Ухвала суду № 39345792, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/9991/16067/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 по справі №2а-12629/10/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Пива» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Пива» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва 21.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.04.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва проведено невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Пива» за результатами якої складено акт від 26.02.2010 №359/23-12/34355346, яким встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3 та 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 2677071,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2010 №0001732308/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4015607,00грн.

За результатами первинного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва прийнято рішення, яким повідомлення-рішення від 05.03.2010 №0001732308/0 залишено без змін, а скарга - без задоволення, у зв'язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення від 20.05.2010 №0001732308/1.

За результатами подальшого оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві, залишеним без змін рішенням Державної податкової адміністрації України, податкове повідомлення-рішення від 05.03.2010 №0001732308/0 скасоване в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 929134,00грн. та відповідної частини штрафних санкцій, у зв'язку з чим Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва були винесені податкові повідомлення-рішення від 19.07.2010 №0001732308/2 та від 24.09.2010 №0001732308/3, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1747937,00грн. та штрафних санкцій у розмірі 873969,00грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Салком-2007» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кватро-Центр» на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, з урахуванням того, що в межах кримінальної справи №1-119/09 Вишгородського районного суду не досліджувалась наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Салком-2007» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кватро-Центр» протиправного умислу, завідомо суперечного інтересам держави та суспільства, при укладенні договору з позивачем, а на момент укладення та виконання спірних господарських операцій відповідні підприємства були належним чином зареєстровані та були платниками податку на додану вартість.

Проте, суд касаційної інстанції з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується, вважає їх помилковими та передчасними з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування податкового кредиту є належне документальне підтвердження факту понесення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належним чином оформленими видатковими накладними та податковими накладними, платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання.

Разом з тим, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій, судами не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентами, не витребувано докази на підтвердження переміщення та оприбуткування позивачем отриманих товарів, не досліджено використання придбаних ним товарів і послуг у власній господарській діяльності, не з'ясовано наявність у позивача основних фондів чи оренди приміщень для ресторанів.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 по справі №2а-12629/10/2670 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв