Ухвала суду № 39345758, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К-42972/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю представника Генеральної прокуратури України - Турлової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року

у справі № 2а-17194/10/0570

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у місті Краматорську

за участю Прокуратури Донецької області

про визнання дій неправомірними, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Краматорську (далі - відповідач) про визнання протиправними дій ДПІ у м. Краматорську щодо оформлення результатів планової виїзної перевірки; скасування податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2009 року №0001641701/0/56587/10/17-113 та №0001651701/0/56588/10/17-113.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Краматорську провела планову виїзну перевірку суб'єкта господарської діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої був складений акт від 31 серпня 2009 року № 2112/17-1-НОМЕР_1.

На вказаний акт фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 були подані заперечення за вих. № 9/09 від 08 вересня 2009 року, за результатами яких до акту перевірки були внесені зміни.

За висновками акта перевірки (з урахуванням внесених змін), позивачем були порушені вимоги: статті 13, пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», які полягали у тому, що суб'єктом господарської діяльності до декларації про доходи за 2008 рік та за 1 півріччя 2009 року були включені перекручені дані про суми валового доходу та валових витрат, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності всього у сумі 312546,11 грн., у тому числі: за 2008 рік - 235764,68 грн., за 1 півріччя 2009 року - 76781,43 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 517842,00 грн., у тому числі: за квітень 2008 року - 28214,00 грн., за травень 2008 року - 49961,00 грн., за червень 2008 року - 127667,00 грн., за липень 2008 року - 37266,00 грн., за серпень 2008 року - 56257,00 грн., за вересень 2008 року - 72382,00 грн., за жовтень 2008 року - 36521,00 грн., за листопад 2008 року - 8312,00 грн., за грудень 2008 року - 20230,00 грн., за січень 2009 року - 3675,00 грн., за лютий 2009 року - 10860,00 грн., за березень 2009 року - 8743,00 грн., за квітень 2009 року - 16083,00 грн., за травень 2009 року - 12385,00 грн., за червень 2009 року - 29286,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, позивач неправомірно включив до складу валових відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «Реут», ПП ТКФ «Урбан-Торг-08» та ПП «Таргет-Юниверс» товарів (робіт, послуг), а суму податку на додану вартість, сплачену у складі вартості таких товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, з огляду на те, що: вказані підприємства відсутні за юридичною адресою; фактичне місцезнаходження вказаних суб'єктів господарювання не встановлено, відсутні дані щодо офісів, складів тощо; місцезнаходження директорів зазначених товариств, які єдиними засновниками цих підприємств, не встановлено; податкова звітність вказаними товариствами не подавалась, або подавалась не за всі податкові періоди шляхом надіслання поштою; документів, які б підтверджувати транспортування вказаного товару від продавців до покупця (зокрема, товарно-транспортних накладних), а також, документів, які підтверджують рух товарів від позивача до його покупців, ОСОБА_2 під час проведення перевірки надано не було; відповідно до наявних на час проведення перевірки документів у перевіряючих не було можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла такі витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням того, що у ОСОБА_2 відсутні власні (або орендовані) транспортні засобі, які необхідні для перевезення товарів, а також складські приміщення.

17 вересня 2009 року ДПІ у м. Краматорську на підставі вказаного акту перевірки (з урахуванням внесених змін) прийняла податкове повідомлення-рішення №0001641701/0/56587/10/17-113, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила фізичній особі - ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності у розмірі 312546,11 грн. - за основним платежем.

17 вересня 2009 року ДПІ у м. Краматорську на підставі вказаного акту перевірки (з урахуванням внесених змін) прийняла податкове повідомлення-рішення №0001651701/0/56588/10/17-113, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.1, 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила фізичній особі - ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 776933,00 грн., у тому числі: 517842,00 грн. - за основним платежем, 259091,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не була доведена реальність господарських операцій за правочинами, укладеними з ТОВ «Реут», ПП ТКФ «Урбан-Торг-08» та ПП «Таргет-Юниверс». Також, суд виходив з того, що дії податкового органу щодо проведення планової виїзної перевірки та оформлення її результатів актом перевірки є правомірними, оскільки позивач був завчасно під розписку повідомлений про проведення такої перевірки та допустив перевіряючих до її проведення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, наведені вище положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час проведення перевірки позивач на підтвердження виконання господарських зобов'язань між ним та ТОВ «Реут», ПП ТКФ «Урбан-Торг-08» та ПП «Таргет-Юниверс» та на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту надав органу державної податкової служби накладні на придбання товарів, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, квитанції до прибуткових касових ордерів.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно виходили з того, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судами попередніх інстанцій, про ПП ТКФ «Урбан-Торг-08» та ПП «Таргет-Юниверс» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено інформацію про відсутність підприємств за місцезнаходженням; ТОВ ТОВ «Реут» відсутнє за місцезнаходженням, останню звітність з податку на додану вартість подало за грудень 2006 року; свідоцтво платника податку на додану вартість було анульоване 29 січня 2009 року згідно акту № 71-15-34512065; згідно поданих декларацій з податку на додану вартість ПП ТКФ «Урбан-Торг-08» з квітня по грудень 2008 року включно та з січня по червень 2009 року включно не декларувало податкових зобов'язань по взаємовідносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2; ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05 червня 2009 року було порушено провадження у справі № 2а-23304/09/1270 про визнання недійсним запису про державну реєстрацію та припинення юридичної особи ПП ТКФ «Урбан-Торг-08»; ПП «Таргет-Юниверс» з січня по травень 2008 року, а також у жовтні та грудні 2008 року не подавало податкової звітності, у червні - вересні 2008 року звітувало з показниками, які свідчать про відсутність господарської діяльності, податкові декларації надсилало поштою.

Доказів, які б підтверджували реальність господарських операцій з ТОВ «Реут», ПП ТКФ «Урбан-Торг-08» та ПП «Таргет-Юниверс», у тому числі, але не виключно: документи на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей, виду транспорту, яким здійснювались перевезення, розміру витрат по перевезенню, інформацію та документальне підтвердження стосовно особи, а також, доказів, які б підтверджували використання (подальшу реалізацію) придбаних у зазначених суб'єктів господарської діяльності товарів (робіт, послуг) позивачем в процесі розгляду справи надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення валових витрат та податкового кредиту позивача.

Відповідно до положень частин 1, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дії податкового органу щодо проведення планової виїзної перевірки та оформлення її результатів актом перевірки є правомірними, оскільки позивач був завчасно та під розписку повідомлений про проведення такої перевірки та допустив перевіряючих до її проведення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна