Ухвала суду № 39212439, 11.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 9156/13/876

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Сабан М.Р.;

від відповідача - Кельбас Р.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість, зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

18.03.2013р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Транс-Сервіс-1» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконними та скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення №№ 0000202200 та 0000212200 від 12.03.2013р. (Т.1, а.с.2-12).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. заявлений позов задоволено; скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл. №№ 0000202200 та 0000212200 від 12.03.2013р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 2294 грн. сплаченого судового збору (Т.4, а.с.185-191).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (Т.4, а.с.193-197).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагентів ТзОВ «Грін Макс» та ТзОВ «Мансіторг», є недостовірними. Таким чином, розглядувані господарські операції фактично були спрямовані на отримання податкової вигоди, а відтак останні слід вважати нікчемними.

При цьому, судом не досліджено рух товарів від контрагентів до позивача; видаткові накладні не вказують на особу, яка їх підписала; не з'ясовано порядок укладення правочинів між договірними сторонами. Також позивачем не надано документів про відрядження водіїв до м.Києва, не вказані місця складів, з яких відвантажувалися товари, у податкових накладних є відсутній код УКТ ЗЕД.

Також згідно податкової інформації контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на вчинення операцій, які пов'язані з наданням податкової вигоди для третіх осіб. При цьому, у ТзОВ «Грін Макс» та ТзОВ «Мансіторг» були відсутніми складські приміщення, транспортні засоби та інші ресурси, що є необхідними для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 11.02.2013р.-15.02.2013р. відповідачем ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл. проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «Транс-Сервіс-1» з питань правомірності формування податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року по взаємовідносинах із ТзОВ «Мансіторг» та ТзОВ «Грін Макс», за результатами якої складено Акт перевірки № 315/2200/32602104 від 21.02.2013р. (Т.1, а.с.15-49).

Проведеною перевіркою встановлено, що в порушення вимог пп.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України позивачем завищено податковий кредит за жовтень 2012 року в сумі 2728167 грн., в тому числі по взаємовідносинах із ТзОВ «Мансіторг» на суму 1561833 грн. 35 коп. та ТзОВ «Грін Макс» на суму 1166333 грн. 33 коп., що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за жовтень 2012 року в сумі 479583 грн. та заниження ПДВ за жовтень 2012 року в сумі 2248584 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0000212200 від 12.03.2013р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за жовтень 2012 року на 479583 грн. (Т.1, а.с.66);

№ 0000202200 від 12.03.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 2810730 грн., з яких 2248584 грн. за основним платежем та 562146 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.65).

Підставою для винесення спірних рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ, зменшення розміру від'ємного значення суми цього податку є висновки податкового органу про те, що господарські операції позивача не підтверджуються, оскільки проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагентів ТзОВ «Грін Макс» та ТзОВ «Мансіторг», є недостовірними.

Таким чином, розглядувані господарські операції фактично були спрямовані на отримання податкової вигоди, а відтак останні слід вважати нікчемними.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального виконання господарських операцій з контрагентами ТзОВ «Грін Макс» та ТзОВ «Мансіторг» підтверджуються належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт поставки товарів, також є належно оформленими, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що 20.08.2012р. між позивачем (покупець) та ТзОВ «Мансіторг» (постачальник) укладено договір за № 2008/1, згідно якого постачальник зобов'язаний передати шини вантажні вживані (надалі - товар) у власність покупця, а покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти та оплатити товар на умовах викладених у даному договорі (Т.1, а.с.67-68).

Аналогічний договір укладено позивачем з ТзОВ «Грін Макс» за № 2808-1 від 28.08.2012р. (Т.2, а.с.198-199).

Протягом вересня 2012 року позивач придбавав в зазначених контрагентів товари; отримання товарів підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними (Т.1, а.с.69-214, Т.2, а.с.1-190, 200-227, Т.3, а.с.1-214).

Згідно пояснень позивача в рамках укладених договорів з ТзОВ «Грін Макс» та ТзОВ «Мансіторг» (п.4.2 вищенаведених договорів) транспортування товарів здійснювалось ним самостійно, власним автотранспортом і для власних потреб, на підставі документів, які посвідчують право власності на товар, тому товарно-транспортні накладні не оформлювалися.

На підтвердження можливості здійснювати транспортування товару власними засобами позивачем надано копію витягу про власні транспортні засоби, а саме рядка 030 «залишкова вартість основних засобів» розділу І «необоротні активи» балансу ТзОВ «Транс-Сервіс-1» станом на 31.12.2012р., згідно якого позивач володіє 1202 транспортними засобами, тобто має реальну можливість здійснювати перевезення товару власними силами та засобами, в тому числі і для власних потреб (Т.4, а.с.7-29, 30-31).

Окрім цього, ТзОВ «Транс-Сервіс-1» уклало з ТзОВ «Мансіторг» додаткову угоду від 23.08.2012р. до договору № 2008/1 від 20.08.2012р., де сторони погодили можливість проведення розрахунків за товар шляхом передання простих векселів (Т.2, а.с.191).

Аналогічну умову було обумовлено з ТзОВ «Грін Макс», що відображено у додатковій угоді від 31.08.2012р. до договору № 2808-1 від 28.08.2012р. (Т.3, а.с.215).

Оплата отриманого товару здійснювалась позивачем шляхом видачі простих векселів, що підтверджується копіями векселів, актів приймання-передачі векселів, актів пред'явлення векселів до платежу, платіжних доручень, актів приймання-передачі пред'явлених векселів, які долучені до матеріалів справи (Т.2, а.с.192-197, Т.3, а.с.216-219, Т.4, а.с.178-181).

Отриманий товар позивач зберігав у власних складських приміщеннях, на підтвердження чого останній надав копії рішення Виконавчого комітету Годовицько-Басівської сільської ради від 17.01.2012р., декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 03.02.2012р., витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.02.2012р., свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2012р., витягу про державну реєстрацію прав від 14.02.2012р., згідно яких ТзОВ «Транс-Сервіс-1» володіє на території Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл. об'єктом придорожнього сервісу, що складається з адміністративно-побутового будинку, станції технічного обслуговування, технічного корпусу та очисних споруд (Т.4, а.с.133-145).

Бухгалтерський облік ведеться позивачем у відповідності до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій за допомогою прикладної програми « 1С: Підприємство».

На підтвердження цього позивачем долучено до матеріалів справи наказ № 1 від 02.01.2008р. «Про облікову політику підприємства» (Т.4, а.с.101-106), згідно якого облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Облікова політика визначає єдині принципи організації і методології ведення бухгалтерського обліку для підприємства, а саме: організаційну форму бухгалтерської служби; організацію системи внутрішнього обліку, звітності і контролю; використання єдиного плану рахунків і системи облікових регістрів.

Облік автомобільних шин в бухгалтерському обліку ведеться підприємством на субрахунку 201 (Сировина і матеріали) рахунку 20 (Виробничі запаси) Розділу 11 (Запаси). Придбання шин (виробничих запасів) в постачальника відображається в обліку наступним проведенням: Дебет 201 (Сировина і матеріали) Кредит 631 (Розрахунки з вітчизняними постачальниками). Списання автомобільних шин проводиться в момент їх встановлення, про що здійснюється бухгалтерський запис Дебет 231 (Основне виробництво) Кредит 201 (Сировина і матеріали).

Враховуючи те, що позивач володіє автомобільним транспортом та надає послуги з перевезення вантажів, факт використання ним придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується списанням автомобільних шин, оформленим актами списання матеріалів у зв'язку з виробничою потребою від 30.09.2012р. та 30.11.2012р. (Т.4, а.с.108-125).

Таким чином, між позивачем та його контрагентами в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що покликання апелянта на невідповідність видаткових накладних нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» через неможливість ідентифікації особи, яка підписала видаткові накладні, вірно не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки позивачем представлено посадову інструкцію начальника дільниці шиномонтажу ОСОБА_5 від 02.07.2012р. (Т.4, а.с.174-177), якому надано право від імені підприємства підписувати видаткові накладні. Доказів на спростовування тверджень позивача про те, що вказані видаткові накладні підписані саме ОСОБА_5, відповідачем не надано.

Також оскільки перевезення товарів здійснювалося автотранспортом позивача, тому складання товарно-транспортних накладних нормами Законів України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997р., постанови КМ України № 207 від 25.02.2009р. «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачено.

Представлені позивачем тексти договорів, що укладалися з ТзОВ «Мансіторг» та ТзОВ «Грін Макс» є підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, а тому, створюють, змінюють та припиняють правовідносини між позивачем та його контрагентами.

Окрім цього, п.201.1 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна має містити ряд реквізитів; одним із реквізитів податкової накладної є код товару згідно УКТ ЗЕД.

Разом з тим, законодавством передбачено випадки, коди код УКТ ЗЕД не зазначається, зокрема, якщо товари були піддані достатній обробці/переробці на митній території України, то вони вважаються товарами українського походження, а, тому, при їх постачанні код УКТ ЗЕД в податковій накладній не зазначається.

Згідно ст.40 Митного кодексу України у разі, якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями цієї статті.

Критеріями достатньої переробки, зокрема є виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків.

Предметом поставок згідно договорів з ТзОВ «Грін Макс» та ТзОВ «Мансіторг» були шини автомобільні (вживані).

У відповідності із Розділом 6 «Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них; каучук, гума та вироби з них» Закону України «Про Митний тариф України» та листа Державної митної служби України № 11.1/2-16/7598-ЕП від 16.05.2011р. «Про впровадження методичних рекомендацій щодо класифікації окремих товарів згідно з вимогами УКТ ЗЕД» шини гумові пневматичні поділяються на нові та відновлені або ті, що використовувалися. Шини гумові пневматичні нові підлягають класифікації за товарною позицією 4011, а шини гумові пневматичні відновлені або ті, що використовувалися підлягають класифікації за товарною позицією 4012.

Шини гумові пневматичні, які були предметом поставки, вважаються такими, що використовувалися, оскільки виконували виробничі операції, а, тому повністю відповідають критеріям достатньої переробки, тому що внаслідок виробничої операції змінився код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Як вбачається з Акта перевірки № 315/2200/32602104 від 21.02.2013р., підставою для висновку про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами стали акти ДПІ у Печерському районі м.Києва № 5724/22-9/38291826 від 26.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Мансіторг» та № 5653/22-9/38292290 від 24.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Грін Макс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за вересень-жовтень 2012 року та висновки про те, що вказані контрагенти не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, зазначенні контрагенти не знаходяться за місцем реєстрації тощо (Т.4, а.с.151-172).

Наведені обставини зазначені в Акті перевірки № 315/2200/32602104 від 21.02.2013р. без жодного зазначення того, яким саме чином вони перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, зазначені обставини жодним чином не перешкоджають контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.

В актах ДПІ у Печерському районі м.Києва питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом наявності фіктивності такого підприємства.

Крім того, відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції. У законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Також у підтвердження добросовісності своїх дій позивачем представлені витяги з офіційного веб-сайту ДПА України, згідно яких свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ цих контрагентів на момент вчинення господарських операцій не були анульовані (Т.3, а.с.220-221).

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових та податкових накладних тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи містять інформацію щодо змісту виконаних робіт у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТзОВ «Транс-Сервіс-1» - права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Відповідно до п.4.6.4 наказу Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011р. «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість на додану вартість» якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту з урахуванням залишку такого від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення (рядок 22 декларації), до декларації 0110 подається (Д2) (додаток 2).

У відповідності з п.4.6.6 вказаного наказу, залишок від'ємного значення включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Як свідчать податкові декларації з ПДВ за вересень та жовтень 2012 року, позивач відобразив від'ємне значення у відповідності з нормами ПК України та зазначеного наказу Міністерства фінансів України (Т.4, а.с.37-92).

Таким чином, заявлений позов підлягає до задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірні повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл. №№ 0000202200 та 0000212200 від 12.03.2013р., слід визнати протиправним і скасувати.

Вказане уточнення не впливає на правильність вирішення заявленого позову, а тому підстави для скасування чи зміни судового рішення колегія суддів не вбачає.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. в адміністративній справі № 813/2007/13-а залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

С.М.Кузьмич