Постанова № 39323641, 11.02.2014, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/15615/13-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.02.2014 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд

у складі: головуючого судді Леміш О.М .,

при секретарі судового засідання Химинець О.Я .,

за участю сторін: позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

третя особа - ОСОБА_14 , ОСОБА_3

представник третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Ужгородського міськрайонного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_5 (м.Ужгород) до виконавчого комітету Ужгородської міської Ради (м.Ужгород, код ЄДРПОУ 04053699), треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_14 та ОСОБА_3 про визнання протиправними п.1.5. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради №437 від 05.12.12 р. та п.1.3. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради №472 від 19.12.12 р., -

ВСТАНОВИВ

Позивачами заявлений адміністративний позов про визнання протиправними рішень Ужгородської міської Ради :

- №437 від 05.12.2012 р. в частині п.1.5., яким присвоєно поштову адресу буд. АДРЕСА_1 21/100 будинковолодіння АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_6;

- №472 від 19.12.2012 р. в частині п.1.3., яким оформлено свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на будинок АДРЕСА_1.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначають, що спірні рішення прийняті з порушенням меж компетенції відповідача, як суб'єкта владних повноважень; відповідач без встановлених законом підстав втрутився у здійснення речових прав співвласниками нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності; договору на поділ спільного майна чи виділ з нього позивачі і їх спадкодавець не підписували, тому жодні рішення щодо нерухомого майна без їх згоди прийматися відповідачем не могли; внаслідок прийняття спірних рішень і видачі на їх підставі третій особі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виникли суперечності у правоустановлюючих документах різних співвласників і існує подвійна державна реєстрація речових прав на одне і те саме майно, що законом не допускається.

Відповідач (суб'єкт владних повноважень) письмових заперечень проти адміністративного позову не надав. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив усно. Зазначає, що нерухоме майно третіх осіб зареєстровано під іншим реєстраційним номером, ніж нерухоме майно позивачів, а тому спільна власність на майно відсутня. Крім того, вказує, що мав компетенцію на прийняття рішення щодо присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості.

Залучені судом до участі у справі треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_7, а також представник третьої особи (ОСОБА_6) ОСОБА_4 письмових заперечень на адміністративний позов не надали, проти задоволення адміністративного позову заперечили усно. В обгрунтування заперечень вказали на те, що треті особи ніколи не мали з позивачами і їх спадкодавцем нерухомого майна на праві спільної часткової власності, оскільки придбавали за договорами купівлі-продажу окремі квартири, а відтак правомірно клопотали перед відповідачем про прийняття спірних рішень щодо свого власного майна.

За клопотанням позивача (п.1 прохальної частини позовної заяви) судом поновлено строк на звернення з позовом у зв'язку з наявністю поважних причин пропуску, а саме : у зв'язку з отриманням інформації про прийняття відповідачем спірних рішень лише в липні 2013 р., а їх точних реквізитів (номерів, дат, пунктів) - у серпні 2013 р.

Заслухавши позицію учасників процесу, дослідивши матеріали справи , всебічно та повно оцінивши докази, та об'єктивно і безпосередньо дослідивши їх, суд вважає, що позов із наведених у ньому мотивів є обгрунтованим та підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що Пунктом 1.5. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради №437 від 05.12.2012 р. з посиланням на ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21/100 будинковолодіння АДРЕСА_1, що належать третій особі (ОСОБА_6), присвоєно поштову адресу - будинок АДРЕСА_1.

Пунктом 1.3. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради №472 від 19.12.2012 р. з посиланням на пп. «б» п.10 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у зв'язку з виділенням об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна та присвоєнням нової поштової адреси третій особі (ОСОБА_6) було видано свідоцтво про право власності на будинок - літера «А» загальною площею 77,5 кв.м, житловою площею 36,7 кв.м, що розташований за адресою : АДРЕСА_1.

Позивачами вказані рішення суб'єкта владних повноважень оскаржено, оскільки такі, на їх думку, порушують їхні права і прийняті всупереч положенням законодавства.

Згідно ст.2 КАС України у адміністративних справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь в процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Невідповідність вказаним критеріям за змістом ст.2 КАС України вважається підставою для визнання рішень суб'єктів владних повноважень протиправними. При цьому згідно ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності рішення покладається на відповідача.

Як випливає з доданого позивачами до матеріалів справи рішення відповідача №89 від 27.04.1990 р. (п.6) громадянину ОСОБА_8 було вирішено продати 55/100 комунального будинковолодіння АДРЕСА_1, в якому він проживає, що складається з трьох кімнат, закритої веранди, коридору, кухні, комори, ванни, туалету, дворових споруд (сараю - літера «Б» - ? частин) за 10596 карбованців, в розстрочку на 5 років з виплатою першого внеску у розмірі 50%. Земельна ділянка при частині будинку складала 282 кв.м.

На підставі зазначеного рішення між зазначеним громадянином та виконавчим комітетом Ужгородської міської Ради народних депутатів 24.05.1990 р. було укладено договір купівлі-продажу, який того ж дня посвідчено заступником старшого державного нотаріуса Першої Ужгородської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 за реєстровим №2-3332. Згідно п.1 вказаного договору гр. ОСОБА_8 купив, а виконавчий комітет Ужгородської міської Ради народних депутатів продав 55/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1, з надвірними будовами. Вказаний жилий будинок, в цілому, під літерою «А», житловою площею 89,7 кв.м, сарай - літера «Б», огорожа, споруди розташовний на земельній ділянці розміром 564 кв.м. Згідно цього ж пункту договору в користування гр. ОСОБА_8 відходить частина будинку з трьох кімнат площею 51,6 кв.м, закритої веранди площею 6,6 кв.м, коридору площею 11,1 кв.м, кухні площею 14,8 кв.м, комори площею 1,4 кв.м, ванни площею 4,3 кв.м, туалету площею 1 кв.м, дворова споруда, а саме : сарай - літера «Б» (? частина) та земельна ділянка площею 282 кв.м.

12.06.1990 р. зазначені 55/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі вказаного договору купівлі-продажу були зареєстровані за гр. ОСОБА_8 в Ужгородському міжміському бюро технічної інвентаризації за №5662.

З огляду на зміст п.6 рішення відповідача №89 від 27.04.1990 р., п.1 договору купівлі-продажу від 24.05.1990 р. та реєстраційне посвідчення на документі про право особистої власності від 12.06.1990 р., приписи ч.1 ст.101 та глави 11 ЦК УРСР 1963 р. (в редакції станом на квітень-червень 1990 р.) суд констатує, що у гр. ОСОБА_8 виникло право спільної часткової власності

(з часткою 55/100) на будинковолодіння АДРЕСА_1 з визначеним порядком користування відособленими приміщеннями будинку (ст.118 ЦК УРСР). Інші 45/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі ст.117 ЦК УРСР були придбані у 1990 р. третьою особою (ОСОБА_6).

За приписами ст.118 ЦК УРСР якщо при спільній частковій власності на жилий будинок у нотаріально посвідченій угоді відповідно до часток співвласників встановлено порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами), такий порядок є обов'язковим і для осіб, які згодом придбають частку в спільній власності на цей будинок (тобто у даному випадку - для позивачів і решти третіх осіб).

У подальшому (12 і 16 червня 1990 р.) співвласники зазначеного жилого будинку - гр.ОСОБА_8 та третя особа (гр.ОСОБА_6.) письмово клопотали перед головним архітектором м.Ужгорода про надання дозволів на переобладнання горища на мансардні кімнати, а також спільного сараю (літера «Б» по генплану) на гаражі. Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської Ради народних депутатів №138 від 27.07.1990 р. такий дозвіл на проведення добудов (перебудов) було надано. Як випливає з доданої до матеріалів справи копії нотаріально посвідченої заяви третьої особи (гр.ОСОБА_6.) від 10.08.2001 р., в процесі добудови (перебудови) вона відмовилася від облаштування мансардної кімнати на горищі будинку АДРЕСА_1 і не заперечувала проти облаштування такої гр.ОСОБА_8, про що виконавчим комітетом Ужгородської міської Ради було винесено рішення №161 від 26.09.2001 р., яким було внесено відповіні зміни до попереднього рішення №138 від 27.07.1990 р. Крім того, як слідує з пояснень сторін та їх представників, співвласниками було допущено відступ від затвердженого проекту переобладнання спільного сараю (літера «Б» по генплану) на гаражі, у зв'язку з чим у 2002 р. вживалися заходи по узаконенню самовільного будівництва.

Ужгородським державний виробничим підприємством технічної інвентаризації 09.02.2004 р. було складено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою : АДРЕСА_1. Відповідно до вказаного технічного паспорту гр.ОСОБА_8 користувався приміщеннями будинковолодіння загальною площею 150,4 кв.м (в т.ч. на ІІ поверсі літери «А» - 82,2 кв.м, на мансардному поверсі літери «А» - 62,9 кв.м та підвал під літерами «Г» і «Д» - 5,3 кв.м), що відповідає частці 41/100 будинковолодіння; а гр.ОСОБА_6 - приміщеннями загальною площею 220,5 кв.м (в т.ч. на І поверсі літери «А» - 79,3 кв.м, в літерах «Г» і «Д» - 141,2 кв.м), що відповідає частці 59/100 будинковолодіння. Зазначені показники площі та часток у будинковолодінні відображені також в акті прийняття в експлуатацію індивідуального будинковолодіння по АДРЕСА_1 від 03.06.2004 р., який був затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської Ради №178 від 30.06.2004 р. Відповідно до вказаного рішення КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» було зобов'язане видати (замість раніше виданих правоустановлюючих документів) свідоцтва про право власності : гр.ОСОБА_8 - на 41/100 будинковолодіння по АДРЕСА_1, гр.ОСОБА_6 - на 59/100 будинковолодіння по АДРЕСА_1. Підставою для перерахунку часток і зміни порядку користування стали приписи ст.119 ЦК УРСР 1963 р. (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якими у разі, коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згоди решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Аналогічно видачу свідоцтв з перерахунком часток у праві спільної часткової власності передбачала і діюча на той момент редакція п.6.1. Тимчасового положення «Про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно» (затв. наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 р.).

На підставі зазначеного рішення відповідача №178 від 30.06.2004 р. співвласникам нерухомості замість попередніх правоустановлюючих документів були видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зокрема : гр.ОСОБА_8 - свідоцтво серії САА №117535 від 05.08.2004 р. на 41/100 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 (що відповідає загальній площі 150,4 кв.м) та гр.ОСОБА_6 - свідоцтво серії САА №910190 від 21.08.2004 р. на 59/100 частин будину по АДРЕСА_1 (що відповідає загальній площі 220,5 кв.м). Суд відзначає, що, як випливає з пояснень сторін та їх представників, зазначені свідоцтва про право власності на

нерухоме майно, частки в будинковолодінні АДРЕСА_1 і площі приміщень, що припадають на вказані частки, співвласниками з моменту видачі і по цей день не оспорювалися.

Право власності на відповідні частки нерухомого майна згідно вищевказаних свідоцтв було зареєстровано за гр.ОСОБА_8 10.08.2004 р. (витяг про реєстрацію №4396437, РПВН №6913454) та за гр.ОСОБА_6 25.08.2004 р. (витяг про реєстрацію №4530763, РПВН №7133636). Крім того, як випливає з доданого позивачами до матеріалів справи витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №9494383 від 03.01.2006 р., виданого КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» позивачам для оформлення права спадщини за померлим гр.ОСОБА_8, також право власності на 59/100 будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано за гр.ОСОБА_6 у складі об'єкта під РПВН №6913454, із вказівкою, що частки 41/100 і 59/100 по відповідним власникам є частками у спільній частковій власності на нерухоме майно (все будинковолодіння АДРЕСА_1 у складі літер «А», «Г», «Д», огорожі та споруди). Аналогічно з договору про розподіл спадкового майна від 23.02.2006 р. (укладеного між позивачами та гр.ОСОБА_10М.) та витягів про реєстрацію права власності до нього №10164357 та №10163557 від 22.03.2006 р. випливає, що позивачі є співвласниками 30/100 (гр.ОСОБА_5) та 11/100 (гр.ОСОБА_1.) всього будинковолодіння АДРЕСА_1 у складі літер «А», «Г», «Д», огорожі та споруди. Всі вищезазначені правоустановлюючі документи (договір купівлі-продажу від 24.05.1990 р., свідоцтва про право власності від 05.08.2004 р. та 21.08.2004 р., договір про розподіл спадкового майна від 23.02.2006 р.) зареєстровані у книзі 50 за №5662 під адресою : м.Ужгород, АДРЕСА_1, тобто йдеться про один і той самий об'єкт нерухомого майна, що складається з трьох пов'язаних будівель, огорожі та споруди.

Суд констатує, що при реєстрації права власності гр.ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право власності від 21.08.2004 р. було безпідставно присвоєно об'єкту окремий (додатковий) реєстраційний номер 7133636, оскільки чинне на момент прийняття рішення відповідача №178 від 30.06.2004 р. та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.08.2004 р. законодавство, зокрема ЦК України, не передбачало такої підстави для припинення режиму спільної часткової власності на нерухоме майно як рішення реєстратора бюро технічної інвентаризації. Не випливає факт припинення права спільної часткової власності і з самого тексту рішення відповідача №178 від 30.06.2004 р., як не свідчить про це і текст правоустановлюючого документа (свідоцтва від 21.08.2004 р.). Окремі недоліки свідоцтва, зокрема вказівка розміру частки у спільній частковій власності в описі об'єкта нерухомого майна, замість бути зазначеною у графі «Частка» (в якій не зазначено взагалі нічого, в т.ч. 1/1) не змінюють суті правовідносин співвласників і не можуть тлумачитися як підстава для припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно - такою підставою згідно ст.364, 367 ЦК України може бути лише нотаріально посвідчений письмовий договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна або нотаріально посвідчений письмовий договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності. Як слідує з пояснень позивача та не заперечується іншими учасниками процесу, такий договір між співвласниками не укладався, з чого суд робить висновок, що право спільної часткової власності не припинялося. Виходячи з вищенаведеного, суд відхиляє посилання відповідача на різні реєстраційні номери об'єктів нерухомості як на підставу правомірності прийнятих рішень, оскільки присвоєння одному і тому самому об'єкту нерухомості різних реєстраційних номерів слід кваліфікувати як помилку реєстратора БТІ, яка не може тягнути за собою припинення права спільної власності позивачів на майно. Отже, таке посилання відповідача не відповідає вказаному у ст.2 КАС України принципу обгрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень (тобто прийняття його з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення).

23.03.2012 р. третя особа (гр.ОСОБА_6.) подарувала іншій третій особі (гр.ОСОБА_7) частину власної частки у спільному нерухомому майні, а саме 38/100 частин всього будинковолодіння АДРЕСА_1, що складається з літер «А», «Г», «Д», огорожі та споруди (п.3 договору дарування). Право власності обдаровуваного зареєстровано 17.04.2012 р. (витяг про реєстрацію №33845520, із вказівкою частки у праві спільної часткової власності у розмірі 38/100, номер запису 5662, аналогічно всім попереднім правоустановлюючим документам на вказане будинковолодіння як позивачів, так і третіх осіб).

Таким чином, станом на момент прийняття відповідачем спірного рішення №437 від

05.12.2012 р. будинковолодіння АДРЕСА_1 належало на праві спільної часткової власності наступним особам :

- ОСОБА_7 - частка 38/100 будинковолодіння АДРЕСА_1 - на підставі договору дарування, посвідченого 23.03.12 р. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстр. №777 і зареєстрованого КП «Бюро технічної інвентаризації м.Ужгорода» Ужгородської міської Ради Закарпатської обл. 17.04.12 р.;

- ОСОБА_6 - частка 21/100 будинковолодіння АДРЕСА_1 - на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА №910190, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської Ради 21.08.04 р. і зареєстрованого КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» 25.08.04 р., з урахуванням договору дарування, посвідченого 23.03.12 р. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстр. №777 і зареєстрованого КП «Бюро технічної інвентаризації м.Ужгорода» Ужгородської міської Ради Закарпатської області 17.04.12 р.;

- ОСОБА_5 - частка 30/100 будинковолодіння АДРЕСА_1 - на підставі договору про розподіл спадкового майна, посвідченого 23.02.06 р. державним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстр. №3-554 і зареєстрованого КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» 22.03.06 р.;

- ОСОБА_1 - частка 11/100 будинковолодіння АДРЕСА_1 - на підставі договору про розподіл спадкового майна, посвідченого 23.02.06 р. державним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстр. №3-554 і зареєстрованого КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» 22.03.06 р.

У відповідності до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Згідно ст.319 ЦК України всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, а згідно ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні свого права власності. Відповідачем не подано до матеріалів справи доказів наявності згоди позивачів на зміну поштової адреси об'єкта нерухомого майна, який належить на праві спільної часткової власності позивачам та третім особам. Водночас, така зміна адреси нерухомості призводить щонайменше до необхідності несення додаткових витрат на заміну правоустановлюючих документів позивачів, без якої вони не взмозі належним чином вільно розпорядитися своєю власністю. Не запитуючи згоду всіх співвласників на зміну номера будинку та створюючи суперечності у їх правоустановлюючих документах на майно, відповідач при прийнятті рішення №437 від 05.12.2012 р. (п.1.5.) порушив передбачені ст.2 КАС України принципи права особи на участь в процесі прийняття рішення, яке його стосується, та пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Крім того, згідно ст.380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, і призначена для постійного у ній проживання. В свою чергу, згідно ст.382 ЦК України квартирою є ізольоване приміщення в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Як випливає з фотоматеріалів, доданих позивачем до матеріалів справи, та тексту оспорюваних рішень, внаслідок прийняття рішень відповідача І поверх літери «А» (по генплану) будинку АДРЕСА_1 отримав номер будинку 6 «б», тоді як другий і мансардний поверх літери «А» (по генплану) будинку АДРЕСА_1 залишилися під номером будинку 6. Таким чином, одна і та сама будівля капітального типу (житловий будинок) має подвійну нумерацію будинку, що не допускається, оскільки створює невідповідність у правоустановлюючих документах на майно. Зазначене стало можливим внаслідок помилкового присвоєння ізольованим приміщенням третьої особи (якими вона користується у відповідності до своєї частки 21/100 у спільному майні) окремого номера будинку, тоді як такі приміщення різних поверхів літери «А» (по генплану) з технічної точки зору могли бути кваліфіковані лише як окремі квартири, а не окремі будинки.

Суд також погоджується з твердженням позивача про те, що чинна редакція Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в т.ч. ст.52 цього Закону, на яку зроблено посилання у спірному рішенні №437 від 05.12.2012 р., не дає відповідачу достатніх підстав для присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомого майна, оскільки таке повноваження органу місцевого

самоврядування у законі прямо не передбачено. Так, зокрема, ст.37 Закону передбачає лише можливість відповідача ініціювати перед міською Радою зміни поштових адрес в частині назв вулиць, провулків, проспектів, площ тощо і не передбачає можливість зміни нумерації будинків. Водночас, згідно ст.19 Конституції України та ст.2 КАС України органи місцевого самоврядування повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена позиція підтримується і у доданому до матеріалів справи висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради України до проекту Закону України №2507 від 11.03.2013 р. «Про внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (щодо присвоєння поштової адреси об'єктам нерухомого майна)».

Стосовно правомірності п.1.3. рішення відповідача №472 від 19.12.2012 р., яким третій особі (гр.ОСОБА_6.) оформлено свідоцтво про право власності серії САС №177129 від 27.12.12 р. на будинок АДРЕСА_1, суд вважає за необхідне відзначити наступне :

Крім зміни поштової адреси, підставою спірного рішення вказано виділення об'єкта нерухомого майна зі складу іншого об'єкта нерухомого майна. Така підстава для видачі органом місцевого самоврядування свідоцтва про право власності на нерухоме майно зазначена в п.7 ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент виникнення відповідних правовідносин) та додатку (з переліком видів правовстановлюючих документів) до Тимчасового положення «Про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» (затв. наказом Мін'юсту України №7/5 від 07.02.02 р., в редакції на момент виникнення відповідних правовідносин). Однак, за змістом вказаної норми закону така видача свідоцтва може стосуватися лише зміни самого об'єкта права власності, тобто випадків виділення окремого нерухомого майна зі складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів - при цьому форми права власності і особа власника (чи власників при спільній власності) змінюватися не повинні. Так, у разі наявності спільної часткової власності, за наявності згоди всіх співвласників, на окремі літери (по генплану) будинковолодіння можуть бути видані окремі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, при цьому в кожному з них повинні бути вказані всі співвласники, без зміни розміру їх часток у праві спільної часткової власності, оскільки при виділення об'єкта зі складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів і належить на праві спільної часткової власності кільком особам, право спільної часткової власності не припиняється. У випадку ж бажання припинити право спільної часткової власності (незалежно від кількості об'єктів) зацікавлені особи повинні укласти нотаріально посвідчений договір в порядку ст.364 або 367 ЦК України. Аналогічний підхід міститься у п.58 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затв. постановою КМ України №868 від 17.10.2013 р., яка хоч і не застосовується до спірних правовідносин, оскільки набрала чинності пізніше, однак, з урахуванням незмінності положень глави 26 ЦК України, вказує на правильний порядок застосування норм закону).

Посилання відповідача та третіх осіб на правомірність видачі свідоцтва без згоди позивачів, оскільки вони, на думку відповідача та третіх осіб, не були на момент прийняття спірного рішення співвласниками нерухомого майна третіх осіб, судом відхиляються як з мотивів, викладених вище, так і з огляду на те, що матеріалами справи не спростовано і учасниками судового розгляду не заперечується, що треті особи перебували у відносинах спільної власності між собою, а відтак, припинення спільної власності на нерухоме майно між ними також повинно було відбуватися шляхом укладення і нотаріального посвідчення договору в порядку ст.364, 367 ЦК України, а не шляхом видачі відповідачем свідоцтва кожному співвласнику окремо, на підставі оспорюваного рішення відповідача. Відтак, приймаючи спірне рішення, відповідач вийшов за межі наданих йому законом повноважень.

Таким чином, п.1.3. рішення відповідача №472 від 19.12.2012 р. не відповідає передбаченим ст.2 КАС України принципам прийняття рішення суб'єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтованості, тобто врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Подані відповідачем та третіми особами докази і пояснення вищевикладених висновків не спростовують і не обгрунтовують правомірності оспорюваних рішень суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відтак, оспорювані рішення слід визнати такими, що суперечать ст.19

, 41, 47 Конституції України, ст.2 КАС України, главам 23, 26, 28, 29 ЦК України, ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 14, 69, 72, 159, 160,163 КАС України , суд -

постановив:

Поновити позивачам строк на звернення до суду.

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_5 (м.Ужгород) до виконавчого комітету Ужгородської міської Ради (м.Ужгород, код ЄДРПОУ 04053699) треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_14 та ОСОБА_3 про визнання протиправними п.1.5. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради №437 від 05.12.12 р. та п.1.3. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради №472 від 19.12.12 р. - задоволити..

Визнати протиправними і скасувати рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради : №437 від 05.12.12 р. в частині п.1.5., яким присвоєно поштову адресу буд АДРЕСА_1 21/100 будинковолодіння АДРЕСА_1. що належать ОСОБА_6; №472 від 19.12.12 р. в частині п.1.3., яким оформлено свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на будинок АДРЕСА_1.

Стягнути з місцевого бюджету м.Ужгорода на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 17,21 (сімнадцять гривень 21 копійку) грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з місцевого бюджету м.Ужгорода на користь ОСОБА_5 у відшкодування судових витрат 17,21 (сімнадцять гривень 21 копійку) грн. сплаченого судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Ужгородський міськрайонний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі її оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції (ст.254 КАС України).

З повним текстом постанови суду сторони можуть ознайомитись 17.02.2014 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Леміш О.М.