Ухвала суду № 39314444, 03.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2014 р. м. Київ К/800/8499/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домтекс"

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 року

по справі № 826/3010/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домтекс"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК-Домтекс" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.02.2013 року №0000332250/1767 та №0000342250/1768.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення окружного та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті проведеної податковим органом планової виїзної перевірки ТОВ «ТК-Домтекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, зафіксовано порушення вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, па загальну суму 2 774 641.00 гри., в тому числі за три квартали 2012 року в сумі 2 774 641.00 грн.; пп. 185.1 ст. 185. п. 198.1. п. 198.3. п. 198.6 ст.198. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок па додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 58 728,00 грн.; пп.164.2.2. п. 164.2 п. 164.5 ст. 164. пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 п «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету, на загальну суму 1 225,00 грн., в тому числі: в 2011 році - 601,00 грн., в 2012 році - 624,00 грн. та ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме встановлено несвоєчасне надходження товару по імпорту з простроченням в 2 дні.

На підставі висновків перевірки відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 04.02.2013 року №0000332250/1767 та №0000342250/1768.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Товариство порушило вимоги пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим виникла необхідність збільшення валового доходу підприємства на суму безповоротної фінансової допомоги, яка утворилася внаслідок невключення суми безнадійної заборгованості до складу інших доходів по неоплаченим векселям, наданими ТОВ «ТК-Домтекс» в оплату за товар контрагентам, що у подальшому визнані банкрутами, або мають стан «припинені». При цьому суди вказали, що за обставин ліквідації підприємств-кредиторів посилання позивача на те, що строк позовної давності оплати простих векселів не сплинув, є безпідставними. Також суди зазначили, що позивачем не доведено реальність здійснення ним господарської діяльності у межах спірних правовідносин.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими вказані судові рішення, оскільки вони ухвалені в результаті неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 23.02.2006 № 3480-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-IIІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України згідно із Законом України від 06.07.1999 № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (дата набуття чинності для України 06.01.2000) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» встановлено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Частиною 1 ст. 34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено, що «переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року віддати його складання».

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем

Відповідно до п.п. 135.1. ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Кодексу інші доходи включають, зокрема суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді.

При цьому згідно із п.п. 137.10. п. 137.10 Кодексу суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Для віднесення сум грошових зобов'язань за переданими постачальникові товару векселями до «безповоротної фінансової допомоги» мають бути наявними виключні правові підстави, визначені у п.п. 14.1.257. п. 14.1 ст. 14 Кодексу, однією з яких є нестягнення заборгованості після закінчення строку позовної давності.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що лише після закінчення трьох років із дня терміну платежу за векселем сума заборгованості є безповоротною фінансовою допомогою, тому платник податку - емітент повинен включити суму такої заборгованості до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду, у якому така заборгованість визнана безповоротною фінансовою допомогою.

При цьому застосування до даних правовідносин ст. 256 Цивільного кодексу України, яка передбачає підстави для зупинення перебігу строку позовної давності, є помилковим, оскільки підставою для віднесення заборгованості до безповоротної фінансової допомоги згідно із вимогами Закону є закінчення (сплив) строку позовної давності, наслідки чого передбачені у ст. 267 Цивільного кодексу України, а не зупинення його перебігу, який у випадках, передбачених ч. 3 ст. 263 Цивільного кодексу України, продовжується.

Отже, у разі достовірного встановлення обставини щодо припинення господарського зобов'язання - у зв'язку з неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, у платника податку (боржника) виникає інший доход із суми непогашеної заборгованості, який відноситься до складу валового доходу звітного періоду, в якому такий доход виник (на дату ліквідації підприємства-кредитора).

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Тому, підприємство вважається ліквідованим з дня внесення вказаного запису, проте суди цю обставину не дослідили.

Поряд з цим слід враховувати, що у правовідносинах, що виникають з обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя такого векселя та відсутність у нього правонаступників не завжди може бути підставою для припинення зобов'язань векселедавця відповідно до ч. 3 ст. 205 Господарського кодексу України.

Особливістю простого векселя є те, що боржником завжди є векселедавець. Векселетримач може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

У зв'язку з цим, у разі встановлення обставини щодо ліквідації векселедержателя дослідженню у даній справі підлягає обставина щодо наявності простих векселів на балансі такого векселедержателя станом на час ліквідації. Така обставина може бути вставлена шляхом дослідження ліквідаційного балансу векселедержателя, який є бухгалтерською звітністю, що складається у ліквідаційний період підприємства і до дати внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи, та відображає матеріально-фінансовий стан підприємства на дату припинення діяльності. До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права, включаючи дебіторську та кредиторську заборгованості).

І тільки за достовірно встановленої обставини щодо ліквідації контрагентів позивача і наявності в їх активах на час ліквідації векселів, які не пред'явлено позивачеві до сплати, можна зробити висновок про виникнення у позивача інших доходів із сум непогашеної заборгованості, що мають бути згідно із п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового Кодексу України віднесені до складу валового доходу у періоді, коли виникла така заборгованість.

При цьому слід дослідити господарські операції з векселями, їх сутність та зміст, реквізити векселів, строки їх пред'явлення для сплати; встановити обставини щодо ліквідації та припинення контрагентів позивача (векселедержателів), у тому числі і дати таких юридичних фактів з метою з'ясування правомірності висновків відповідача щодо визначення конкретних періодів, у яких інші доходи із сум непогашеної заборгованості мали би бути віднесені до складу валового доходу, за умови становлення наявності для цього законних підстав.

Разом з тим, судами не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Під час розгляду даної справи судам необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

Висновки судів про те, що у діях позивача мало місце порушення вимог чинного податкового законодавства, засновані на припущеннях, оскільки судами не надано оцінки доводам позивача та відповідним первинним документам щодо проведення перевірки без урахування та дослідження всіх обставин, які мали місце при здійсненні господарських операцій між позивачем та його контрагентами. При цьому вказані висновки зроблені судами без урахуванням вимог ч.2 ст.71 КАС України, якою саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах у разі, якщо відповідач заперечує проти позову

У той же час, надаючи оцінку правомірності дій позивача, судам необхідно дослідити правовий механізм регулювання спірних правовідносин з відповідним розмежуванням висновків щодо передумов та наслідків господарських операцій, з урахуванням необхідності встановлення власне сутності юридичних фактів у їх сукупності, що складають зміст досліджуваних правовідносин у даній справі. При цьому, судами не були дослідженні реальність здійснення господарських операцій, факти придбання та подальшого використання товару. Також залишено поза увагою необхідність встановлення у подібних випадках юридично значимих фактів, з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв'язку таких фактів.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домтекс" задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 року по справі №826/3010/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.Судді (підпис)Карась О.В. (підпис)Рибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 05.06.2014р.