Ухвала суду № 39210460, 03.06.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/831/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю:

представника позивача: Лахніка А.О.

представника відповідача: Прокопюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" (далі - позивач) до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень №0000402200, № 0000412200 від 13.03. 2014 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року адміністративний позов позивача задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права а також недотримання норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу відповідача від 18.02.2014 року направлення Немирівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області № 50 від 18.02.2014 року виданого головному державному ревізору - інспектору відділу податкового аудиту Водзяновському Аркадію Васильовичу та №51 від 19.02.2014р. виданого головному державному ревізору - інспектору відділу погашення заборгованостей - Гусєвій Ользі Василівні, а також згідно із пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України на виконання вимог постанови від 13.12.2013 року. майора податкової міліції Павленка Є. Є. - слідчого слідчого відділу фінансових розслідувань ДПІ у Деснянською районі ГУ Міндоходів у м. Києві та постанови від 15.01.2014 року. капітана податкової міліції - слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області Юзепольським Є. О. проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року. по 05.12.2013 року по: взаємовідносинами з ТОВ "Побережне те" та ТОВ "Агро - Макс і Ко".

Податковим органом було виявлено порушення положень: 1) пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу II Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 519 759 грн. в т. ч. за четвертий квартал 2012 року в сумі 495008 грн.; 2) пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 1 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 495 008 грн. в т. ч. за листопад 2012 року в сумі 495 008 грн. Вказані порушення відобразились в Акті від 28.02.2014 року № 180/22-00-20/34508572.

Зокрема, в основу зазначеного акту перевірки та висновків податковим органом покладено матеріали: 1) акту перевірки ТОВ "Побережне" №1066/2203/32172607 від 26.11.2013 року «Про проведення виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Побережне" за період з 01.01.2013 року по 31.08.2013 року; 2) акту перевірки ФГ "Агро - Макс і Ко" №50/22/34416995 від 02.12.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки фермерського господарства "Агро - Макс і Ко» за період з 01.11.2011 року по 31.10.2013 року."

За наслідками перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення Немирівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 13.03.2014 року №0000402200 та № 0000412200, якими позивачу збільшено зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 779 638,5 грн., з яких 519 759 грн. основного платежу та 259 879,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 742 512 грн. з яких 495 008 грн. основного платежу і 247 504 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень було мотивовано висновками акту перевірки про те, що позивач неправомірно сформував податковий кредит та валові витрати по операціям з придбанням зернових культур за період що перевірявся.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії відповідача не відповідають вимогам ПК України, тобто є протиправними, а рішення відповідача потрібно скасувати. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено те, що ТОВ "Побережне" та ФГ "Агро - Макс і КО" були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на момент вчинення спірних правовідносин.

Окрім цього, як слідує з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Побережне" укладено договори купівлі-продажу № 68 від 14.12. 2012р. та №2/1 від 17 січня 2013 року , за яким позивач придбав у ТОВ "Побережне" зернові культури, і зазначені товари та послуги позивачем оплачено, що підтверджується платіжними дорученнями.

Також, в матеріалах справи міститься податкові накладні виписані підприємствами контрагентами позивача -ТОВ «Побережне" та ФГ "Агро - Макс і КО", що є підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України.

А тому, вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем товару (робіт, послуг) з метою його використання у власній господарській діяльності, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів зазначив про наступне.

Пункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дає визначення терміну "господарська діяльність". Згідно з вищевказаними нормами, під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В акті перевірки не міститься жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача від сплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Окрім цього, як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на те, що, TOB "Побережне" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, оскільки щодо нього в ЄДР внесено запис направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Однак, з матеріалів, що містяться у справі слідує, що в акті перевірки відсутні відомості щодо доведення факту відсутності TOB "Побережне" та його посадових осіб за місцем реєстрації за період здійснення господарських операцій за перевіряємий період.

Стосовно взаємовідносин позивача з ФГ "Агро - Макс і Ко" в акті перевірки зазначено, що фермерське господарство відсутнє за його місцем знаходження, а відповідно і відсутні первинні документи податкового та бухгалтерського обліку.

Суд не погоджується з вищевказаними твердженнями податкового органу з таких підстав.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців ФГ "Агро - Макс і Ко" перебуває в стані припинення, про що 19.07.2013р. внесено запис. Крім того, в реєстрі зазначено інформацію про зв'язок з юридичною особою, а саме - головою комісії з припинення Задорожним Дмитром Володимировичем.

Актом перевірки податковим органом сформовано висновок, що ФГ "Агро - Макс і Ко" не проводило протягом листопада 2012 року операції з продажу сої та кукурудзи позивачу так як встановлено відсутність у ФГ "Агро - Макс і Ко" достатніх умов для здійснення господарської діяльності в обсягах зазначених в податковій звітності, а саме недостатня матеріально - технічна база для здійснення господарської діяльності, трудові ресурси, а тому позивачу донараховано зобов'язання по податку на додану вартість.

Такі посилання відповідача в Акті перевірки є необґрунтованими, оскільки законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно листа головного управління Держземагенства у Вінницькій області №01/2580 від 21.08.2013р. встановлено, що станом на 01.01.2012р. за ФГ "Агро - Макс і Ко" рахувалася земельна ділянка площею 41,5756 га, обсяг реалізації (без ПДВ) за 2012 рік - 36432545 грн., а також до перевірки ФГ "Агро - Макс і Ко" надано відомості про оренду у ПП "Братівське" 2574,6 га землі. Даний факт податковим органом не спростований.

Наявними у справі матеріалами підтверджується фактичне надання послуг позивачу, а саме існування документів на підставі яких позивачем було отримано від контрагента товар, а відтак суд приходить до переконання, що висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу - Акту перевірки.

Стосовно правомірності суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за порушення вимог п. 138.1 п. 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України з питань оподаткування прибутку підприємств, суд бере до уваги викладене вище та зазначає наступне:

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування.

Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України дається визначення поняття собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно із п. 138.8 ст.138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)

Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати встановлені судом та підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та заниження податку на прибуток.

Отже, можна зробити висновок про відсутність обставин, які б відповідно до ПК України унеможливлювали формування валових витрат за вищевказаними господарськими операціями.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів позивачеві зі сторони його контрагентів документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції

Окрім цього варто зазначити, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту для позивача.

Викладені вище обставини дозволяють зробити висновок, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 94 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 10 червня 2014 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Сторчак В. Ю.