Ухвала суду № 39317095, 27.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 р. Справа № 147788/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представника позивача Гоголь І.Р.,

представника відповідача Ляхович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківськ-Авто» до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську, яким просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.04.2011 року № 0000832302, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Частина прибутку (доходу), що вилучається до бюджету» на 193875,00 грн., з них 155100,00 грн. за основним платежем та 38775,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 000802302, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 54350,00 грн., з них 43480,00 грн. за основним платежем та 10870,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000842302, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на 172885,16 грн., з них 138308,10 грн. за основним платежем та 34577,06 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року позов задоволено повністю.

Постанова мотивована тим, що згідно із протоколом Загальних зборів акціонерів ВАТ «Івано-Франківськ-Авто» від 15.03.2010 року прийнято рішення про затвердження річних результатів фінансово-господарської діяльності товариства за 2009 рік та рішення про те, що у зв'язку з відсутністю прибутку та наявністю збитків у розмірі 550 тис. грн. розподіл прибутку не здійснювати, тобто рішення про виплату дивідендів на загальних зборах акціонерів товариства не приймалось. Відсутність такого рішення (за одночасної відсутності самого факту сплати дивідендів) зумовлює також відсутність обов'язку зі сплати авансового внеску з податку на прибуток. Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 року встановлено невідповідність Конституції України окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», якими було передбачено безумовний обов'язок виплати господарськими товариствами дивідендів з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 3%. Також суд дійшов висновку, що пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кореспондується з пп. 7.3.1 цієї статті виключно в частині визначення балансової вартості іноземної валюти, проте прив'язувати зміст пп. 7.3.5 з операціями, пов'язаними з реалізацією товарів (послуг) за валютні кошти, є помилковим. Позивач виконав вимоги пп. 7.9.1 та пп. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 цього Закону щодо невключення до валових доходів та до валових витрат суми отриманого фінансового кредиту. Також, на думку суду, відповідач неправомірно застосував період сплати патентів з 01.04.2008 року до 31.12.2008 року без врахування вартості торгових патентів за перший квартал 2008 року, тобто без врахування результатів звітного року. Крім того, відповідач не надав правового обґрунтування причин невідображення в акті перевірки валових витрат позивача на суму балансової вартості ліквідованих об'єктів основних фондів групи 1. Також суд зазначив, що на момент розгляду справи положення п. 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська», яким введено в дію на території Івано-Франківської міської ради нову нормативну грошову оцінку земельних ділянок, визнане незаконними, а нових рішень, якими б вводилися в дію матеріали нормативної грошової оцінки землі, Івано-Франківська міська рада не приймала.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до норм чинного законодавства на основі встановлених суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності підприємства, що мають відношення до фактів виявлених порушень, із посиланням на первинні або інші документи, із зазначенням проведень у бухгалтерському обліку, а також іншої інформації, встановленої в ході перевірки та відображеної в акті перевірки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період з 14.02.2011 року до 14.03.2011 року працівники Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську провели планову виїзну документальну перевірку ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року до 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 28.03.2011 року № 1652/23-2/05495466.

В акті перевірки зазначено, що ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» не нарахувало та не сплатило до 30.06.2010 року в бюджет авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 30% нерозподіленого прибутку відображеного по рядку № 350 форми № 1 «Баланс» станом на 31.12.2009 року в сумі 155100,00 грн. Позивач неправомірно включив до валового доходу звітного періоду, а також до витрат виручку від продажу іноземної валюти, залученої в якості фінансового кредиту. Крім того, позивач порушив вимоги Закону України «Про плату за землю» шляхом заниження зобов'язань із сплати земельного податку, внаслідок неправильного визначення платником ставки земельного податку щодо ділянки комерційного призначення, яка належить платнику на праві постійного користування

На підставі акту перевірки Державна податкова інспекція в місті Івано-Франківську прийняла податкові повідомлення-рішення від 12.04.2011 року № 0000832302, яким ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Частина прибутку (доходу), що вилучається до бюджету» на 193875,00 грн., з них 155100,00 грн. за основним платежем та 38775,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 000802302, яким ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 54350,00 грн., з них 43480,00 грн. за основним платежем та 10870,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000842302, яким ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на 172885,16 грн., з них 138308,10 грн. за основним платежем та 34577,06 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку, однак його скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.04.2011 року № 0000832302, яким ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Частина прибутку (доходу), що вилучаються до бюджету» на 193875,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції після змін, внесених відповідно до п. 11 розділу VII Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік» від 27.04.2010 року N 2154-VI) виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 цього Закону крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно зазначив, що положенням даної норми визначено, що зобов'язання з виплати авансових внесків з податку на прибуток виникає в емітента корпоративних прав з моменту прийняття відповідного рішення про виплату дивідендів, отже, датою виникнення в акціонерного товариства податкових зобов'язань щодо сплати авансових внесків з податку на прибуток є дата прийняття рішення про виплату дивідендів.

Відповідно до п. п. 12, 15 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» право затвердження розподілу прибутку і збитків товариства, затвердження розміру річних дивідендів, належить виключно до компетенції загальних зборів товариства. Дані повноваження не можуть бути передані іншим органам управління акціонерного товариства.

Як встановив суд, згідно з протоколом Загальних зборів акціонерів ВАТ «Івано-Франківськ-Авто» від 15.03.2010 року прийнято рішення про затвердження річних результатів фінансово-господарської діяльності товариства за 2009 рік та рішення про те, що у зв'язку з відсутністю прибутку та наявністю збитків у розмірі 550000 грн. розподіл прибутку не здійснювати, резервний фонд не формувати, дивіденди не нараховувати, покриття збитків здійснити за рахунок підвищення ефективності роботи в наступних періодах.

Таким чином, рішення про виплату дивідендів на чергових загальних зборах акціонерів ВАТ «Івано-Франківськ-Авто» не приймалось в зв'язку з відсутністю у підприємства прибутку за результатами 2009 року.

А відсутність рішення Загальних зборів акціонерів та відсутність самого факту сплати дивідендів зумовлює також відсутність обов'язку із сплати авансового внеску з податку на прибуток.

При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на норми п. 11 розділу VII Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», яким внесені зміни до Закону України «Про акціонерні товариства», що набрали чинності з 30.04.2010 року, відповідно до яких виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року в розмірі не менше 30 відсотків, за наступних підстав.

Як зазначено вище, рішення стосовно затвердження порядку розподілу прибутку підприємства та визначення порядку покриття збитків за підсумками діяльності у 2009р. було прийнято на Загальних зборах акціонерів ВАТ «Івано-Франківськ-Авто» 15.03.2010 року, тобто до набрання законної сили наведеним положенням Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік».

Крім цього, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» № 22-рп/2010 від 30.11.2010 року, встановлено невідповідність конституційним вимогам закону про Державний бюджет України в частині правового регулювання відносин, що є предметом інших законів України (статті 14, 64, пункт 7 розділу VII "Прикінцеві положення"). У зв'язку із чим Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII Прикінцеві положення Закону суперечать Конституції України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, висновки відповідача про наявність в платника податку безумовного обов'язку щодо нарахування та сплати авансового внеску протягом шести місяців після закінчення звітного річного періоду без прийняття рішення про виплату дивідендів ґрунтуються на нормах Закону, які втратили чинність на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.04.2011 року № 0000832302.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.04.2011 року № 0000832302 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.04.2011 року № 0000802302, яким ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 54350,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Як встановив суд першої інстанції, при проведенні перевірки та складанні реєстру кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових доходів (додаток № 11 до довідки про загальну інформацію) відповідач не включив доходи від продажу іноземної валюти (бухгалтерська проводка Дт 311 Кт 711), хоч в періоді, що перевірявся, а саме у другому кварталі 2008 року, позивач включив дохід від продажу іноземної валюти на загальну суму 972320,00 грн.

Також встановлено, що при складанні відповідачем реєстру кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат (додаток № 12 до довідки про загальну інформацію перевіряючими) відповідач не включив витрати з продажу іноземної валюти (бухгалтерська проводка Дт 942 Кт ЗЗ4), хоч у другому кварталі 2008 року позивач включив до складу витрат суму балансової вартості проданої іноземної валюти на загальну суму 999759,20 грн.

В зв'язку з наведеним вище, відповідач стверджує про заниження позивачем об'єкта оподаткування на суму 27439,20 грн.(999759,20 грн. - 972320,00 грн.), обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивач, отримавши валютний кредит в іноземній валюті, відповідно до п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не повинен включати дану суму до валових доходів та витрат звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку, зокрема у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів.

Згідно з пп. 7.9.2 цієї статті не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку основної суми кредиту.

ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» здійснило на Міжбанківській валютній біржі продаж валютних коштів, що підтверджується банківською випискою від 12.06.2008 року, і за результатами даної фінансової операції на розрахунковий рахунок товариства були зараховані кошти від продажу валюти в сумі 967458,40 грн. за курсом 472,00 грн. за 100 дол. США.

З метою відображення даної операції в Декларації з податку на прибуток підприємств за перше півріччя 2008 року позивач керувався пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

В свою чергу податковий орган посилається на положення пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 цього Закону, відповідно до якого балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород), виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). При цьому, відповідач зазначає, що пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» регулює питання продажу іноземної валюти, отриманої виключно за операціями згідно з пп. 7.3.1 цієї статті, відповідно до якої доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність даних тверджень відповідача, оскільки відповідно до змісту наведених вище правових норм вбачається, що пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 цього Закону кореспондується з пп. 7.3.1 цієї статті виключно в частині визначення балансової вартості іноземної валюти, однак положення пп. 7.3.5 не регулюють питань, пов'язаних з операціями з реалізації товарів (послуг) за валютні кошти.

Також колегія суддів зазначає, що позивач виконав вимоги пп. пп. 7.9.1, 7.9.2 п.7.9 ст. 7 цього Закону щодо не включення до валових доходів та до валових витрат суми отриманого фінансового кредиту.

Щодо заниження сплати податку на прибуток в частині зарахування плати за патенти, як частини податку з прибутку, отриманого від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», колегія суддів зазначає, що відповідно до акту перевірки встановлено відхилення між вартістю торгових патентів , що враховується у зменшення податкового зобов'язання платника податку в сумі 2880 грн.

При цьому, відповідач вказує вартість патентів, сплачених позивачем за період з 01.04.2008 року до 31.12.2008 року, 7920 грн., а позивач задекларував 10800 грн.

Відповідно до п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податок з прибутку підлягає сплаті до бюджету у сумі, що зменшується на вартість придбаних торгових патентів для здійснення діяльності, яка підлягає патентуванню.

Згідно з п. 16.4 цієї статті платники податку подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період розрахований наростаючим підсумком. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року повну.

Як встановив суд, податковий орган при встановленні завищення показника вартості торгових патентів за 2008 рік в сумі 2880 грн. не взяв до уваги результатів звітного року, в зв'язку з чим неправомірно застосував період сплати патентів з 01.04.2008 року до 31.12.2008 року без врахування вартості торгових патентів, сплачених за перший квартал 2008 року, тобто без врахування результатів звітного року, що суперечить вимогам наведених вище норм.

Крім того, при проведенні перевірки податковий орган не включив до валових витрат операції по ліквідації основних засобів групи 1.

Як вбачається з актів на списання основних засобів від 02.07.2008 року № 2 та № 3, ВАТ «Івано-Франківськ-Авто» з метою будівництва нового авто-салону ліквідувало основні засоби групи 1, а саме виробничий корпус та будівля майстерень.

Балансова вартість об'єкта «Виробничий корпус (навіс зварювального участку)», інвентарний номер 00.00.141011 на дату ліквідації становила 16639,06 грн., а об'єкта «Будівля майстерень», інвентарний номер 00.00.141012 - 15208,29 грн., що підтверджується відомістю нарахування амортизації за 3-й квартал 2008 року групи № 1 (податковий облік).

Відповідно до абз. «а» пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини, зокрема, збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Однак під час судового розгляду справи відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надав правового обґрунтування причин невідображення в акті перевірки в частині валових витрат ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» на суму балансової вартості ліквідованих об'єктів групи 1 основних фондів.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 12.04.2011 року № 000802302 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.04.2011 року № 0000842302, яким ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на 172885,16 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Державного акту серії І-ІФ № 002735 від 29.12.2000 року, у постійному користуванні ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» перебуває земельна ділянка площею 3,6297 га, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ с. Микитинці вул. Юності,41А.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» позивач являється платником земельного податку.

30.01.2010 року ПАТ «Івано-Франківськ-Авто» подало до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську податковий розрахунок із земельного податку за 2010 рік, в якому визначило податкове зобов'язання із сплати земельного податку.

На думку податкового органу, заниження позивачем податкового зобов'язання із сплати земельного податку відбулося внаслідок неврахування ним при розрахунку цього податку введеної у дію п. 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року нової нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська.

Однак постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.12.2009 року у справі № 2а-1965/2009 за позовом ВАТ «Родон», ВАТ «Полімер», ВАТ «Промприлад», ВАТ «Будівельні матеріали», ВАТ «Залізобетон», ВАТ «Індуктор» до Івано-Франківської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство Міністерства оборони України « 63 котельно-зварювальний завод», ВАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», ЗАТ «Солід», Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську, визнано незаконним пункт 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10 липня 2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська».

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 року апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради було задоволено, а зазначену постанову Івано-Франківського міського суду скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Однак ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.12.2010 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 року було скасовано, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.12.2009 року залишено в силі.

При цьому, постановляючи зазначену ухвалу касаційний суд зазначив наступне.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська» затверджено матеріали нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська станом на 01.07.2007 року, виконані Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Діпромісто». А п. 2 цього рішення вказану нормативну грошову оцінку земель міста введено в дію з дати прийняття даного рішення та визнано такою, що втратила чинність нормативна грошова оцінка, затверджена рішенням сесії міської ради від 12.03.1999 року.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з ч. 3 ст. 201 Земельного кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Отже, нормативна грошова оцінка земель прямо впливає на розмір плати за землю.

Відповідно до ст. ст. 14, 17, 20 Закону України «Про плату за землю» платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Згідно з ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України Закони України, які впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування доходної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим.

Статтею 4 цього Кодексу встановлено, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Таким чином, оскільки грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, який вноситься до Державного бюджету та формує його доходну частину, то суд касаційної інстанції прийшов до переконливого висновку про неправомірність рішення відповідача у частині введення в дію нової грошової оцінки в середині бюджетного року.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, на момент розгляду адміністративної справи, що розглядається, положення п. 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська», яким введено в дію на території Івано-Франківської міської ради нову нормативну грошову оцінку земельних ділянок, було визнане незаконним.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість доводів відповідача про те, що п. 1 зазначеного рішення Івано-Франківської міської ради, яким затверджено матеріали нормативно-грошової оцінки земель м. Івано-Франківська станом на 01.01.2007 року, залишився чинним, в зв'язку з чим на даний час діючою є нормативно-грошова оцінка земель м. Івано-Франківська, затверджена рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року, оскільки саме п. 2 цього рішення було введено в дію нормативну грошову оцінку земель м. Івано-Франківська. А не введені в дію, а лише затверджені матеріали нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська не можуть застосовуватися при розрахунку земельного податку.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Однак відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надав суду доказів офіційного оприлюднення у встановленому законодавством порядку зазначеного вище рішення Івано-Франківської міської ради.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки воно прийняте податковим органом на підставі нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування, визнаного незаконним і скасованого судом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року у справі № 2а-2093/11/0970 за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківськ-Авто» до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 02.06.2014 року