Рішення № 39276883, 04.06.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2014 р. Справа № 911/1692/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лисичанський пивоварний завод”, м.Лисичанськ Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полігон 44”, смт. Бородянка

про визнання договору недійсним та зобов’язання звільнити приміщення

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Полігон 44”, смт.Бородянка

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лисичанський пивоварний завод”, м.Лисичанськ Луганської області

про визнання договору дійсним

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Лисичанський пивоварний завод” (надалі первісний позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полігон 44” (надалі первісний відповідач) про визнання договору недійсним та зобов’язання звільнити приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір, як того вимагають норми чинного законодавства, не було посвідчено нотаріально.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 28.05.2014 р.

28.05.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представник ТОВ “Полігон 44” подав зустрічну позовну заяву до ТОВ“Лисичанський пивоварний завод” про визнання договору дійсним.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. судом оголошено перерву до 04.06.2014 р. про що представниками сторін підписано відповідне повідомлення.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.05.2014 р. зустрічну позовну заяву прийнято судом до розгляду спільного з первісним позовом.

Присутній у судовому засіданні 04.06.2014 р. представник відповідача за зустрічним позовом подав відзив на зустрічну позовну заяву у якому останній просить залишити зустрічний позов без задоволення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд

встановив:

01.08.2013 р. між ТОВ “Лисичанський пивоварний завод” (орендодавець, первісний позивач у справі) та ТОВ “Полігон 44” (орендар, первісний відповідач у справі) було підписано попередній договір оренди нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу (надалі договір), відповідно до п. 1 якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування протягом одного місяця з моменту укладення даного договору, тобто до 01.09.2013, та укласти договір оренди нерухомого майна строком на 35 місяців, а саме: головного виробничого комплексу. (в т.ч.. будівлі адміністрації, будівлі варниці, прибудови, навіси) (надалі - виробничий комплекс), який входить до складу цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Потапенка, 500, (надалі -підприємство) на умовах, передбачених даним договором.

Орендна плата за користування виробничим- комплексом за весь строк оренди складатиме 5 % від його залишкової вартості (на 01.07.2013), що становить 425 789,25 гривень. Плата за оренду виробничого комплексу сплачується одним платежем після закінчення строку оренди (п. 5 договору).

Відповідно до п. 6 договору за домовленістю сторін витрати, пов’язані з нотаріальним посвідченням договору оренди виробничого комплексу, сторони несуть порівну.

Таким чином, п. 6 попереднього договору сторони погодили нотаріальне посвідчення основного договору.

Відповідно до частини першої та другої ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1. частини другої ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою та частиною сьомою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами частини першої ст. 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини першої ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з частиною другою ст. 180 ГК України Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до частини першої ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Як зазначено вище, п. 6 попереднього договору сторони погодили нотаріальне посвідчення основного договору.

З огляду на приписи ст. 209 та ст. 635 ЦК України, попередній договір оренди нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу від 01.08.2013 р. підлягав, як і основний договір, нотаріальному посвідченню.

Як вбачається з матеріалів справи, попередній договір оренди нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу від 01.08.2013 р. не посвідчений нотаріально, на що і посилається первісний позивач як на обґрунтування позовних вимог та просить визнати попередній договір оренди нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу від 01.08.2013 р. недійсним.

В частині восьмій ст. 181 ГК України вказано, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

У п. 2.6 роз’яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11, вказано, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, в ході розгляду справи, первісним позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту наявності підстав для визнання недійним попереднього договору оренди нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу від 01.08.2013 р.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до частини п’ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на позивача.

Як зазначено вище, 01.08.2013 р. між ТОВ "Полігон 44" (зустрічний позивач) та ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" (зустрічний відповідач) було укладено попередній договір оренди нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу (далі - попередній договір).

Відповідно до п. 1 попереднього договору, орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування протягом одного місяця з моменту укладення даного договору, тобто до 01.09.2013, та укласти договір оренди нерухомого майна строком на 35 місяців, а саме: головного виробничого комплексу. (в т.ч.. будівлі адміністрації, будівлі варниці, прибудови, навіси) (надалі - виробничий комплекс), який входить до складу цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Потапенка, 500, (надалі -підприємство) на умовах, передбачених даним договором.

Орендна плата за користування виробничим- комплексом за весь строк оренди складатиме 5 % від його залишкової вартості (на 01.07.2013), що становить 425 789,25 гривень. Плата за оренду виробничого комплексу сплачується одним платежем після закінчення строку оренди (п. 5 договору).

Відповідно до п. 6 договору за домовленістю сторін витрати, пов’язані з нотаріальним посвідченням договору оренди виробничого комплексу, сторони несуть порівну.

Таким чином, п. 6 попереднього договору сторони погодили нотаріальне посвідчення основного договору.

21.08.2013 р. представником зустрічного позивача було вручено представнику зустрічного відповідача пропозицію прибути 01.09.2013 р. до приватного нотаріуса Іванківського нотаріального округу Київської області для укладення основного договору.

Листом від 28.08.2013 р. зустрічний відповідач повідомив зустрічного позивача про неможливість 01.09.2013 р. прибути до смт. Іванків для укладення основного договору у зв’язку з відрядженням усіх представників зустрічного відповідача.

01.09.2013р. представниками зустрічного позивача та зустрічного відповідача було підписано та скріплено відтисками печаток юридичних осіб акт приймання-передачі нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу до договору оренди від 01.09.2013 р., з якого вбачається що жодних претензій одна до одної сторони договору не виявили і з цієї ж дати як зазначає зустрічний позивач, останній на законних підставах користується належним відповідачу майно.

06.09.2013 р. представником зустрічного позивача було повторно вручено представнику зустрічного відповідача пропозицію прибути 16.09.2013 р. до приватного нотаріуса Іванківського нотаріального округу Київської області для укладення основного договору.

Листом від 12.09.2013 р. зустрічний відповідач повідомив зустрічного позивача про неможливість 16.09.2013 р. прибути до смт. Іванків для укладення основного договору.

17.09.2013 р. представником зустрічного позивача було втретє вручено представнику зустрічного відповідача пропозицію прибути 24.09.2013 р. до приватного нотаріуса Іванківського нотаріального округу Київської області для укладення основного договору.

Листом від 17.09.2013 р. зустрічний відповідач повідомив зустрічного позивача про неможливість 24.09.2013 р. прибути до смт. Іванків для укладення основного договору.

Відповідно до частини першої ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, відносно яких за заявою хоч би однієї із сторін може бути досягнута угода.

Згідно з частиною першою ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до частини першої ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги стосовно форми договору не встановлені законом.

Частиною четвертою ст. 639 ЦК України передбачено, що у випадку коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається законом, такий договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Судом встановлено, що між зустрічним позивачем та зустрічним відповідачем досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору оренди майна і вони визначені у попередньому договорі.

Відповідно до частини другої ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення,суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У п. 3.2 роз’яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11, вказано, що нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо; при цьому, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення. У вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений. Якщо недійсність нотаріально посвідченого правочину обґрунтовується саме посиланням на неправомірність дій нотаріуса, що його посвідчив, то нотаріус може залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (стаття 27 ГПК). Правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

Судом встановлено, між зустрічним позивачем та зустрічним відповідачем досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору оренди майна і вони визначені у попередньому договорі, відбулося часткове виконання договору, що підтверджується підписаним представниками сторін та скріпленим відтисками печаток юридичних осіб актом приймання-передачі нерухомого майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу до договору оренди від 01.09.2013 р., нотаріальне посвідчення основного договору погоджено сторонами при підписанні попереднього договору від 01.08.2013 р., у свою чергу, зустрічний відповідач ухилилася від нотаріального посвідчення основного договору не забезпечивши явку представника останнього до приватного нотаріуса, а відтак, зустрічні позовні вимоги щодо визнання договору оренди головного виробничого корпусу дійсним з 01.09.2013 р. є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 44, 49, 82-84, 116, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічний позов задовольнити.

3. Визнати договір оренди головного виробничого комплексу ( в т.ч. будівлі адміністрації, будівлі варниці, прибудови, навіси), який входить до складу цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Потапенка, 500 дійсним з 01.09.2013 р.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лисичанський пивоварний завод” (93193, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Потапенка, 500; код ЄДРПО України 00382987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Полігон 44” (07800, Київська область, Бородянський район, смт.Бородянка, вул. Комсомольська, буд. 4-Д; код ЄДРПО України 36965184) – 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) гривень 00 коп судового збору.

Повний текст рішення складено 16.06.2014 р.

Суддя А.В. Лопатін