грн., у т.ч. 54 000,00 грн. основного платежу та 13 500,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 03.05.2012 № 0001000151, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 62 100,00 грн., у т.ч. 62 100,00 грн. основного платежу та 0,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів правомірності та обґрунтованості винесених податкових повідомлень-рішень відповідачем до суду не надано, а тому дійшов висновку, що вимоги позивача належним чином підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст. 200 Податкового кодексу України, згідно з якою:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2);

- при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3);

- якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п.200.4).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2010 між ТОВ «Люксонн» (замовник) та ТОВ «Промспец Консалтинг» (агент) було укладено агентський договір № 100/10-1, предметом якого було виконання агентських функцій з маркетингу і постачання продукції замовника (бензин, дизельне паливо, скраплений газ), пошуку та залучення нових клієнтів, за готівковий та безготівковий розрахунок.

Згідно з додатковою угодою від 01.12.2010 № 2 предметом договору було виконання агентських функцій з маркетингу продукції замовника (бензин, дизельне паливо, скраплений газ), а також утримання наявних клієнтів та сприяння просуванню реалізації нафтопродуктів за готівковий і безготівковий розрахунок.

Реальність господарських операцій за вказаним договором підтверджено: податковою накладною від 30.06.2011 № 504 на суму 324 000,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість 54 000,00 грн.), актом здачі-прийняття робіт від 30.06.2011 № 457/12 на суму 324 000,00 грн., копією платіжного доручення від 27.07.2011 № 1309 на суму 324 000,00 грн., яка засвідчує факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості послуг. Вказані первинні документи були оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладення та виконання спірних операцій, сторони договору мали статус платників податку на додану вартість та перебували у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Жодних належних та допустимих доказів нікчемності агентського договору податковим органом до суду надано не було.

Отримані від контрагента послуги були використанні ТОВ «Люксонн» у власній господарській діяльності.

При цьому колегія суддів зазначає, що невиконання податкових зобов'язань контрагентом позивача чи порушення вимог податкового законодавства, за умови відсутності таких порушень з боку позивача, може тягнути негативні наслідки лише для такого контрагента.

Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З огляду на викладене, колегія суддів вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій законно та обґрунтовано скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ Харківської області ДПС від 03.05.2012 № 0000990151 та № 000100151.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-9054/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна