Ухвала суду № 39198474, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/800/10966/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Кривенка А.В.,

відповідача - Фенюка А.Д.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Ірпінська ОДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2013

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014

у справі № 810/1246/13-а

за позовом Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство)

до Ірпінської ОДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 № 0000302204, № 00003102204 та № 0000322204, а також зобов'язати Ірпінську ОДПІ повернути кошти, перераховані за цими рішеннями, в загальній сумі 2 287 313,50 грн.

Постановою названого суду від 29.10.2013 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.02.2013 № 0000302204 в частині нарахування позивачеві податку на прибуток у сумі 175 548 грн.; в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано у повному обсязі; в решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Ірпінська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів обох попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові Товариства.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Ірпінською ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, оформлену актом від 05.02.2013 № 200/22-4/32240252. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013:

№ 0000302204, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 455 830,50 грн. (у тому числі 1 216 668 грн. за основним платежем та 239 062,50 грн. за штрафними санкціями);

№ 0000312204 про визначення позивачеві суми завищення від'ємного значення ПДВ за грудень 2010 року в розмірі 708 997 грн.;

№ 0000322204, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 122 586,25 грн. (у тому числі 98 069 грн. за основним платежем та 24517,25 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем даних податкового обліку (валових витрат та податкового кредиту) за операціями з придбання робіт та послуг, які не були опосередковані реальним виконанням, у контрагентів з ознаками фіктивності (а саме - у товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюмодуль 2011», товариства з обмеженою відповідальністю «Асгільдія», товариства з обмеженою відповідальністю «Аквамарин-ЛТД»).

На обґрунтування цього висновку відповідач посилається на те, що:

особи, які значаться керівниками названих підприємств, заперечують свою причетність до державної реєстрації цих підприємств та до здійснення будь-якої підприємницької діяльності від їх імені;

у названих постачальників відсутні основні фонди, рухоме та нерухоме майно, транспортні засоби та трудові ресурси, об'єктивно необхідні для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій з поставки робіт та послуг позивачеві;

подані Товариством первинні документи, складенням яких оформлено виконання зазначених операцій, містять неповні та суперечливі відомості як щодо змісту та характеру робіт і послуг, що виступали предметом поставки, так і щодо учасників цих поставок.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідне положення міститься і у пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, згідно з яким витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та податку на прибуток; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні.

У справі, що переглядається, суди дійшли різних висновків відносно дотримання позивачем наведених вимог.

Так, по правовідносинам позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Аквамарин ЛТД», суди встановили, що умовами договорів від 01.04.2010 № 01/04/2010 та від 02.09.2010 № 02/09/2010 передбачалося надання названим постачальником комплексу послуг з організації та проведення наукових конференцій. На підтвердження факту поставки позивачеві обумовлених послуг в рамках виконання цих договорів Товариством подано акти здачі-приймання робіт, платіжні доручення про оплату наданих послуг, податкові накладні.

Аналізуючи зміст цих первинних документів, суд першої інстанції зазначив, що зміст наданих послуг за актами їх здачі-прийняття не відповідає видам послуг, надання яких передбачалося відповідно до умов названих договорів, та послався на несвоєчасність складення постачальником податкових накладних.

Втім апеляційний суд правомірно не погодився із такими висновками. Адже конкретні види послуг, що мають надаватися, визначалися у додатках до вказаних договорів. До того ж, надання виконавцем у рамках виконання своїх договірних зобов'язань інших видів послуг, які чітко не встановлені у договорів, за умови їх прийняття замовником, не суперечить вимогам чинного законодавства. У сфері податкових правовідносин дослідженню підлягають фактично здійснені господарські операції, які викликають податкові наслідки для платника. Зміст таких операцій не обмежується виключно умовами цивільного або господарського договору.

Слід зазначити, що за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, у даному разі акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг у сукупності з іншими переліченими первинними документами є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Також на підтвердження реальності виконання розглядуваних операцій позивачем представлено матеріали, розміщені у науковому збірнику за наслідками проведення наукових конференцій.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що дата виписки податкових накладних за цими операціями співпадають з датами складення актів приймання-передачі.

Не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у названого постачальника необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Товариство не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Аквамарин-ЛТД» послуг наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів цих послуг.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком апеляційного суду про правомірність формування позивачем даних податкового обліку за розглядуваними операціями.

По взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Асгільдія» з приводу поставки позивачеві послуг з організації та проведення наукової конференції, суди обох попередніх інстанцій послалися на установлені судовим рішенням в адміністративній справі № 2а-6190/12/1070 факти щодо реальності виконання цих операцій.

Податковою інспекцією не подано належних доказів на спростування цієї преюдиційної обставини. Посилання ДПІ на непричетність керівника товариства з обмеженою відповідальністю «Асгільдія» ОСОБА_3 до діяльності останнього з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

Досліджуючи правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюмодуль», суди встановили, що за договорами від 01.09.2011 № 125/08-2011 названий контрагент (постачальник) зобов'язався поставити позивачеві (замовник) роботи з поточного ремонту об'єктів Товариства. На підтвердження виконання цих операцій позивачем представлено акти приймання-передачі виконаних робіт, довідки про їх вартість, платіжні доручення, податкові накладні.

Не визнаючи вказані документи підставою для відображення позивачем у податковій звітності розглядуваних операцій, суд першої інстанції послався на наявність окремих недоліків при їх оформленні, а саме - невірне зазначення дати та номера договору у платіжному доручення та невідповідність місця проведення робіт, вказаного у перелічених первинних документах, місцю розташування об'єктів за умовами договорів.

По цьому епізоду апеляційний суд цілком вмотивовано зазначив, що зазначені дефекти у первинних документах не перешкоджають встановленню змісту розглядуваних операцій та ідентифікації їх учасників. Платник не може бути позбавлений права на податкову вигоду виключно з формальних підстав (зокрема, лише за фактом наявності окремих неточностей у первинних документах).

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов цілком правильного висновку про правильність формування позивачем даних податкового обліку з спірними операціями та обґрунтовано задовольнив позов. А відтак підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі № 810/1246/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько