Ухвала суду № 39345798, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Київ К/800/36657/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року

у справі № 806/617/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «ЕМІ-Україна ЛТД»)

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ЕМІ-Україна ЛТД» звернулось у січні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2013 року № 000021222, № 000022222, № 000023222 та № 000005223.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт № 7209/22-2/32008372 від 29.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.1, 138.10 статті 138, пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на 410 079, 00 гривень, внаслідок безпідставного відображення у звітності за вказані періоди від'ємного значення об'єкта оподаткування на підставі уточнюючих розрахунків, які не визнані податковою звітністю; статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме здійснення розрахунків готівкою в сумі 9313,00 гривень, а не через уповноважений банк з нерезидентом - громадянином Італії; підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, що призвело до заниження орендної плати за землю на 234 370,63 гривень; пункту 286.2 статті 286 ПК України, внаслідок чого занижено плату за землю на 11 104,72 гривні.

18.01.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 000021222 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на 429 265,00 гривень, № 000022222 про збільшення суми грошового зобов'язання по орендній платі за землю на 276 223,52 гривні, № 000023222 про збільшення суми грошового зобов'язання по платі за землю на 13 088,70 гривень; № 000005223 про нарахування 9313,00 гривень пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, яка діяла до 01.01.2011 року), якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то, відповідно до пункту 150.1 статті 150 ПК України, сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, збільшуючи податкове зобов'язання з податку на прибуток, керувався тим, що позивачем безпідставно відображено у звітності за 9 місяців 2010 року, 2010 рік, І квартал 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2009 рік у загальній сумі 1 534 760,00 гривень. Таким чином безпідставно віднесено до валових витрат за 9 місяців 2010 року, 2010 рік, І квартал 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2009 рік у загальній сумі 1 534 760,00 гривень. Відповідач зазначає, що уточнюючі розрахунки невизнані податковою звітністю, проте не подано жодного рішення про невизнання податковою звітністю.

Однак на спростування таких доводів відповідача позивачем до суду були надані копії декларацій з податку на прибуток за період, що перевірявся, додатки до них та уточнюючі декларації з квитанціями шлюзу прийому звітності податковим органом, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2013 року № 000021222 про донарахування податку на прибуток.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які визнаючи протиправним податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013 року № 000022222 про донарахування орендної плати за землю за основним платежем у сумі 234 370,63 гривень та 41 852,89 гривні штрафних санкцій, зазначили наступне.

Судами встановлено, що 20.07.2005 року між Житомирською міською радою (Орендодавець) і ТОВ «ЕМІ-Україна ЛТД» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за яким позивач набув право на оренду земельної ділянки загальною площею 1,0972 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,0551 га, під проходами, проїздами і площадками - 1,0421 га за адресою: вул. Промислова, 1/154, м. Житомир. У пункті 3 вказаного договору спочатку було визначено розмір грошової оцінки земельної ділянки - 3 798 715,03 гривень. Ця сума була виправлена на 862 750,37 гривень, що посвідчено нотаріально.

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність донарахування орендної плати відповідачем, виходячи з нормативно грошової оцінки в сумі 3 798 715,03 гривень, оскільки розрахунок річного розміру орендної плати за землю повинен проводитися, виходячи із оцінки в сумі 862 750,37 гривень.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які визнаючи протиправним податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013 року № 000023222 про донарахування плати за землю за основним платежем у сумі 11 104,72 гривні та 1983,98 гривні штрафних санкцій, зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ЕМІ-Україна ЛТД» має на праві власності на земельну ділянку площею 1,3089 га за адресою: вул. Промислова, 1/154, м. Житомир, про що свідчить державний акт серії ЖТ № 133000, виданий 28.10.2004 року.

Згідно з довідкою Житомирського міського управління земельних ресурсів № 983 від 29.10.2004 року грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 805 822,52 гривні, вартість 1 м.кв. становить 61,56 гривня.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 року № 1378-IV із змінами та доповненнями, нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, як визначено статтею 18 Закону України «Про оцінку земель», проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про хибність твердження податкового органу про втрату чинності довідки № 983 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, оскільки нова переоцінка не проводилася та погоджується з висновком про протиправність донарахування відповідачем суми грошового зобов'язання по платі за землю в сумі 13 088,70 гривень.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які визнаючи протиправним податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013 року № 000005223 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства в сумі 9313,00 гривень, зазначили наступне.

Відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (у редакції, чинній на момент здійснення розрахунків), у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

Згідно з підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України, фізична особа-резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що громадянин Італії Marmeggi Franco має дозвіл на працевлаштування в Україні № 846 від 20.01.2011 року, виданий Державним центром зайнятості, відповідно до наказу № ЕМ1-219 від 20.01.2011 року він був прийнятий на посаду технолога ТОВ «ЕМІ-Україна ЛТД» та отримав дохід за лютий-грудень 2011 року в сумі 27 853,04 гривні, за весь 2012 рік - 32 160,00 гривень. Строк його перебування в Україні в 2011 та 2012 роках перевищує 183 дні за кожен. Крім того, громадянин Італії Marmeggi Franco має у власності два житлові будинки № 12 і № 14 по вул. Світлій у с. Клітчин Житомирського району Житомирської області, що підтверджується копіями свідоцтв про право власності та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про те, що Marmeggi Franco є фізичною особою-резидентом, а тому розрахунок з ним позивачем у готівковій формі в розмірі 9313,00 гривень не є порушенням статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» і не може бути підставою для нарахування пені податковим повідомленням рішенням від 18.01.2013 року № 000005223.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області - відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року у справі № 806/617/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько