Постанова № 39314947, 18.03.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

18 березня 2014 року Справа № 814/5399/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовомПриватного товариства "УкрБелВест ", вул. Спаська, 1, м. Миколаїв, 54041

доДержавної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, , вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

проскасування податкового повідомлення - рішення від 19.12.2013 № 0009351703, від 19.12.2013 № 0009312201, від 19.12.2013 № 00009302201, В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "УкрБелВест", звернувся до суду з позивом до відповідача, Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області. Про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2013 № 0009351703, від 19.12.2013 № 0009312201, від 19.12.2013 № 0009302201.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, отже, є незаконними та їх слід скасувати. Позивач подав всі первинні документи, які підтверджують факт отримання товарів (послуг), а, відповідач, всупереч вимогам статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не подав будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача вимогам законодавства.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та просив у задоволені позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях (арк. справи 55-58).

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи. Які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 21.11.2013 по 29.11.2013 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 29.11.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 29.11.2013.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 3.1 статті 3, п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 134.1.1 п. 134.1 статті 134, п. 135.1, п. 135.5 статті 135, п. 153.7 статті 153, п. 187.1, статті 187, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач безпідставно занизив податок на прибуток на загальну суму 40888 грн. в тому числі по періодам:

за І квартал 2011 року всього у сумі 26398 грн.,

за ІІ-ІV квартали 2011 року всього у сумі 14490 грн., в тому числі: ІІ квартал - 5106 грн., ІІІ квартал - 4692 грн., ІV квартал - 4692 грн. ; підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 210626 грн., в тому числі по періодам у листопаді 2010 року у сумі 26448 грн. ; у грудні 2010 року у сумі 78533 грн.; у січні 2011 року у сумі 25075 грн.; у лютому 2011 року у сумі 26930 грн.; у березні 2011 року у сумі 53640 грн. Також підприємство не утримало та не перерахувало податок на доходи фізичних осіб із суми доходу, наданого ОСОБА_1, чим занизило податок на доходи фізичних осіб у сумі 1135,66 грн. (акр. справи 49- 50).

За результатами перевірки складено Акт від 06.12.2013 №367/14-03-22-01/30825935 (акр. справи 9-50).

На підставі даних, отриманих за наслідками, винесено податкове повідомлення-рішення від 19.12.2013 № 000935173703 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1135,66 грн. та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 793,92 грн. (акр. справи 7); від 19.12.2013 № 0009312201 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств у розмірі 40888,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 6600,00 грн. та від 19.12.2013 № 0009302201 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 210626,00 грн. та штрафної ( фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 26246,00 грн. (арк. справи 8).

Як вбачається із акту перевірки, відповідач стверджує, що позивач порушив п.163.1 статті 163, п. 167.1 статті 167, п. 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме не утримав та не перерахував податок на доходи фізичних осіб із суми доходу, наданого ОСОБА_1, чим занизив податок на доходи фізичних осіб, що підлягає перерахуванню до бюджету в сумі 1135,66 грн.

Згідно п. 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), іноземні доходи.

Відповідно до п. 164.1 статті 164 ПК України базові оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

В акті перевірки відповідач не зазначив конкретний п.п. статті 164 ПК України, у відповідності з яким дійшов висновку про наявність доходу, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

15 січня 2013 року позивачем прийнято рішення про реорганізацію ПП "УкрБелВест" шляхом виділу з ПП "УкрБелВест" нового підприємства - ТОВ "ТАТУкрконтракт", яке є правонаступником майна, прав та обов'язків ПП "УкрБелВест" в частині розподільчого балансу (про що також відповідачем зазначається в акті перевірки).

16 квітня 2013 року позивачем прийнято рішення № 5 , яким виведено ОСОБА_1 із складу засновників ПП "УкрБелВест", передано належну їй частку у статутному капіталі ПП "УкрБелВест" в сумі 7571,05 грн. до статутного капіталу новоствореного Товариства - ТОВ "ТАТУкрконтракт", утвореного шляхом виділу із ПП "УкрБелВест".

Отже, оскільки грошові кошти в сумі 7571,05 грн. передано до статутного капіталу ТОВ "ТАТУкрконтракт", ОСОБА_1 не отримувала свою частку, дивіденди чи інвестиційний прибуток, та відповідно не отримувала дохід в сумі 7571,05 грн., правові підстави для утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб відсутні.

З акту перевірки вбачається, що відповідач стверджує про завищення валових витрат на суму 105593,00 грн. та завищення податкового кредиту на суму 203106,00 грн.

При цьому відповідач вказує на безпідставне віднесення до витрат вартості послуг, по яких не встановлено реальність їх здійснення та безпідставне включення до складу податкового кредиту ПДВ, обчисленого з вартості послуг, придбання та використання.

Згідно п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів встановлено розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів ( основних засобів, у тому числі інших не оборотних матеріальних активів та не завершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно, наявність належним чином складеної податкової накладної та інших первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій, є підставою для формування податкового кредиту та підтверджує правомірність витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав взаємовідносини з ПП "Венко" за договором на транспортно - експедиційні послуги від 01.12.2010 (предмет договору: надання транспорту для перевезення вантажів) (арк. справи 74); з ТОВ "Авантехтранс". Що підтверджується податковими накладними (арк. справи 181-190) та ТОВ "Юні Трейд Компані", що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме актами приймання - передачі, видатковими та податковими накладними (арк. справи 118-135).

Позивач виступаючи покупцем товарів/послуг отримав від контрагентів відповідний товар/послуги, що підтверджується поданими первинними документами.

Твердження відповідача про відсутність у контрагентів позивача майна, інших матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів є безпідставним та недоведеним, оскільки не підтверджено належними доказами.

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актом цивільного законодавства. А також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою не дійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Не дійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину не дійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо не дійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом не дійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, не законне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначені правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину, або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його не дійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсний" (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбачуваному законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2012 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненні правочином".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Як наслідок, сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів, договір позивача з контрагентом спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, відповідає положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагента.

Крім того, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту і яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати первинних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь - кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинним документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом Товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом Товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що фактичне здійснення господарської операції позивача зі своїми контрагентами підтверджена належним чином, а саме: договором на надання транспортно - експедиційні послуги від 01.12.2010, податковими та видатковими накладними, актами приймання - передачі, товарно - транспортними накладними, подорожніми листами.

Статтею 9 Закону 996 - XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Крім того, дана стаття визначає обов'язкові реквізити таких документів.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацією щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт отримання товарів, тому позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з контрагентами та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державно влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта суб'єктів владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснення нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 19.12.2013 № 0009351703.

3. Скасувати податкове повідомлення - Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 19.12.2013 № 0009312201.

4. Скасувати податкове повідомлення - Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 19.12.2013 № 0009302201.

5. Присудити приватному підприємству "УкрБелВест" понесені ним судові витрати (судовий збір) у сумі 4872,00 грн. з Державного бюджету України.

6. Стягнути з Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на користь Держави судовий збір в сумі 4 872,00 грн.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич