Ухвала суду № 39345803, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Київ К/800/7398/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2012 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року

у справі № 2а-12378/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР» (далі - позивач, ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС)

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР» звернулось у вересні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними дії щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень № 0008302208 та № 0008312208 від 30.08.2012 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2012 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР», результати якої оформлені актом від 08.08.2012 року № 597/22-8/32046030; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 30.08.2012 року № 0008302208 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 216 344,00 гривні, у тому числі за основним платежем в сумі 177 244,00 гривні, за штрафними санкціями в сумі 39 101,00 гривні; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 30.08.2012 року № 0008312208 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 277 688,46 гривень, у тому числі за основним платежем в сумі 226 918,45 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 50 770,00 гривень. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС на користь ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2164,34 гривні.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2012 року скасовано в частині визнання протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР», результати якої оформлено актом від 08.08.2012 року № 597/22-8/32046030. Постановлено у зазначеній частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР» відмовлено. У решті постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти в частині задоволення позову нову постанову, якою у позові відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.07.2012 року № 982 «Про проведення документальної позапланової перевірки» на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Комманд» та БВП «Строитель-плюс» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 08.08.2012 року № 597/22-8/32046030.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.08.2012 року № 0008302208 та № 0008312208.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30.08.2012 року № 0008312208 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 278 352,00 гривні, у тому числі за основним платежем - 227 582,00 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями - 50 770,00 гривень.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30.08.2012 року № 0008302208 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 217 065,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 177 821,00 гривня, за штрафними (фінансовими) санкціями - 39 245,00 гривень.

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 267 727,00 гривень, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено з податку на додану вартість сумі 216 530,36 гривень, у тому числі січень-грудень 2009 року, січень-грудень 2010 року, січень-вересень 2011 року.

Зафіксовані в акті перевірки порушення мотивовані тим, що відносно контрагентів позивача ПП «Комманд» та БВП «Строитель-плюс» порушено кримінальні справи за фактом фіктивного підприємництва, їх фактичне місцезнаходження не встановлено. За даними актів про неможливість проведення зустрічної звірки не підтверджено реальності проведених цими підприємствами господарських операцій з третіми особами. Операції позивача з контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень тощо. В ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від ПП «Комманд» та БВП «Строитель-плюс» на адресу позивача.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження обставин для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, а тому в даному випадку відповідач не мав підстав для проведення документальної позапланової перевірки. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР» з БВП «Строитель-плюс» здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку. Доказів на підтвердження того, що БВП «Строитель-плюс» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано. Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів факт придбання у ПП «Комманд» товару з метою використання їх у господарській діяльності та реальність таких операцій та звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, яким саме чином використані придбані у ПП «Комманд» товари та про подальший рух таких товарів. Суд першої інстанції зазначив, що висновки акту перевірки про заниження позивачем податку на прибуток є обґрунтованими лише в частині господарських операцій позивача з ПП «Комманд», а в частині ж господарських операцій поставки БВП «Строитель-плюс» послуг з автоперевезення вантажів такі висновки акту перевірки є помилковими.

Таким чином, суд першої інстанції вважає, що ТОВ «ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з БВП «Строитель-плюс», а висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість» та ПК України щодо заниження податку на додану вартість стосовно господарських операцій по придбанню у БВП «Строитель-плюс» послуг з автоперевезення вантажу є помилковими.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій відповідача і постановляючи у зазначеній частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, та залишаючи без змін решту судового рішення першої інстанції, виходив з наступного, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Щодо висновків суду першої інстанції про протиправність дій суб'єкта владних повноважень щодо проведення позапланової виїзної перевірки з огляду на відсутність підстав для її проведення, то суд апеляційної інстанції, скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, вірно зазначив наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до копії наказу № 1792 від 13.12.2011 року, який міститься в матеріалах справи, в якості підстав для його винесення зазначено пп. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Тобто обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами даної справи не заперечується, що запит ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 29.05.2012 року № 3184/10/22-810 отриманий суб'єктом господарювання. Проте відповідні пояснення та документальні підтвердження фінансово-господарських операцій, запитувані контролюючим органом позивачем надані не були.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Аналізуючи наведену правову норму суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку, що завданням документальної перевірки є встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку та за відсутності документів первинного бухгалтерського обліку є неможливим.

Необхідність дослідження під час проведення документальної перевірки документів первинного бухгалтерського обліку також закріплена вищезазначеною правовою нормою. Зокрема, такою визначено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 та 78.1 ст. 78 ПК України виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту може бути підставою для проведення як виїзної так і невиїзної документальної перевірки.

Таким чином, у разі виконання платником податків вимог пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України та надання вичерпних пояснень та повного пакету документів на їх підтвердження - здійснюється документальна невиїзна перевірка. Вказаний висновок узгоджується з положеннями п. 79.1 ст. 79 ПК України, який передбачає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки.

Дії податкового органу щодо направлення письмового запиту про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, а також щодо проведення саме виїзної документальної перевірки мають на меті отримання від платника податків документів первинного бухгалтерського обліку відносно операцій, достовірність відображення в податковій декларації даних по яких викликала сумнів у контролюючого органу.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання незаконними дій щодо проведення перевірки, оскільки судом встановлено, що дотримання відповідачем приведених положень ПК України під час проведення перевірки позивачем не заперечується.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України закріплено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час розгляду справи, позивачем не було надано доказів на підтвердження використання у його господарській діяльності товарів, придбаних у ПП «Комманд», що стало підставою для обґрунтованого виключення витрат, понесених у зв'язку з їх придбанням зі складу валових та зменшення податкового кредиту по податку на додану вартість на суму цього податку, сплачену постачальнику.

Щодо правомірності віднесення до складу валових витрат та до податкового кредиту сум податку на додану вартість, коштів сплачених за договорами від 03.01.2009 року № 06, від 04.01.2010 року № 102 та від 05.01.2011 року № 04, укладених з ТОВ «БВП «Строитель-плюс», то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні вищезазначених договорів було встановлено, що позивач (замовник) зобов'язався оплатити перевезення вантажу, а перевізник (ТОВ «БВП «Строитель-плюс») - доставити ввірений йому для перевезення вантаж згідно товарно-транспортних накладних в пункт призначення та передати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно до приписів ПК України податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, визнається як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 ПК України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкової накладної від 01.02.2011 року № 1 контрагентом позивача) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, законодавцем у ПК України також визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача ТОВ «БВП «Строитель-плюс» не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні. У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо посилання відповідача на порушення кримінальних справ за обвинуваченням директора ТОВ «БВП «Строитель-плюс» ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України та за фактом фіктивного підприємництва - створення і придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема ПП «Комманд» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, то судом апеляційної інстанції вірно зазначено наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Щодо висновків відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, то вони зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року у справі № 2а-12378/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.