Постанова № 39323562, 20.02.2014, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/1144/14-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.02.2014 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі : головуючого судді Леміш О.М.,

при секретарі : Химинець О.Я.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ГУ Пенсійного фонду України в Закарапатській області , ГУ Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання незаконними дій ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ГУ Пенсійного фонду України в Закарапатській області , ГУ Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання незаконними дій.

Свій позов позивач мотивував тим, що 06.03.2012 року він придбав автомобіль та розпочав його реєстрацію.06.03.2012 року на виконання вимог законодавства ним до Пенсійного Фонду України сплачено 3% вартості автомобіля, а саме 15 939, 60 грн., що підтверджується квитанцією банку № 10777.101.3 від 06.03.2012 року .

В липні 2013 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування , тим самим, порушив його законні інтереси.

З огляду на викладене, у досудовому порядку ОСОБА_2 намагався врегулювати спірне питання.

29.08.2013 року позивачем отримано лист відповідача про відмову в поверненні безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля в сумі 15 939, 60 грн.

Саме із листа Відповідача № 8659/05 від 29.08.2013 року , яким було відмовлено у поверненні надлишково сплачених коштів, стало відомо про порушення законних прав позивача.

Дії відповідача, щодо відмови у поверненні надлишково сплачених коштів позивач вважає незаконними та такими, що порушують його права щодо повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % вартості автомобіля.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд такий задовільнити.

Відповідачі у судове засідання не з'явились, не повідомивши суд про причини неявки, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Так як, суд не має відомостей про причину неявки відповідачів, то розглядає справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, який не заперечив проти розгляду справи за відсутності відповідачів, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов із наведених у ньому мотивів обґрунтований і підлягає до задоволення з таких підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що 06.03.2012 року я, ОСОБА_2 придбав автомобіль та розпочав його реєстрацію.

Відповідно до абз. 12 п. 8 «Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок», реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

06.03.2012 року на виконання вищевказаних вимог ОСОБА_2 до Пенсійного Фонду України сплачено 3% вартості автомобіля, а саме 15 939, 60 грн., що підтверджується квитанцією банку № 10777.101.3 від 06.03.2012 року .

В липні 2013 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування , тим самим, порушив мої законні інтереси.

З огляду на викладене, у досудовому порядку я намагався врегулювати спірне питання.

29.08.2013 року ним отримано лист відповідача про відмову в поверненні безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля в сумі 15 939, 60 грн.

Саме із листа Відповідача № 8659/05 від 29.08.2013 року (дія суб'єкта владних повноважень), яким було відмовлено у поверненні надлишково сплачених коштів, стало відомо про порушення його законних прав.

Дії відповідача, щодо відмови у поверненні надлишково сплачених коштів є незаконними та порушують його права щодо повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % вартості автомобіля.

Статтею 55 Конституції України кожному громадянину гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Компетенція (юрисдикція) судів щодо розгляду таких справ визначається процесуальним законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) до компетенції адміністративних судів України належить, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У розумінні п. 1. ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 7 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно Положення про Пенсійний фонд України затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року № 1261 визначено, що Пенсійний фонд України є центральний органом виконавчої влади.

Так, ст. 19 Конституції України передбачено, що орган державної влади та орган місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до вимог ст. 6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до положень п. п. 3, 5 ст. 18 КАС України справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевими загальними судами як адміністративним судом або окружним адміністративним судом вибором позивача; у разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року № 400/97-ВР, в редакції, яка діяла на день оплати, визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а саме: платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

При системному аналізі положень ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», можна побачити, що законодавець чітко визначає ті випадки коли платником збору є продавець (п. п. 1 - 7 ст. 1 цього Закону), а також випадки, в яких таким платником є покупець або споживач послуг (п. п. 9 -10 ст. 1 Закону).

Так, відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно. Поряд з цим, в п. 7 ст. 1 вищевказаного закону, йде мова про відчуження.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що у Законі України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка діяла на день оплати), термін «придбання» відрізняється від терміну «відчуження», а не його складовою частиною в межах процесу купівлі-продажу.

Тобто, в даному випадку під терміном «відчуження» слід розуміти факт продажу (саме продажу, а не купівлі), дарування чи іншого способу передачі права власності на майно з боку власника. В даному випадку юридичний термін «відчуження» означає передачу майна у власність іншій особі і є однією із способів здійснення власником повноважень розпорядження.

Згідно п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (надалі Порядок), передбачено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи, організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торговельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Відповідно до п. 1 Порядку - цей Порядок регулює питання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Проте, згідно вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, передбачених законом. У системному зв'язку з цією нормою перебуває і ч. 1 ст. 92 Конституції України, у якій, зокрема, визначено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції яка діяла на момент оплати), обов'язок щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів покладає саме на продавця автомобіля.

Таким чином, Уряд не тільки не мав права визначати інших, ніж передбачено Законом, платників податків і зборів (обов'язкових платежів), а й не має права тлумачити закони, оскільки відповідно до ст. 147 Конституції України єдиним органом, який дає офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України є Конституційний Суд України.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхiдно виходити з того, що нормативно-правовi акти будь-якого державного чи iншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови i розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України, нормативно-правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим чи рiшення Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, акти органiв мiсцевого самоврядування, накази та iнструкцiї мiнiстерств i вiдомств, накази керiвникiв пiдприємств, установ та органiзацiй тощо) пiдлягають оцiнцi на вiдповiднiсть як Конституцiї, так i закону. Якщо при розглядi справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який пiдлягав застосуванню, не вiдповiдає чи суперечить законовi, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює цi правовiдносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням наведеного, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами та враховуючи положення ч. 4 ст. 9 КАС України, при вирішенні даної справи пріоритетним є Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції яка діяла на момент оплати).

Відповідно до п. 5 «Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів», затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 року № 226, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справлення надходжень бюджету.

Крім того, правомірність позовних вимог підтверджується рішенням Вищого Адміністративного Суду України по справі К/9991/24893/12 від 23.10.2012 року.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. ст. 8, 9, 10, 11, 163, 164 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до ГУ Пенсійного фонду України в Закарапатській області , ГУ Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання незаконними дій - задовольнити.

Визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови в поверненні ОСОБА_2 надмірно сплачених коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % вартості автомобіля в сумі 15 939, 60 грн.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області внести до Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області подання про повернення ОСОБА_2, безпідставно та незаконно отриманого 3 % збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при кудівлі автомобіля в розмірі 15 939, 60 грн.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області повернути ОСОБА_2 безпідставно та незаконно отримані 3 % на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля в розмірі 15 939, 60 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Леміш О.М